100 років тому:
28.03.1925 – у с. Мамаївці (Румунське королівство), нині Чернівецької области народився Дмитро Гнатюк, оперний та естрадний співак (баритон), театральний режисер, педагог. Заслужений артист УРСР (1958), Народний артист СРСР (1960), Народний артист України (1999).
Закінчив румунську школу, співав у церковному хорі. Священник усвідомивши велетенський талант юнака навчав його музичної грамоти. Під час радянської окупації Буковини (1940) додому повернувся старший брат Іван, який навчався у Вищій морській школі в Констанці (Румунія), але був звинувачений у шпигунстві та страчений. На початку німецько-радянської війни Дмитро евакуйований в місто Нижня Салда Свердловської области, де завершив середню освіту та працював металургом. Від 1945 артист та соліст Чернівецького обласного музично-драматичного театру імени Ольги Кобилянської. Закінчив Київську державну консерваторію (1951; клас Івана Паторжинського) та Київський інститут театрального мистецтва (1975; курс В. Неллі). На старших курсах навчання в консерваторії молодого співака почав залучати до концертної діяльности Григорій Верьовка; у 1949 в Москві довелось заспівати пісню «Дивлюсь я на небо» перед Йосипом Сталіним та Мао Цзедуном. Соліст Київського театру опери і балету ім. Т. Шевченка (1951-1988), його директор (1979-1980), режисер (1980-1988), художній керівник і головний режисер (1988-2011), режисер (від 2011). Одночасно доцент (1985), професор (1987) та завідувач кафедри (1983-1993) оперної підготовки Київської консерваторії. Також режисер Київського дитячого музичного театру (від 1985).
Завдяки непересічним вокальним даним та виконавській майстерности міг зробити стрімку кар’єру в Москві, проте не уявляв собі життя без України. У 1960-1970-1980-х роках українські естрадні пісні в його неперевершеному виконанні непомітно але могутньо чинили спротив тотальній денаціоналізації українців та підтримували на дусі уярмлений народ. Чи усвідомлював Гнатюк це тоді – важко стверджувати, однак його голос в душах багатьох будив приспану національну гідність та плекав почуття гордости за приналежність до славної пісенної нації. Сьогодні з перспективи часу можемо ствердити, що українці вистояли і не розчинились в московському імперському болоті значною мірою завдяки таким постатям як Гнатюк, Івасюк, Миколайчук, Симоненко, Ліна Костенко, Стус і багатьом іншим українським сподвижникам.
Як концертний співак гастролював в Австрії, Італії, Франції, Німеччині, Португалії, Угорщині, Польщі, Московії, Скандинавських країнах, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Китайській Народній Республіці тощо; в нью-йоркському Карнеґі-Хол публіка настільки невгамовно викликала артиста «на біс», що довелося виконувати третій акт концерту. Від 1960 член КПРС (зрештою тоді без цього нереально було зробити кар’єру), депутат Верховної Ради СРСР 8-10 скликань (1972-1984; швидше статист Ради яка по суті нічого не вирішувала), нагороджений численними радянськими орденами й медалями, Золотою зіркою Героя Соціалістичної праці (1985), відзначений державними преміями. Таке високе становище давало можливість зокрема виконувати та популяризувати українську класику, яка на той час перебувала під негласною забороною (Микола Леонтович, Кирило Стеценко). Працюючи як режисер домагався постановки опер та спектаклів українських авторів та українською мовою. Проте недремне око цензури пильно стежило за співаком світової слави і свого часу за виконання пісні «Два кольори» разом із автором слів Дмитром Павличком мав нагінки в ЦК компартії за те, що пропагують «бандерівські кольори» і «бандерівську пісню».
На сцені виступав до 91 року життя. Дав незліченну кількість концертів, поставив понад 20 вистав, записав понад 15 платівок і 6 компакт-дисків. Високі гонорари вкладав в порятунок українського живопису ХІХ – початку ХХ століть (М. Пимоненко, С. Васильківський, І. Труш, М. Сергєєв, К. Крижицький, О. Новаківський та інші), часто викупляючи полотна за кордоном та реставруючи. В часи незалежної України депутат Верховної Ради 3-го скликання (1998-2002), заступник голови Комітету ВР з питань культури та духовности (від 1998), член численних громадських та музичних організацій, відзначений українськими нагородами, Герой України (2005). Академік Академії мистецтв України (1996) та Академії творчости Московії (Москва, 1992).
Дружина Галина Гнатюк – мовознавець, лексикограф, історик української мови, доктор філологічних наук (1984), син Андрій – філолог, викладач французької мови в університеті. Помер у Києві 2016. Похований на Байковому кладовищі.
У 2016 році архів співака знайшли на смітнику біля будинку, в якому він раніше жив. 8 коробок вагою 50 кг містили листи, документи, афіші й світлини.
