Тимошенко: деякі спогади, деякі цифри
2002 рік, Львівщина. Городоцький виборчий округ обирає до Верховної Ради Андрія Шкіля, рятуючи його від ув’язнення за події 9 березня 2001 року. Щоб він потім, як народний депутат, врятував інших політв’язнів, своїх побратимів з УНА-УНСО. Шкіль депутатом став, рятівником – ні. І швидко змінив унсовський камуфляж на респектабельніший костюм «від БЮТ».
2012 рік. В ув’язненні – Юлія Тимошенко. Безумовно, політик значно більшого калібру, ніж Шкіль. Без неї діяльність БЮТ одразу зблідла і мінімізувалася, отож, чи втримається їхній рейтинг до дня виборів – велике питання. І схоже, що її побратими цього разу вирішили – ув’язнена Тимошенко, символ боротьби з режимом, головний ворог Януковича повинна врятувати не лише себе, але й цілий БЮТ. Точніше, саме їхні мандати у наступній Верховній Раді. Бо, дивлячись на теперішню активність БЮТ, навряд чи після виборів вони зможуть (чи захочуть) демонструвати більшу активність у визволенні своєї лідерки. По-перше, без неї чуються вільніше (Юлія Володимирівна далека від демократичних методів управління), по-друге, вийшовши на волю, вона обов’язково відзначить активних її оборонців, і заопікується тими, хто, на її думку, байдикував. А таких – більшість, особливо серед керівництва.
Ось так, голосували за Шкіля задля звільнення побратимів (не виконано). Голосуйте за БЮТ задля звільнення Тимошенко (?). Зараз політтехнологи «Батьківщини» активно працюють над створенням відповідних інформаційних приводів та їхнім поширенням у ЗМІ: Тимошенко в колонії відмовляється носити арештантську робу (вона – політв’язень, а не простий злочинець), Тимошенковідмовляється працювати (вона і так працює керівником БЮТ), Тимошенковідмовилася від присутності на тюремному концерті 8 березня (для неї свято – це свобода), мама Тимошенко захворіла, тому її в колонії провідала лише донька, і житимуть вони разом в окремій кімнаті 3 дні (вже й Євгенія опинилася хоч на три дні, але за гратами, поруч з матір’ю). І так далі.
На тлі інформаційної кампанії «Свободу Юлі!» дещо вирізнився відкритий лист Ліни Костенко, Ніни Матвієнко та Олександри Кужель до впливових жінок планети з вимогою застосування санкцій стосовно керівництва України, щоб змусити адекватно реагувати на вимоги міжнародної спільноти щодо припинення політичного переслідування опозиції, звільнення Тимошенко та інших опозиціонерів. Який підтримали понад 60 українок, фахівців з різних галузей культури, науки, журналістики, мешканок різних країн. Вирізнився він буквально кількома словами: «Ми захищаємо не лише конкретну людину…».
Справді, усіх, від Держдепартаменту США до Європарламенту, від провідних українських журналістів аж до мешканця найвіддаленішого села, де лише працює телебачення, повинні цікавити стан здоров’я і умови утримання в качанівській колонії однієї конкретної людини. Мало того, всі, від Нью-Йорка до Коломиї повинні не просто цікавитися, але й боротися за її звільнення. Виникає питання – а чому практично нікого не цікавлять стан здоров’я і умови утримання інших в’язнів, нехай хоч би тільки жінок? Чому не боролися за звільнення інших політв’язнів, байдуже, отримували вони по кілька діб арешту чи кілька років (як ті ж самі унсовці)? Чому мовчали, коли нещодавно засудили націоналіста Степана Бичека, який так і помер в ув’язненні? Відповідь проста – уся увага всього українського суспільства повинна бути прикута лише до «важливих лідерів», а не розсіюватися на десятки та сотні інших політв’язнів. Чи, тим більше, звичайних ув’язнених, не політичних. На тих, які вчинили інколи незначне правопорушення, а відбувають ув’язнення в умовах, схожих на концентраційні. Чи на тих, які взагалі не скоїли жодного злочину, однак отримали дрібку «справедливості» від української Феміди, яка більше нагадує чи то професійну «сліпу» жебрачку з «лексусом», чи то валютну дівку під радянським «Інтуристом». Ось така вона, вибіркова «правозахисна пильність».
