280 років тому:
1746 – у м. Бистриця на заході Румунії народився Гавриїл Бенулеску-Бодоні (світське Григорій) – Митрополит Київський та Галицький РПЦ (1799-1803), Митрополит Кишинівський та Хотинський РПЦ (1812-1821). Походив із шляхетського молдавського роду. Навчався в Києво-Могилянській академії (1771-1773) та в Греції. В різні роки був викладачем Ясської академії (1777-1779), Слов’янської духовної семінарії у Полтаві (1782-1784), ректор Катеринославської духовної семінарії (1788). У 1789 з московитськими окупаційними військами прибув до Молдовії, де 1791 став єпископом Білгородським та Бендерським, а 1792 Митрополитом та екзархом Молдови, Валахії та Бессарабії. Після відходу московської армії заарештований і відправлений до Стамбула, де Константинопольський Патріарх Неофіт VІІ позбавив катедри та викляв. Проте незабаром за клопотанням посла Московської імперії звільнений. Після повернення в імперію призначений Митрополитом Катеринославським та Херсоно-Таврійським (1793) з осідком у Полтаві, Київським і Галицьким (1799), членом Сятійшого Синоду РПЦ (1801). З 1812 переїхав до Кишинева, головного міста Бессарабії, яка за умовами Бухарестського миру відійшла Московії. Помер у Кишиневі 1821.
Попри високий ієрархічний сан Митрополит Гавриїл все ж виявився щонайбільше легкою фігурою у великій геополітичній грі Москви. Традиційно бессарабська Церква була підпорядкована Константинопольському Патріархату. Москва кожного разу загарбуючи нові території не могла допустити існування на них жодної структури їй не підпорядкованої, навіть якщо це була Православна Церква (іншого підпорядкування). Тому після військового опанування цієї території так само розбійним чином в Константинопольського Патріархату була відібрана велика Молдавська Митрополія і 1812 перетворена на Кишинівську і Хотинську єпархію РПЦ. А Митрополит виявився потрібним чоловічком у потрібний час, щоби очолити цю новоутворену чи «новопридбану» церковно-адміністративну одиницю. Бо, попри в цілому позитивні реформи запроваджувані Гавриїлом на впорядкування церковного життя та збереження молдавської мови в освіті й богослужіннях, вже за його життя почала впроваджуватись двомовність, а через кілька десятиліть, після укріплення московського православ’я на цих землях, нахабна та інтенсивна русифікація.
