317 років тому, у листопаді 1708 року за наказом московського царя Пьотра І (за Тарасом Шевченком: «це той перший, що розпинав нашу Україну») московитські військові злочинці знищили мазепинську гетьманську столицю Батурин разом з цивільним населенням. Цей акт ворожого геноциду був реакцією на повідомлення про антимосковський воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи. З цієї нагоди у місті за підтримки Чернігівської ОВА у місті Батурин Чернігівської області на базі Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» влаштували низку меморіальних та просвітницьких заходів. До них долучилася і громадська делегація з Полтави на чолі із воїном ЗСУ, правозахисником Анатолієм Банним; першою головою управи Полтавського крайового Руху, вишивальницею, правозахисницею Зоєю Коваленко та керівником Міжнародного центру української мови при Полтавському національному педагогічному університеті Вірою Мелешко.
Полтавці вшанували пам’ять жертв Батурина й оглянули історичні пам’ятки, що формують «Гетьманську столицю», в тому числі й територію цитаделі Батуринської фортеці, де знаходяться пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року. Також представили для гостей заповідника з громад Чернігівської області три масштабні історичні вишивки-обереги авторства Зої Коваленко: «Шлях гетьмана Івана Мазепи і короля Карла ХII з Орлівки до Батурина», ««Шлях гетьмана Івана Мазепи і короля Карла ХII з Батурина до Полтави», «Шлях від Полтави до Бендер». Делегація з Полтави відвідала презентацію книги «Шабля Івана Мазепи. Розбудова Гетьманщини на межі 17-18 століть» авторства знаного мазепознавця Сергія Павленка.
А ще полтавці побували на презентації наукового проєкту «ДНК-аналіз жертв Батуринської трагедії 1708 року». Його спільно зреалізували державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС й історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». «Ми мали на меті спростувати брехні російських пропагандистів, що українці, мовляв, займаються міфотворчістю, а не реальними дослідженнями, що, начебто, Батуринської трагедії не було. Досліджували останки, які відібрали з території Свято-Троїцького собору.
Останки жертв трагедії у крипті Батуринської цитаделі
Встановили, що вбивали українців. З’ясували факт вбивств не військових, а цивільного населення. Адже ДНК-аналіз виявив саме жителів Батурина, пов’язаних родинними шлюбними стосунками, двоюрідних і троюрідних братів, а не випадковий набір людей з різних регіонів, які складали військо. Також судмедекспертам МВС вдалося здійснити реконструкцію трьох облич, загиблих у різанині – двох чоловіків та хлопчика. ДНК-дослідження вкотре доводять жорстокість ворога, навіть через три століття у новій російсько-українській війні бачимо нові звірства», – розповів головний експерт криміналістичного центру МВС, кандидат біологічних наук Ігор Костіков.
«Розкопки на місцях захоронень тривають і досі, лише в крипті Батуринської цитаделі сьогодні зберігають щонайменше 600 останків. Ми долучилися до цих заходів, бо Батуринська трагедія близька для нас, адже московити після знищення Батурина вбивали і населення сотенних містечок Полтавського полку Гетьманщини», – сказав у інтерв’ю телеканалу «Прилуки» очільник делегації з Полтавщини Анатолій Банний.
Довідково, за матеріалом з рубрики «Історичний календар» Українського інституту національної пам’яті:
13 листопада 1708 року, російські війська під командуванням Меншикова за наказом Пьотра І захопили гетьманську столицю Батурин, знищивши усіх його жителів. За різними даними за кілька днів кривавої різанини від рук росіян загинуло від 11 до 14 тисяч жителів. В історію ці події увійшли під назвою Батуринська трагедія.
Батурин на той час був столицею Гетьманщини і вотчиною гетьмана Івана Мазепи. За роки свого правління Мазепа прославився не лише як політик і полководець, але і меценат: він щедро жертвував гроші на відбудову церков, освітні заклади, книгодрукування. У Батурині було щонайменше шість церков.
