Як москалі церкви грабували, або ж лукавство, цинізм, жадібність, жорстокість були й нині залишаються характерними національними рисами московитів
100 років тому:
8.03.1922 – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет УСРР під приводом допомоги потерпаючим від голоду (спровокованого самою ж радянською владою) ухвалив декрет про вилучення з храмів предметів із золота, срібла, коштовних каменів, яким розпочав масштабний і безпрецедентний грабунок Церкви. Велике лицемірство більшовиків полягало на тім, що від початку грабіжницької кампанії конфісковані коштовності та кошти не планувалось використати на боротьбу з голодом. Ще на початку голодомору Церква розпочала створення комітетів допомоги голодуючим, проте владі йшлося не про порятунок громадян, але про знищення Церкви, тому комітети були розпущені, а вже зібрані кошти реквізовано. Насильство над Церквою відбувалось в усій більшовицькій імперії; українські ж комуністи лише наслідували московитських. Відповідну постанову «Про ліквідацію церковного майна» Президія ВЦВК (вищий орган законодавчої влади червоної Московії) ухвалила ще 2 січня 1922, а 23 лютого – декрет, яким доручалось місцевим Радам «вилучити з церковного майна усіх релігій дорогоцінні предмети». Українські більшовики свій декрет «змавпували» тільки на початку березня, а 3 квітня 1922 Політбюро ЦК КП(б)У затвердило (тобто прийняло до виконання) директиву ЦК РКП(б) від 20 березня 1922 про заборону приймати від церков гроші чи продовольство як компенсацію замість цінних речей культового призначення. Радянська влада відхилила навіть пропозицію Папи Пія ХІ про компенсацію вартості церковних цінностей римо-католицьких костелів на території імперії валютою, якої так бракувало більшовикам. І все ж Папа передав на допомогу голодуючим 1 мільйон лір. Також чимала допомога надходила від приватних іноземних осіб і закордонних організацій. Так, наприклад, Анатоль Франс пожертвував свою Нобелівську премію, «Американська адміністративна допомога» передала 25 тисяч вагонів продуктів. До лютого 1922 Московитська Православна Церква зібрала більше 8,9 мільйонів рублів, не рахуючи золотих монет, ювелірних виробів і продуктів. І все ж це не зупинило вандалів, бо справжня мета кампанії була завдати нищівного удару по Церкві і акурат нагодився сприятливий момент – голод. На цьому наголошував Володимир Ленін у секретному листі членам Політбюро ЦК РКП(б) від 19 березня 1922: «для нас именно данный момент представляет из себя не только исключительно благоприятный, но и вообще единственный момент, когда мы можем разбить неприятеля наголову и обеспечить за собой необходимые для нас позиции на много десятилетий. Именно теперь и только теперь, когда в голодных местах едят людей и на дорогах валяются сотни, если не тысячи трупов, мы можем (и потому должны) провести изъятие церковных ценностей с самой бешеной и беспощадной энергией, не останавливаясь перед подавлением какого угодно сопротивления». Ба більше більшовицький вождь закликав червоних опричників в грабіжницьких акціях не зупинятись навіть перед масовими вбивствами: «изъятие ценностей должно быть произведено с беспощадной решительностью, безусловно ни перед чем не останавливаясь и в самый кратчайший срок. Чем большее число представителей реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам по этому поводу расстрелять, тем лучше. Надо именно теперь проучить эту публику так, чтобы на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении они не смели и думать». Для цього вже на початку травня за пропозицією Леніна Політбюро ЦК РКП(б) дало директиву Московському трибуналу «застосовувати до попів вищу міру покарання». Деморалізоване голодом населення не чинило активного спротиву, проте все ж у першому півріччі 1922 по всій імперії відбулось понад 1400 кривавих зіткнень. На загал до кінця 1924 в імперії ув’язнено майже половину ієрархії РПЦ – 66 єпископів, репресовано понад 10 тисяч церковних діячів, з яких близько 2 тисяч розстріляно. Зокрема в Україні тільки у 1922 засуджено 583 православних священників, з яких частину страчено. Більшовики розраховували добряче поживитись «незліченними скарбами» Церкви. У згаданому таємному листі натхненних цього пограбування В. Ленін писав: «Нам во что бы то ни стало необходимо провести изъятие церковных ценностей самым решительным и самым быстрым образом, чем мы можем обеспечить себе фонд в несколько сотен миллионов золотых рублей. Взять в свои руки этот фонд в несколько сотен миллионов золотых рублей (а может быть, и несколько миллиардов) мы должны во что бы то ни стало». Проте результати акції виявились більш ніж скромними – усього в радянській імперії за 1922-1923 вилучено цінностей на суму лише 4 мільйони золотих карбованців і це при цьому, що Церква з власної ініціативи зібрала майже 9 мільйонів золотих рублів. В Україні конфісковані коштовності оцінено сумою у 834тисячі карбованців золотом. Та все ж головна ідеологічна мета була виконана, бо за оцінкою наслідків антицерковної акції 1922 ЦК КП(б)У цинічно підсумував: «кампанія вилучення церковних цінностей під гаслом боротьби з голодом виявилася блискавичним методом боротьби з Церквою». Більшість вилучених коштовностей, незважаючи на їх мистецьку, історичну та культурну цінність були перетоплені на звичайне золото чи срібло. Отримані таким чином кошти пішли не на допомогу голодуючим, але на пропагандистську кампанію з дискредитації Церкви, утримання більшовицьких чиновників, а частина коштовностей була розкрадена. Коштовності вилучені в Україні за рішенням Політбюро ЦК КП(б)У передано до Москви і те, що тоді дивом вціліло нині надійно приховується у фондах московитських музеїв.
