130 років тому:
1.10.1895 – на хуторі Перепелиця (за іншими даними Гречаний) Кобеляцького повіту, нині затоплений Кам’янським водосховищем народився Андрій Левченко, повстанський отаман часів УНР. Закінчив Кобеляцьку гімназію та Київське військове училище, підпоручик царської армії. В українському війську з 1917. За Гетьманату помічник начальника господарської частини 2-го Чорноморського полку. Учасник протигетьманського повстання. Сотник кавалерійського полку 2-ї дивізії УГА, воював із Червоною армією та Добровольчою армією Денікіна. Після поразки УГА в січні 1920 повернувся додому. Щоби легалізуватися влаштувався у повітовий військовий комісаріат завідувачем мобілізаційного відділу, нелегально займався створенням підпільної мережі та налагодженням зв’язків з повстанськими загонами. За півтора місяці зібрав близько 5 тисяч партизанів, Кобеляцький повіт поділив на чотири райони, призначивши на чолі кожного коменданта. 24.05.1920 розпочав повстання у Кобеляцькому повіті, яке також поширилося на Кременчуцький та Хорольський повіти, наслідком якого була розігнана радянська адміністрація та призупинена грабіжницька продрозверстка. В жовтні 1920 на чолі загону з 600 піших та 150 кінних козаків вирушив рейдом на з’єднання з Армією УНР, яка біля західного кордону оборонялась проти переважаючих сил більшовиків і поляків. В районі Черкас зазнав поразки від значно чисельніших підрозділів червоних і повернувся до Кобеляцького повіту. На початку травня 1921 Головним повстанським комітетом призначений начальником 14-го повстанського району (повіти Полтавської та Кременчуцької губерній) та уповноважений формувати повстанські загони. В липні 1921 радянське командування під приводом оголошеної Всеукраїнським з’їздом рад амністії та переходу від продовольчої розверстки до продовольчого податку ініціювало переговори з Левченком. Проте справжньою метою цих перемовин було перегрупування та концентрація власних сил і з 18 серпня бої з повстанцями відновилися. Станом на осінь 1921 у 17-ти з 21-ї волостей Кобеляцького повіту радянська влада не функціонувала та був припинений грабунок і вивезення продовольства. В бою біля станції Галещина отримав поранення і до боротьби повернувся лише наприкінці року. Готував повстання у південних повітах Полтавської і Кременчуцької губерній, проте в січні-лютому 1922 більшовики здійснили масові облави, заарештували та розстріляли декілька сотень патріотів. Весною 1922 з фіктивними документами перебрався в Катеринослав, мав намір організувати протибільшовицьке підпілля, проте у травні заарештований. На допитах у Катеринославській губернській ЧК відкрито свідчив, що є борцем за незалежну Українську державу та ідейним петлюрівцем. На судовому процесі (25.02-8.03.1923) вироком Полтавського губернського революційного трибуналу засуджений до смертної кари. Розстріляний разом з 7-ма побратимами у Полтаві 1923. Рішенням Полтавської обласної прокуратури від 18.07.1996 визнаний справедливо засудженим та таким, що не підлягає реабілітації. Можливо, що ті, хто ухвалював це ганебне рішення ще й досі преспокійно живуть у незалежній Україні.
