Українська біда: байдужість…
Випадково потрапив сьогодні в Інтернеті на останнє щорічне звернення білоруського диктатора Лукашенка до своїх підданих.
Читання, звісно ж, малоприємне. У цей трудний для України час, коли ми є об’єктом прямої зовнішньої аґресії значно потужнішого за своїми ресурсами ворога, коли Москвою окуповано Крим, матьорий ФСБшний аґент на посаді президента «незалежної Білоруси» має нахабство нас ставити своїм підданим за «поганий приклад» і лякати цим прикладом їх стосовно того, що станеться, якщо вони будуть «неслухняні». Але ж (і це – теж правда!), у наших проблемах та бідах винен не Лукашенко, і навіть, в кінцевому рахунку, не Янукович, а ми самі.
Бо кажуть, що глисти і воші не нападають на здоровий організм, та що здорову рослину тля не жере. «Зовнішній ворог» завжди нападає на того, кого «підточують» певні внутрішні хвороби.
Лукашенко стверджує, що в наших, українських, бід дві головні взаємопов’язані причини: розвал економіки і корупція.
Мені, натомість (міркуючи в тому числі й над тим, що у своєму посланні повідомляє білорусам він) здається, що головна наша біда одна – це ЗАГАЛЬНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, заснована на ТОТАЛЬНІЙ БАЙДУЖОСТІ українців до своєї власної долі.
Фактично, я сказав би, що це – якийсь «національний суїцидальний комплекс», що виявляється як на «колективному рівні», так і (як це комусь не здасться дивним!) на суто «індивідуально-шкурному»: добровільна відмова цілої нації від захисту власних БАЗОВИХ інтересів, а отже – і самого життя.
БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ є причиною і корупції, і розвалу економіки, який з неї випливає. Бо якщо нікого ні за який злочин, ні за яке недбальство і ніяку завдану суспільству шкоду не карати, то, звісно ж, буде в нас і корупція, і розвал.
Корупція спричинила розвал економіки України зрозумілим всім чином: через приватизацію підприємств, з метою їхнього розкрадання, або «здачі» іноземним конкурентам, абсолютно неспроможними управляти ними та/або просто вкрай непорядним і безсовісним людьми.
Багато років, з моменту початку «перестройки» і фактично ДОТЕПЕР державна і олігархічна пропаганда годує на мітом про те, що «ефективним може бути тільки приватний власник». А тому ВСЕ, що знаходилось або ще випадково знаходиться в державній чи комунальній власності слід якнайшвидше розпродати.
При цьому системно випускаються з виду дві речі:
1) що приватизація підприємства-монополіста – це майже завжди УДАВКА НА ШИЮ ЙОГО СПОЖИВАЧІВ. Що значно гірше від мітичної «державної неефективности»;
2) що ефективним є ДАЛЕКО НЕ КОЖЕН приватний власник. І що бувають серед них і бездарні, й неефективні, але найчастіше – просто шахраї.
Якби не спричинене цим мітом «загальне одуріння», то як, приміром, Ренату Ахметову було б продане «Київенерго»? Але такого гіркого досвіду українцям мало, і ось міським головою Черкас обирається Сергій Одарич, реальна програма якого «проста як стіл»: продати тим, хто більше заплатить особисто йому, «Черкаситеплокомуненерго». Аби черкащани опинилися в такій самій «комунальній удавці», як і кияни, та, власне, «жили для того, аби працювати на оплату комунальних послуг». І щоб жирів прихватизатор-монополіст.
Тим часом, САМЕ ЗАРАЗ, ОЦЕ ДНЯМИ, прем’єр Яценюк провів через Верховну Раду закон, спрямований на продаж магістральної газотранспортної системи України, знаменитої «газової труби», небажання не повністю ще очманілих НА ТОЙ ЧАС українців поступитися якою стало, як ми пам’ятаємо, реальною причиною і путінського «Ґонґадзе-гейту», і «Януковича-1» і, зрештою, необхідности т. зв. «Помаранчевої Революції».
Зараз ведуть мову про продаж цієї «труби» «европейцям» так, нібито ставши ПРИВАТНОЮ українська «газова труба» не може бути далі продана цими «европейцями» тому ж самому «Газпрому», чи якійсь опосередковано контрольованій ним «приватній, европейській» структурі…
Але ж, крім надвеликого, давайте поговоримо про менше, більш «предметне» для «простих людей». В тих самих Черкасах давно стоїть «Хімволокно». Точнеше, стоїть основне виробництво, а працює лише його «відокремлений підрозділ» в особі Черкаської ТЕЦ. У закритих колишніх цехах «Хімволокна» створили-були «торгівельно-розважальні центри», але невдовзі… закрили і їх.
Торгові центри в колишніх промислових цехах намагалися відкрити тому, що бізнес «купи-продай», на відміну від ринку та технології виробництва хімволокна, хоч трохи доступний розумінню «нового ефективного власника» (ну, чи йому ЗДАВАЛОСЯ, що доступний). Закриття, втім, підтверджує, що ЛИШЕ ЗДАВАЛОСЯ. Бо хто буде в них «купувати і розважатися», якщо в місті у людей НЕМА РОБОТИ, а відтак – і зарплат?!
