370 років тому:
14(4).12.1654 – у містечку Великі Сорочинці (за іншими даними у Миргороді) на Полтавщині народився Данило Апостол, Гетьман Лівобережної України (1727-1734). Боярський рід Апостолів походив з Волохії, батько Павло Апостол в часи Хмельниччини став полковником Миргородським. Документальні дані про навчання Данила не збереглися, проте відомо, що мав добру освіту (ймовірно закінчив Києво-Могилянську академію). У 1677 одружився з Уляною Іскрицькою (її батько племінник гетьмана Павла Тетері), в шлюбі народилося 9 дітей.
З 20-ти років батько долучав Данила до управління полком. Після смерти батька обраний миргородським полковником (1682). Учасник битви під Віднем (1683) під командування короля Польщі Яна Собєського. Після невдалого походу московсько-українського війська на Крим (07.1687) та усунення від влади й арешту гетьмана І. Самойловича (Коломацький переворот) новообраний гетьман Іван Мазепа звільнив з посади Апостола як прибічника Самойловича. У 1693 знову обраний миргородським полковником. Відзначився в Азовсько-Дніпровських походах (1695-1696) під час штурму Аслам-городка, Тавані, Кизикермена, Очакова (1695), разом з гадяцьким полковником Боруховичем розбив на Ворсклі війська кримського хана Селіма І та гетьмана ханської України Петрика (1696). У Північній війні Московії проти Швеції (1700-1721) як наказний гетьман (1701) відзначився в поході до Ліфляндії (нині частина Латвії та Естонії) в битві під Ераствером. 1704 на чолі 3-тисячного козацького корпусу відправлений Петром І на допомогу польському королю Августу ІІ, відзначився у битві під Варшавою (1705). На знак протесту проти утисків козаків з боку царського генерала Паткуля залишив військову кампанію та повернувся в Україну.
28 жовтня 1708 разом з іншими українськими полками приєднався до шведської армії короля Карла ХІІ. Учасник вироблення положень українсько-шведського союзу. Проте 21 листопада перейшов на бік московського царя Петра І. В літературі дискутуються різні версії цього вчинку. В козацьких літописах та листі Д. Апостола гетьману І. Скоропадському мотивується, що мовляв через незнання справи потрапив в халепу, але при зручній нагоді виправив помилку. До цього кроку його міг підштовхнути аналіз перших невдач шведського війська в Україні та усвідомлення неминучої його поразки. Існує також версія, що Мазепа, передбачаючи крах своїх планів, спеціально вислав Апостола для переговорів з московським царем, щоби зберегти його для подальшої боротьби за автономію України.
Наказний гетьман у Прутському (1711) та Перському (1722) походах, в бою під Дербентом втратив око. Близький співробітник чернігівського полковника Павла Полуботка, який після смерти гетьмана Скоропадського (1722) до нових виборів став наказним гетьманом Лівобережної України. Восени 1723, в обстановці наближення війни з Туреччиною, у військовому таборі на р. Коломак Данило Апостол скликав раду козацьких старшин, на якій укладено так звані «Коломацькі статті» до імператора Петра І на захист козацьких прав та залишків автономії України. Зокрема прохалося скасувати осоружну Малоросійську колегію (створена 1722), яка брутально втручалася у внутрішні справи Гетьманщини та з якою в козацької старшини виникали постійні конфлікти, дозволити вибори нового гетьмана, повернути збір податків у Лівобережній Україні з царської казни до Військового скарбу. 10 листопада 1723 статті вручено цареві, після прочитання яких той розпалився величезним гнівом та наказав заарештувати їх ініціаторів. Наприкінці 1723 та на початку 1724 в Петропавлійській фортеці в Петербурзі ув’язнено велике число української старшини, яку піддано жорстоким тортурам, генерального писаря Семена Савича цар Петро бив власноручно за те, що відповідав українською мовою, Павла Полуботка закатовано до смерти. Лише смерть скаженого Петра (02.1725) вберегла тих, хто вижив в ув’язненні від долі наказного Полуботка та інших закатованих старшин. Проте їх хоч і звільнено, але примусово поселено в Петербурзі та Москві під пильним наглядом. Через рік Д. Апостола відпустили в Україну, але в заручниках у Петербурзі залишили його сина Петра.
