70 років тому:
5.02.1956 – у м. Детройт, США помер Борис Палій-Неїло – полковник Армії УНР, генерал-хорунжий в еміграції, іконописець. Походив з українського шляхетського роду. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1891), Олександрівське військове училище у Москві (1897), Миколаївську військову академію Генштабу в Петербурзі та паралельно слухав лекції в Академії мистецтв. Служив в артилерійських частинах московської армії, учасник московитсько-японської (1904–1905) та Першої світової воєн. Відзначений золотою Георгієвською зброєю та Георгієвським Хрестом, останнє звання в московській армії – полковник.
У 1917 відкинув пропозицію більшовиків посісти посаду інспектора артилерії Московського округу й повернувся в Україну. Учасник Першого і Другого Українських Військових З’їздів (травень і червень 1917). Помічник інспектора артилерії Українського Військового Генерального Комітету, від грудня 1917 командант українських військ на Полтавщині та начальник гарнізону Полтави. Організатор гарматних частин восьми корпусів Армії УНР (весна 1918). За Української Держави – помічник командувача військами в Києві, командир 6-го гарматного полку, Генеральний писар Українського козацтва (10.1918). За Директорії УНР організатор військового параду 22 січня 1919 у Києві на честь Злуки УНР і ЗУНР, обіймав командні посади в Армії УНР (1919–1920), учасник боїв з більшовиками та денікінцями. З 1 липня 1920 – генерал для особливих доручень при Головному Отамані С. Петлюрі, з вересня 1920 викладач артилерії у Юнацькій школі в Кам’янці-Подільському. Згодом В. Андрієвський у спогадах написав про Палія-Неїло, що він «служив щиро всякій українській владі».
Після поразки УНР короткий час перебував в таборі інтернованих вояків Армії УНР в Ланцуті. В Перемишлі створив та очолив філію Українського Центрального Комітету, який опікувався колишніми вояками УНР. Займався розписом церков, заснував іконописну майстерню «Відродження», у якій працювало 10 мистців, зокрема П. Ковжун, П. Запорізький, М. Прасіцький. Під його опікою в той час в Галичині розписано близько 40 храмів та створено 17 іконостасів. У 1930-х урядом УНР в еміграції підвищений до генерал-хорунжого. 1944 емігрував до Німеччини, 1948 обраний отаманом Станиці Українського вільного козацтва; розписав греко-католицьку та православну церкви в Міттенвальді. Наприкінці 1940-х емігрував до США. Активний учасник українських ветеранських військових, громадських та церковних організацій. Народився у с. Неїлівка Полтавської губернії (нині територія Харківщини, в сучасних адміністративних списках такого села немає) 1878.
