110 років тому:
22(9).01.1916 – у Петрограді народився Данило Нарбут, живописець, художник театру, син відомого художника Георгія Нарбута. Рід Нарбутів належав до української шляхти та мав литовське походження. Коли Данилові було 4 роки помер батько; хлопчиком опікувалися знані художники Антон Середа та Федір Кричевський. Початкову художню освіту отримав у приватній студії Юхима Михайлова та дитячій студії при Київському художньому інституті. Після закінчення школи в 1931 поступив в студію при Київському оперному театрі, де навчався в Олександра Хвостенка-Хвостова, С. Евенбаха та В. Ленерта. Декоратор Київського оперного театру (1932-1933). В той час, згідно пізніших спогадів, після того, як НКВС на початку 1930-го заарештувало Марію Тобілевич – доньку Івана Карпенка-Карого та його шкільну вчительку, став націоналістом. За скеруванням театру навчався на 3-річних Всесоюзних курсах театральних художників при Всеросійській Академії мистецтв у Ленінграді. Від 1935 знову працював у Київському театрі опери та балету, а також Київському театрі музичної комедії. Проте наступного 1936 заарештований «за недонесення» та на 2 роки ув’язнений й відправлений на будівництво Біломорканалу. Після звільнення працював у театрах московитських міст Єйська (Краснодарський край) та Златоуста (Челябінська обл.). 1939 зголосився добровольцем на Фінський фронт, що дало можливість після завершення короткої війни повернутися в Україну. У березні 1941 одружився з Галиною Приходько. У червні 1941 мобілізований до ЧА, а вже в жовтні потрапив у полон. В період німецької окупації працював в театрах Києва, Ковеля, Коломиї. За неверифікованими даними короткий час перебував в УПА під псевдо «Голуб». Згодом за радянських часів в автобіографії (1969) твердив, що на Західній Україні переховувався від вивозу до Німеччини на примусову працю. Проте 1944 схоплений і відправлений до трудового табору, а відтак концтабору «Штрасгоф». 5 травня 1945 звільнений частинами ЧА. Після війни оформляв вистави у театрах Чернівців, Ворошиловграду (Луганськ), головний художник Івано-Франківського українського музично-драматичного театру (1961-1965), згодом Черкаського українського музично-драматичного театру (1965-1980). Впродовж життя створював театральні декорації, а в останні 20 років присвятив себе також власне станковому живопису. Загалом оформив близько 250 вистав у різних театрах України, з яких п’ята частина – на черкаській сцені. Творчість мистця спиралася переважного на етнографічні мотиви та українські історичні сюжети. Член спілки художників УРСР (1962), Заслужений художник України (1990), Народний художник України (1994), лауреат Шевченківської премії (1996), почесний громадянин Черкас (1998). На початку 1990-х стояв біля витоків УНА-УНСО. Помер у Черкасах 1998.