Влітку 1727 новий імператор Петро ІІ (фактично московський уряд і особисто регент малолітнього царя О. Меншиков), остерігаючись чергової війни з Туреччиною та намагаючись здобути прихильність козацької старшини, ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори нового гетьмана. 12(1) жовтня 1727 на генеральній раді у Глухові Данила Апостола обрано гетьманом. Очевидно, що це вже не були ті вибори, якими славилась козацька вольниця століття перед тим, очевидно, що кандидатура обраного гетьмана була погоджена (а раче визначена) царським двором, напевне, що Московія не сподівалась на якісь рішучі дії в обороні уярмленого народу від 73-річного претендента на булаву – в чому жорстоко прорахувалася. У 1728 новообраний гетьман прибув до Петербурга на коронацію Петра ІІ і подав петицію про відновлення автономії й державних прав України, відкликаючись до Березневих статей 1654. У відповідь царська адміністрація спромоглась на «Рішительні пункти», які в загальному хоча й унормовували українсько-московитські стосунки та передбачали певні поступки з боку імперії, проте значно обмежували автономію Гетьманщини та саму гетьманську владу. Гетьман остаточно перетворювався з суверенного правителя в царського службовця, хоча й високого рангу. Управляти Гетьманщиною міг лише під наглядом московитського резидента, позбавлений права на зовнішню політику, «обирати» гетьмана можна було тільки за згодою московитського монарха, який міг також усунути його з посади, полковники прирівнювалися до московитськьких генерал-майорів і ці посади тепер могли обіймати етнічні московити.
І все ж Данилу Апостолу вдалося здійснити глибокі адміністративну, судову та земельну реформи, які впорядкували державне життя в Гетьманщині, що дозволило відтермінувати повне поглинання українських земель в структуру Московитської імперії. До найважливіших здобутків гетьмана за відносно короткий період належить:
- Розпочав кодифікацію українського судочинства (завершено після смерти гетьмана). Підписав «Інструкцію Українським судам» (13.07.1930), якою регламентовано склад сільських, сотенних і полкових судів, їх компетенції, передбачена ступенева система апеляцій. Заохочував правників знати та використовувати систему українського судочинства з часів «Руської правди», Литовські статути, Саксонське право та інші. Вищою судовою інстанцією знову ставав Генеральний суд, проте тепер він опинявся під контролем московського окупанта, оскільки складався з 3-х українців (на чолі з гетьманом) і 3-х московитів, а останнє рішення було за царем.
- Здійснив генеральне слідство та запровадив упорядковану систему володіння ранговими (державними) маєтностями та земельними ділянками. Повернув Гетьманській державі велику кількість свавільно захоплених у приватне володіння земель. Домігся відкликання з України московитського міністра Ф. Наумова за факти хабарництва та продажу ним рангових володінь. Правда на цьому ґрунті нажив собі чимало ворогів як серед московитських так й українських посадовців. Однак, якщо раніше нові земельні володіння надавав гетьман, а цар жалуваною грамотою затверджував ці надання, то тепер це право повністю переходило до царя.
- Вперше запровадив державний бюджет, встановив точний облік видатків, заснував казначейство (Канцелярію малоросійського скарбу). Правда й у цю сферу втрутився московитський уряд, призначивши замість одного Генерального підскарбія двох: українця та московитина. Забезпечив можливість торгівлі в Україні іноземним купцям та вільної торгівлі з європейськими містами, проте ввізне мито забирала царська скарбниця. Домігся скасування заборони на експорт з України зерна, воску, шкіри, прядива та інших товарів.
- Методично витісняв московітів з гетьманської адміністрації, запровадив матеріальне стимулювання московитам, що побажали повертатися в Московщину. Зумів зменшити до шести московитських полків, що дислокувалися на українських землях.
- Посприяв поверненню в Україну запорожців, які з 1708 оселились на території Кримського ханства, та заснування у 1734 Нової Січі над річкою Підпільною. Проте не зміг захистити українців від використання їх Московією на важких фізичних роботах. Попри опір киян, які з корисливих мотивів воліли перебувати під владою московитського генерал-губернатора, підпорядкував гетьманській владі Київ.
- В містах, містечках та селах України споруджувалися будинки для бідняків і сиріт, забезпечувалася початкова або й середня освіта для всіх дітей не залежно від їх соціального становища. Жертвував чималі особисті кошти на спорудження храмів, монастирів та соціальні потреби.
Нагороджений найвищою відзнакою Московитської імперії – орденом Олександра Невського (50 діамантів і 599 зламків діамантів у золотій та срібній оправі). У квітні 1733 внаслідок інсульту гетьману паралізувало ліву руку та ногу. Цим не забарилися скористатися московити й цариця Анна Іоанівна призначила князя Шаховського керувати справами в Гетьманщині, де-факто ліквідувавши гетьманське управління. Помер після другого інсульту в містечку Сорочинці, нині с. Великі Сорочинці на Полтавщині 28(17).01.1734. Похований у спорудженій його коштом Спасо-Преображенській церкві.
