Василь Сензюк-«Василь Харко» – повстанський отаман. Загинув у боротьбі за волю України. (100 років тому)
100 років тому:
27.07.1923 – біля с. Віньківці на Хмельччині загинув повстанський отаман Василь Сензюк-«Василь Харко». Народився в подільському селі Сахни (Хмельниччина). Підхорунжий Армії УНР, від початку 1921 учасник підпілля на Поділлі. Охоронець та помічник отамана Якова Гальчевського-«Орла», з яким був знайомий ще з часів служби в Армії УНР. На початку квітня 1921 «Орел» організував повстанський загін і командиром другої сотні призначив Василя Сензюка; формування сотні почалося з 12 козаків. Першою бойовою операцією сотні було знищення сексотів в селах Летичівського повіту та бій із підрозділом ЧК біля Деражні, в якому більшовики втратили до 10 військовослужбовців вбитими і пораненими. На початку березня 1922 повстанці Сендзюка знищили помічника командира військово-продовольчої комісії Літинського повіту Лапова, який наприкінці лютого наказав розстріляти селян у Стасьовому Майдані. Звів велике число боїв і військових сутичок з червоними окупантами. В лісі біля Монастирка (Хмельниччина) зі штабною сотнею учасник оборонного бою проти шести полків «Червоного козацтва» під командуванням комбрига Івана Дубового, в якому загинуло близько 120 більшовиків і близько 100 поранено. Про цей бій згодом Гальчевський-«Орел» згадував: «… в регулярній війні неможливо, щоб із такою малою силою, як 60 із чимось шабель, боронитися перед кількома тисячами ворога». 2 вересня 1922 після безперервних боїв «Орел» розпустив повстанську групу і на чолі загону з 80 козаків, в якому перебував й Сензюк-«Харко», перейшов Збруч на територію Західної України, що на той час перебувала під Польщею. Влітку 1923 «Орел» вислав у підрадянську Україну три повстанські групи – Волинську, Київську та Подільську в складі якої був Сензюк. В середині липня Сензюк зібрав біля рідного села Сахни групу з 10 повстанців, проте невдовзі потрапив у засідку Подільської губернської ЧК. У бою отримав важке поранення, попав в полон, де на ранок помер.
Яків Гальчевський-«Орел» про повстанських побратимів і в тому числі про Василя Сензюка-«Харка»: «В повстанчих відділах український елемент був, безсумнівно, ідейний. Може, були одиниці спочатку малосвідомі, та при постійній праці й впливі провідних одиниць і менше свідомі робилися ідеалістами й фанатиками боротьби за національну Україну. В постійній боротьбі ми стали людьми не з цього світу… Нам легко було вмирати в бою, ми без страху заглядали смерті в очі… Люди з таким наставленням є святі й страшні. Вони можуть бути пророками, войовниками, апостолами. … Такі люди можуть проповідувати правди, незнані мільйонам смертників, бо їхнього чола й серця торкається Перст Божий, внаслідок чого в їхніх душах жевріє іскра безсмертя».
