Тадей Рильський – етнограф, економіст, громадсько-культурний діяч (120 років тому)

120 років тому:

8.10(25.09).1902 – у с. Романівка на Житомирщині помер Тадей (Тадеуш-Томаш-Збіґнєв) Рильський, етнограф, економіст, громадсько-культурний діяч, батько Максима Рильського.

Походив з давнього багатого шляхетського роду гербу Остоя. Дід Теодор Рильський був сквирським маршалком. Мати Дарія Трубецька належала до княжого роду. Батько Розеслав Рильський, один із найбагатших польських шляхтичів, був учасником антимосковського повстання 1863, за що царський уряд конфіскував чимало його статків. В родині через покоління передавали спогад про прадіда Тадея – Ромуальда, який в часи Коліївщини, навчаючись в Уманському василіанському колегіумі, з товаришами випадково потрапив до рук гайдамаків. Коли ті вже мали стратити зловлених католиків 14-річний юнак раптом натхненно заспівав відомий в народі псалом «Пречиста Діво, мати руського краю». Зворушений отаман змилосердився й відпустив не тільки юнака але і його товаришів.

Навчався у другій Київській гімназії, на історико-філологічному факультеті Київського університету (1862), де крім фахових дисциплін освоїв політичну економію, що згодом стало в пригоді в його праці задля економічного піднесення звільнених з кріпацтва селянських господарств. Під час навчання в університеті потоваришував із Володимиром Антоновичем і Павлом Чубинським, з якими взявся творити гурт «хлопоманів» – народницько-культурний рух кінця 1850-х–1860-х років, що зародився серед студентів Київського університету, які походили переважно із спольщених шляхетських родин. Своє завдання хлопомани вбачали в піднятті освітньо-культурного рівня українського селянства та його громадянської свідомости. Хлопомани покинули польське студентське земляцтво, сформували українське товариство, спілкувалися виключно українською мовою та вбирались в національний одяг, вивчали історію України, записували фольклор, власним коштом винаймали приміщення для недільних шкіл, укладали підручники, читали лекції для селян, популяризували творчість Тараса Шевченка. Цей проукраїнський культурницький рух значно більше стурбував московську охранку як польські студентські конспірації, то ж незабаром відкрито справу «О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами», а в помешканнях Тадея й Осипа (Юзеф-Марціян) Рильських та в маєтку їхнього батька здійснено обшуки. Під час трусу серед знайдених доказів злочину «несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины», а також слідством встановлено, що Тадей «посещал крестьянские избы», «читал дворовой прислуге поэму «Наймычка»» і співав із селянами народних пісень. [Нас буває дивує, що більшовицькі слідчі формулювали безглузді, а часом й анекдотичні звинувачення і нерідко тлумачимо це поголовною їх неосвіченістю, неінтелігентністю та нешляхетністю. Але це безглуздя, ця направду фантасмагорія в думках та сприйнятті оточуючого світу зовсім не залежить від освітнього цензу чи походження, але хіба на генетичному рівні закодовані в кожного московитського ординця.] Братів Рильських для завершення навчання мали намір перевести в Казанський університет під поліційних нагляд і лише через суспільний міжнародний розголос їх таки залишили в Києві, тільки встановили за ними нагляд поліції. Але хворому на сухоти Осипу не дозволили виїхати на лікування за кордон і він помер 1862.

Після навчання батько виділив Тадею третину спадку і він повернувся до родового маєтку в с. Романівка на Житомирщині й одружився з далекою родичкою Людґардою. Проте невдовзі дружина померла, дітей у них не було. Всупереч тогочасним уявленням про суспільні норми поведінки (publika opinion) одружився (1878) з простою селянкою Меланією Чуприною (на 20 років молодшою за чоловіка). Цікаво, що предків Меланії з кріпацтва звільнив ще дід Тадея – Теодор Рильський. Весілля відгуляли з дотриманням усіх народних обрядів, що було відзначено в поліцейському доносі: «женился на дочери крестьянина, причем был выполнен в точности весь свадебный обряд, бывающий у крестьян». Виявляється і це в ординця-московитина є крамолою. В шлюбі народилися три сина – Іван, Богдан і Максим. Зрештою усе життя Тадей не звертав уваги на суспільну опінію і завжди поступав згідно власного сумління. Вже зі студентських років, розуміючи, що це стане на перешкоді його кар’єрі, все ж відкрито декларував своє українофільство та неприйняття соціальної несправедливости, разом з однодумцями заповзявся до важкої праці задля піднесення упослідженого народу, постійно перебував серед простого люду, взяв участь в перепохованні Тараса Шевченка. Будучи поляком за походженням та римо-католиком за обрядом він до безтями залюбився в український народ та його прадавню культуру. Захоплювався дивовижною українською піснею і навіть помираючи, просив дружину відчиняти вікно, щоби було чути, як співають дівчата – казав нічого на світі так не любить як пісню вільного та життєрадісного народу. А вже перед відходом до вічности промовив: «Я помру, а Україна зостанеться». Свого найменшого сина, згодом поета, назвав на честь гайдамацького ватажка Максима Залізняка. До селян, не зважаючи на своє шляхетське походження та високу освіту, ставився як до рівних і в розмовах зажди звертався на «Ви». В слідчій справі зафіксовано, що нарівні з селянами (і це попри те, що не відчував нестачі в коштах на життя) постійно працював на полі: орав, боронував, жав, косив. Родинний палац дозволив селянам розібрати на будівельні матеріали, а сам замешкав у звичайній хаті. Любив бувати в товаристві селян, з якими вів прості розмови, співав, але разом з тим читав їм Шевченка та інших письменників, наставляв, навчав; навчив грамоти також свою дружину. В судах завжди виступав як адвокат селянства та надавав скривдженим всебічну правову допомогу. А ще навчав людей розумно вести домашнє господарство, раціональних прийомів землеробства, господарської культури. В селі власним коштом облаштував церковнопарафіяльну школу, в якій були кабінети фізики, хемії, оплачував працю вчителів і де впродовж 20 років особисто вчителював. Для селян укомплектував бібліотеку, роздавав їм «Кобзаря». Звісно, що все це викликало глузування і лють довколишньої польської шляхти, то ж з подостатком сипалися на нього доноси та наклепи.

Член київської Старої Громади, підтримував жваві зв’язки з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Антоновичем та іншими українськими діячами культури. Автор праць з етнографії, фольклору, економіки, соціальних питань. Його думки в царині економіки селянських господарств випередили свій час на декілька десятиліть. Став фундатором фахової української економічної термінології. Друкувався в часописі «Основа» (Санкт-Петербург), «Киевской старине», «Записках НТШ» та інших виданнях. Похований, як і заповідав, за селянським звичаєм на звичайному сільському цвинтарі. А вже за шістнадцять років у 1918 збільшовичений люмпен вигнав сім’ю з власної хати, розграбував господарство, спалив безцінний архів і бібліотеку, а діти й дружина Меланія подались в світи на заробітки. Народився у с. Ставище на Житомирщині 1841.