Петро І розглядав Україну лише як ресурсну базу, не приховував наміри ліквідувати полковий устрій Війська Запорізького, перетворивши козацькі полки на драгунські частини московської регулярної армії. Бачачи ці тенденції, Іван Мазепа пішов на зближення з королем Швеції Карлом ХII. 5 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1708 року він разом із частиною козацької старшини та близько 1200 козаків перейшов через Десну й вирушив назустріч шведському королю Карлу XII. Про причини, які спонукали його до укладення україно-шведського союзу, Мазепа писав у грамоті Стародубському полковнику Скоропадському так: «Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас – гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство – прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…».
Петро І сприйняв це як смертельну зраду. Його наказ був однозначним — знищити гетьманську столицю й показати всій Україні, що чекає тих, хто наважиться кинути виклик Москві. Російське військо у складі 20 тисяч драгунів і 5 тисяч піхоти під проводом Меншикова рушило до гетьманської столиці. Батурин був однією з найукріпленіших фортець України того часу. Його оточували земляні вали, рови та дубові палісади, в місті було сорок гармат. Гетьманську столицю захищав сердюцький полк – особиста охорона Мазепи – та більше 7 тисяч козаків, в складах було достатньо пороху і провіанту. Місто могло витримати багатомісячну облогу, сподіваючись на підтримку Мазепи та шведських військ. Очолили оборону укріпленої фортеці Батурина наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть столицю. Перші штурми показали, що Батурин так просто не взяти. Місто мало всі шанси вистояти. Від часів «Історії Русів» до сьогодення основною причиною поразки в історіографії вважалася зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за підкорення московитам, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину, козака Соломаху, вказав таємний хід у фортецю агресорам. Однак чернігівський історик, мазепознавець Сергій Павленко на підставі аналізу величезної кількості документів довів, що падіння гетьманської столиці мало іншу причину: командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншикова, підказали йому цей хід.
Під покровом ночі 13 листопада російські війська пробралися за мури міста – і почалася різанина, яка тривала два дні. Меншиков наказав не залишати в живих нікого, ні жінок, ні дітей. Їх убивали шаблями, кололи багнетами, заганяли в будинки і церкви і палили живцем. Пожежа, яка охопила місто, знищила палац гетьмана, церкви, унікальну книгозбірню та колекцію зброї, яка була відома навіть в Європі. Найстрашніша смерть чекала на захисників фортеці. Як писав український історик XIX ст. Микола Маркевич, «сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, розсіялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була – живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саму уяву в жах приводять». Меншиков наказав розп’ясти тіла вбитих козаків на плотах і пустити їх річкою Сейм, щоб застерегти інших від підтримки Мазепи. Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І. Тарас Шевченко писав: «Батурин славна Москва вночі запалила, Чечеля убила, і старого, і малого в Сеймі потопила». За даними Сергія Павленка, жертвами «Батуринської різанини» стали 5-7 тис. мирних громадян, 6-7,2 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків.
Факт злочину визнавали й самі його організатори, хоч і нічого злочинного у цьому не бачили… У книзі «Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года, даже до заключения Нейштатского мира (напечатан с обретающихся в кабинетном архиве списков, правленных собственною рукою его императорского величества)», виданій в 1770 році у Санкт-Петербурзі, було прямо написано: «И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли». Європа вжахнулася від цієї жорстокості. Англійський посол Чарльз Уайтворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс»,«Летре гісторік» та інші газети сповіщали про факт практично однаково: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів…. Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства». За наказом Петра І церква оголосила анафему Івану Мазепі. В російській православній церкві це досі входить до богослужбового канону. Майже пів століття Батурин лишався розореним і спустошеним. Гетьманську столицю перенесли до Глухова.
Лише гетьман Кирило Розумовський знову зробив Батурин столицею, в місто повернулося життя. На початку ХІХ століття Батурин став відомим історичним і туристичним центром. У листопаді 2007 року Указом Президента Віктора Ющенка державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» було надано статус національного.
Представництво УІНП в Полтаві (за матеріалами офіційного сайту УІНП та телеканалу «Прилуки»)