Те саме «Хімволокно» випускало віскозну нитку 100% якої йшло на експорт. Було, до речі, найбільшим її виробником на території колишнього СССР. Але з моменту приватизації «Черкаське хiмволокно» замість цього зайнялося новими видами діяльності (ви тільки не смійтеся, так в офіційних документах написано): ОПТОВА ТОРГIВЛЯ ФРУКТАМИ, ОВОЩАМИ ТА ИНШИМИ ПРОДУКТАМИ ХАРЧУВАННЯ, А ТАКОЖ ОПТОВА ТОРГIВЛЯ ЧОРНИМИ ТА КОЛЬОРОВИМИ МЕТАЛАМИ В ПЕРВИННИХ ФОРМАХ ТА НАПIВФАБРИКАТАМИ З НИХ.
Натомість, цілком конкурентноздатні лінії з виробництва віскозної нитки НА РАДІСТЬ ЕВРОПЕЙСЬКИМ ТА МОСКОВСЬКИМ КОНКУРЕНТАМ просто… здали на металобрухт.
То що, зумів «новий приватний власник» налагодити його «ефективну роботу відповідно до ринкових умов»?
Чи ЦІЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ «Черкаського Хімволокна» було, насправді, дві:
1) приватизація не самого основного виробництва, а «приданої до нього» ТЕЦ, теплом від якої мешканці міста мусять користуватися (а отже – і сплачувати за нього) хіть-нехіть;
2) ЗНИЩЕННЯ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА на замовлення його іноземних конкурентів.
Що друга ціль БЕЗУМОВНО мала місце, непрямим чином підтверджує історія иншого «Хімволокна» – Чернігівського.
Було, теж, підприємство. Випускало капронові нитки та тканину для виробництва шин. Працювало, постачаючи свою продукцію КІЛЬКОМ СОТНЯМ ріжних покупців та до 2005 року включно працювало з прибутком.
У 2006 році на підприємство заходить таємничий (бо – офшорний, як і в Черкасах) «іноземний інвестор», ОДРАЗУ після чого воно починає повідомляти про збитки та в 2008 році практично закривається, а в 2013 – і формально ліквідується.
Встигнувши, тим часом, взяти у московського «Альфа-банку» та купленого, як ми знаємо, у 2008 році особисто В.В.Путіним (через підставних осіб, зрозуміло ж) «Промінвестбанку», кількасот мільйонів гривень кредитів. Цілком на поверхні лежить очевидний факт, що Москва, таким чином, просто оплатила колишньому власнику О.Ярославському ліквідацію цього підприємства, котре було основним конкурентом належної безпосередньо «Газпрому» фабрики – «Газпром-Химволокно».
Де в цьому випадку «ефективний приватний власник»?..
Проте, я зараз – про инше, а саме: ЧОМУ ЗА ЦЕ НІХТО НЕ ВІДПОВІВ?!
Ні за Черкаське «Хімволокно», ні за Чернігівське?
Чому ніхто не відповів КРИМІНАЛЬНО за «аферу сторіччя» з девальвацією гривні, кора фактично зробила за останні кілька місяців переважну більшість населення України жебраками?
Чому Нацбанк не проводить політики ПОВЕРНЕННЯ курсу гривні до попередніх, І ТАК, ДО РЕЧІ, ЗАНИЖЕНИХ, показників?
Чому дивимось спокійно на те, як Яценюк продає СЬОГОДНІ, НА НАШИХ ОЧАХ «українську газову трубу» АБСОЛЮТНО НЕВІДОМО КОМУ?!?
Чому, одне слово, ми є БАЙДУЖИМИ ДО СВОГО ВЛАСНОГО ЖИТТЯ ТА МАЙБУТНЬОГО ВЛАСНИХ ДІТЕЙ? І хто нам у цьому винен?..
На «суто державно-політичному» рівні втратою України дедалі нових її земель виявляє себе та сама біда – байдужість, або по-народньому кажучи, ЗАХЛАННІСТЬ.
Москалі можуть поступатися нам, українцям, будь в чому: бути нестулепами, розтелепами, ледацюгами і просто алкоголіками. В чому, однак, їм точно не можна відмовити, то це в тому, що вони – НЕ БАЙДУЖІ.
Крим, приміром, потрібен їм усім: і мешканцям самої Москви, і Пітера, і Твері й Камчатки. Усім, хто ніколи в житті там не був і не збирається бути. Тим не менше, УСІМ ЇМ ВІН КОНЧЕ ПОТРІБЕН. Бо всі вони усвідомлюють, що ВІН ПОТРІБЕН РАСЄЇ. В них АБСОЛЮТНО ВСІХ є оце відоме нам з совіцьких фільмів «за дєржаву обідно», коли (як у комедії про Івана Васильовича, котрий «змінює професію») навіть злодій-домушник знає, що НІЯКОМУ «СУПОСТАТУ» СВОЇХ ВОЛОСТЕЙ РОЗДАВАТИ НІЗЗЯ.
Натомість, НАМ КРИМ ВИЯВИВСЯ НЕПОТРІБНИМ. На непотрібне, також, і Донбас: навіщо він нам? – «Хай іде собі з миром…» Ми перекриємо якусь трасу щоб «наші хлопці там не мусіли гинути», а коли москалі з Донбасу доберуться і до нашого Житомира, то теж нічого – ми ж 300 чи скільки там років під ними жили, поживемо іще…
Властиво, коли москалі у своїй «народній Інтернет-творчості» зображають нас, українців, СВИНЬМИ, то мені здається, що ВОНИ В ЧОМУСЬ ПРАВІ. Бо ми живемо, і це очевидно, «в лайні по самі вуха», прекрасно бачимо це, але нічого не робимо, аби вибратися з цього лайна. Ми лежимо в балюрі і підхрюкуємо. НАМ ТАК ЛЕГШЕ…
