370 років тому:
17(7).10.1655 – під час облоги міста Старий Бихів у Великому князівстві Литовському (нині в Білорусі) загинув Іван Золотаренко, наказний гетьман Сіверський, один із найближчих сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. Народився у м. Корсунь на Черкащині в сім’ї заможного міщанина ювеліра Никифора Золотаренка; рік народження невідомий. Отримав добру освіту. Про ранній період біографії Золотаренка даних не збереглося. На початку національно-визвольної війни приєднався до козацького війська. Стрімкий кар’єрний зріст відбувся після того, як його сестра Ганна у 1651 стала дружиною (третьою) гетьмана Богдана Хмельницького. У серпні-листопаді 1651 учасник посольства до Московського царства. Полковник корсунський (1653, за іншими даними від 07.1652), учасник битви під Батогом (1652). Полковник ніжинський (1652-1655). Виконував важливі дипломатичні доручення Хмельницького, декілька раз з посольством виїздив до Москви. У 1653 командував корпусом (Ніжинський, Чернігівський і Переяславський полки), що прикривав Україну від литовських військ під час походу козацької армії на Жванець (біля м. Хотин, нині Кам’янець-Подільського району).
У 1654 московський цар Олексій Михайлович під претекстом захисту «ісконно рускіх земель» та православія перед «проклятими ляхами» вторгся в Білорусь. В похід вирушили три армії загальною чисельністю близько 100 тисяч вояків: царських воєвод Трубецького й Шереметьєва та (після укладення військово-політичного договору з Московським царством) тепер уже союзна козацька армія полковника Золотаренка. Золотаренко у червні 1654 призначений наказним гетьманом Сіверським на чолі 20-тисячного козацького корпусу (Ніжинський, Чернігівський та Стародубський полки). У 1654-1655 козацькі війська здобули Чечерськ, Вітебськ, Полоцьк, Оршу, Гомель, Новий Бихів, Пропойськ, Бобруйськ, Річицю, Мінськ, Вільно, Глуськ, Свислоч, Койданов, Гродно, Ліду, Новогрудок, Несвіж та інші. На здобутих землях запроваджував козацький устрій з наміром включити їх до складу Гетьманщини, що провокувало конфлікти з московським командуванням. З іншого боку ті місцевості, що відмовлялися здаватися та чинили опір московити та козаки руйнували, а мешканців безпощадно винищували. Численними перемогами та жорстокістю наказний гетьман нагнав на противників такого страху, що ті вважали його перевертнем. Згодом це породило чимало легенд та міфів. Зокрема про загибель Золотаренка побутувала версія, що коли він в’їздив до Старого Бихова як переможець, то його вбив органіст польського костелу пострілом срібною кулею, виготовленою з чаші для причастя. Насправді наказний гетьман помер від мушкетного поранення в ногу, яке отримав під час облоги міста. Містичні версії кончини полковника значно посилилися, коли під час похорону в Корсуні (28.12.1655) від переверненої свічки спалахнула дерев’яна церква, внаслідок чого згоріло невідоме число людей. За версією польського письменника Люціана Семенського (1807-1877), який жив на два століття пізніше цих подій, під час пожежі в церкві згоріло понад 430 людей.
Полковник Золотаренко не програв жодної битви, проте його похід в Білорусь для України не приніс найменшої користи, а для нього здобув сумнівну славу жорстокого тирана. Єдиними, хто отримав чималий хосен з цієї авантюри були московити. Похований у Корсуні, могила до наших часів не збереглася.
Був одружений з дочкою чернігівського полковника Івана Аврамовича, в шлюбі народилися син Василь та можливо ще два інших. Мав брата Василя, який після його загибелі коротко був полковником ніжинським.