Та, попри всі потуги професійних ПР-ників, українці мовчки, але добре про все пам’ятають. Про окремі неоднозначні сторінки біографії Юлії Володимирівни, про корону «газової принцеси» ще до отримання «тернового вінця» лідерки опозиції. Про те, що ніхто з бійців «Беркута», які лупцювали всіх підряд 9 березня 2001 року, з працівників СБУ та прокуратури, які малювали слідчі справи проти унсовців, не були згодом звільнені чи покарані. Як не відчули нічого і ті правоохоронці, що переслідували молодь у 2004 році, аж доки Майдан на якийсь час не розігнав їх по норах і не змусив швиденько поначіплювати помаранчеві стрічки, за які вони ще кілька днів до цього були готові арештовувати, підкидати гранати і просто бити. Ніхто з них не був покараний за скоєні злочини, вже коли Юлія Тимошенко була прем’єр-міністром, а Турчинов керував СБУ. Тому що такі ретельні виконавці потрібні кожному, хто є при владі – Кучмі, Януковичу, Тимошенко і так далі.
Мало того, українці пам’ятають, як у 2009 році Страсбурзький суд звернувся до уряду Тимошенко з запитаннями: чи справедливі вимоги засуджених за участь в акції «Україна без Кучми», чи потрібно відшкодувати їм за арешт з побиттям, за вибивання показів, утримання в клітці під час судового процесу, втрату здоров’я (лише на туберкульоз у в’язниці захворіли троє), відповідь була така: «Уряд не визнає вимоги по жодному з пунктів, всі були засуджені за кримінальні злочини відповідно до чинного законодавства». Відповідь цинічна, проте зрозуміла – якщо визнати претензії потерпілих, доведеться карати виконавців. А відданих псів мудрий господар не кривдить.
Підтвердження доброї історичної пам’яті українців – цікаве соціологічне дослідження, проведене в лютому Київським міжнародний інститут соціології (КМІС). Цього разу поцікавилися стосовно причин ув’язнення Юлії Тимошенко. Так, от, 39% опитаних вважають, що вона засуджена через політичну діяльність, 26% – що за кримінальні злочини, а 25% переконані, що і за політику, і за кримінал.
Так, майже дві третини респондентів (64%) не виключають політичних причин в ув’язненні Юлії Тимошенко. Але понад половина (51%) – не виключають кримінальних. Мало того, серед тих, хто так вважає, 47% – це прихильники «Фронту змін», а 17% – прихильники власне БЮТ. Тобто, 17% людей, які готові підтримувати БЮТ, не відкидають можливості, що їхня лідерка скоювала кримінальні злочини, проте ставляться до цього терпляче. Звичайно, це суттєво менший показник, аніж серед прихильників Партії регіонів. Хоча все ж цікаво, скільки з-поміж них вважають, що Януковича свого часу судили не за кримінал, а за дисидентство?
А ставлення більшості українців можна узагальнити так: Тимошенко вчиняла кримінальні злочини, але ж не Януковичу її судити?!
Цікаві й дані дослідження, проведеного в Росії ще у серпні 2011 року «Левада-Центром», котрий вважається професійно – об’єктивним, і, мабуть, через це – прихильним до опозиції. Так от, тоді 40% росіян підтримували ув’язнення Юлії Тимошенко, 20% ставилися до цього негативно, а решта (ще 40%) – не змогли визначитися. І це попри те, що вже тоді офіційна московська пропаганда говорила про суд над Тимошенко як про ледь не переслідування за вигідні угоди (для Росії). Швидко зліплений образ «гнаного друга Росії» не перекреслив в свідомості пересічних росіян раніше активно розтиражовану інформацію про «кримінальну Юлю». З власного досвіду росіяни не вірять, що висока політика може не сусідити з криміналом.
Цікаво й те, як поведе себе Путін у справі Тимошенко після офіційного всідання на президентський престол. Інформаційне буркотіння про несправедливе ув’язнення його протеже, мабуть, триватиме. Та неймовірно, щоб він пішов на якісь економічні чи політичні поступки Україні в обмін на її звільнення. Роль романтичного захисника жінки – це зовсім не амплуа літнього чекіста. Скоріше, відбуватиметься маніпулювання бонусом «ми про Юлю – ні слова» саме як привід для поступок зі сторони Януковича. Він робитиме чергові преференції для Москви, натомість насолоджуючись статусом своєї «улюбленої арештантки».
Так що, найвірогідніше, Юлії Тимошенко ще доведеться довший час безпосередньо куштувати принади тієї репресивно-каральної (точніше, пенітенціарної) системи України, яку вона так необачно не поспішала реформувати, коли мала для цього можливості. Натомість має тепер доволі часу для розмірковування над допущеними помилками. Але хто ж не помиляється…
Юлій Хвещук
