Таємний університет (100 років тому)
100 років тому:
15.11.1922 – Сенат Українського таємного університету у Львові звернувся до Ліги Націй про захист від постійних переслідувань польської влади, систематичних арештів студентів та професорів, штрафів і позбавлення праці професорів. Зокрема у зверненні наголошувалось: «Університет має 55 професорів, і його відвідують 1350 студентів. Безперервні переслідування цієї суто наукової інституції польською поліцією просто неймовірні. Професори та студенти піддані на сотні нічних трусів, облав і арештів. Декан і ректор Щурат був ув’язнений упродовж трьох місяців. Студентів тримали зі злочинцями, а студенток кинули до тюрми разом із проститутками. 12 із них перебувають у тюрмах до сьогодні. Їх обвинувачують у т. зв. головній зраді (проти окупантів!), дарма що їм не доручено акту обвинувачення». Щоби вийти з неприємної ситуації та не втратити репутацію цивілізованої правової європейської держави польська влада пообіцяла створити в Галичині український університет до кінця 1924, проте насправді тільки посилила репресії. Врешті Польща вже схилялась до компромісу відкрити такий університет у провінційному Станіславі (нині Івано-Франківськ) чи деінде, але за жодних умов у Львові, бо це зокрема могло привести до зміни національного складу на користь українців цього винятково стратегічного у польських асиміляційних та колонізаційних планах східного міста.
Проблеми здобуття українцями Галичини вищої освіти та заснування національного університету сягають ще часів австрійської окупації цих земель. На початок ХХ століття, попри титанічні зусилля української інтелігенції та наявні національні наукові кадри, віденський уряд так і не спромігся на відкриття у Львові українського університету. Відтак Перша світова війна, та польська окупація Західної України повністю перекреслили ці намагання. Згідно міжнародних договорів Польща, окуповуючи українські землі, зобов’язувалась надати українцям автономію та усіляко сприяти їх національно-культурному розвиткові. Проте насправді Друга Річ Посполита повела політику безоглядної полонізації та колонізації українських етнічних територій. Невдовзі по опануванню Львовом, 14 серпня 1919 наказом ректора Львівського університету закрито всі українські кафедри, звільнено усіх українських професорів, а щоби не допустити українців до навчання поставлена вимога, що стати студентами можуть лише ті особи, які визнали себе польськими громадянами та пройшли службу в польському війську. Останнє, враховуючи криваву боротьбу українців за створення незалежної Української держави, робило неможливим вступ жодному українцю до університету. В подальшому, після війни, польська влада чинила максимальні перепони виїзду українців за кордон для здобуття освіти та їх працевлаштування на українських землях.
В цих умовах 1-3 липня 1921 у Львові скликано таємний з’їзд українських студентів (значною мірою колишніх вояків УГА та Армії УНР) на якому створено Комітет української молоді, що мав організувати Таємний університет. Відкриття навчального закладу заплановано на осінь. Ініціаторами заснування університету виступили також Наукове товариство ім. Шевченка, Товариство українських наукових викладів ім. Петра Могили та Ставропігійський інститут у Львові. Вихідною базою для університету стали університетські курси організовані цими інституціями у вересні 1919 (згодом заборонені владою, які проте діяли таємно). Відкриттю університету не перешкодили арешти організаторів з’їзду (у зв’язку із невдалим замахом на Ю. Пілсудського) та ректора новоствореного навчального закладу В. Щурата і з осені розпочались навчання на філософському, правничому, медичному факультетах і відділі політехніки. Лекції проводились у приміщеннях українських суспільних організацій, підвалах собору Святого Юра, приватних помешканнях викладачів. Освітній заклад офіційно не зареєстрований польською владою, діяв на громадських засадах і нелегально, хоча польська поліція в основному була поінформована про його діяльність.
У перший рік навчання Таємний університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний і медичний. Невдовзі відкрито технічний відділ на основі якого 1922 Українську (таємну) високу політехнічну школу. 1924 до університету як факультет мистецтва приєднано Мистецьку школу Олекси Новаківського, створену заходами Митрополита Андрея Шептицького. На навчання записалося 1028 студентів і 230 вільних слухачів. Вже на кінець першого навчального року в університеті діяло 58 кафедр і ще 8 при технічних студіях. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному й політехнічному через дефіцит обладнаних лабораторій – 2 роки з тим, що далі студенти продовжували навчання в університетах Праги, Відня, Данциґа (Ґданськ). При навчальному закладі діяли численні молодіжні організації: Український студентський союз, Академічна громада, Медична громада, Гурток правників, Крайова студентська рада та інші. Науковий гурток істориків видавав часопис «Історичний вісник». Незважаючи на винятково важкі умови навчання рівень підготовки студентів був високим й дипломи Таємного університету визнавали в Німеччині, Чехо-Словаччині, Австрії, вільному місті Данциґу і лише в Польщі вони були поза законом. Матеріальні потреби університету забезпечували частково самі студенти, а також значні суми надходили як пожертви від українських громад краю та еміграції. Незаможнім студентам навіть надавалася фінансова допомога.
Врешті через постійні репресії та брак коштів безуспішність усіх спроб офіційно зареєструвати вищий навчальний заклад у 1925 (за іншими даними 1926) Український таємний університет і Таємна українська висока політехнічна школа припинили діяльність, а майно передано українським організаціям. Та все ж, попри здавалось однозначне фіаско, жертовна праця в освітньо-науковій сфері була не марною і стала важливою віхою у становленні національної освіти та боротьби за Українську державу.
