Симеон Лукач – єпископ підпільної УГКЦ, блаженний УГКЦ (130 років тому)
130 років тому:
7.07.1893 – у с. Старуня на Івано-Франківщині народився Симеон Лукач, Єпископ підпільної УГКЦ, блаженний УГКЦ (2001). Закінчив Коломийську гімназію та Станіславську духовну семінарію (1913-1919; з дворічною перервою через війну), священник УГКЦ (1919). Викладач, згодом професор (від 1938; не будучи доктором наук) Станіславської духовної семінарії (1920-1945), катехит Станіславської гімназії (від 1922). У квітні 1945 безпосередньо перед своїм арештом єпископ Григорій Хомишин таємно хіротонізував о. Симеона та ще двох священників на єпископів. Сповняв душпастирське служіння підпільно в рідному селі, через погрози з боку сільради 1949 переїхав до Надвірної. Зарештований в жовтні 1949. В часі слідства виявилося, що був підпільним єпископом. На допитах визнав, що нелегально душпастирював, проте відмовився називати будь-які імена. Про це в протоколі допиту записано: «Я відправляв Службу Божу на квартирі й по деяких хатах, де бувало від однієї до тридцяти осіб… уділяв хрещення і вінчання… Одначе совість не дозволяє мені згадати імен, щоби через мене не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги». Засуджений на 10 років таборів, покарання відбував у Красноярському краю. 1955 звільнений у зв’язку з хворобою, повернувся в Україну й продовжив активне служіння у підпіллі, проводив богословське навчання кандидатів на священство. Повторно заарештований у липні 1962. В тюрмі м. Івано-Франківська читав лекції молодому співкамернику Михайлові Косило, який згодом став підпільним священником та провідником підпільної семінарії. На допитах не приховував нічого, що стосувалося його особисто, проте на вимоги слідчих дати свідчення про інших осіб відповідав: «На этот вопрос мои религиозные убеждения греко-католика запрещают мне давать ответ. Этот вопрос есть вопросом моей совести и поэтому дать ответ я отказываюсь». Засуджений на 5 років колонії суворого режиму (у віці 69 років), ув’язнення відбував у Станіславській тюрмі. У в’язниці заразився туберкульозом, тюремні лікарі поставили діагноз – астма. У березні 1964 в безнадійному стані звільнений й перевезений в рідне село Старуня. Попри важку хворобу щодня служив Літургію, сповняв душпастирські обов’язки. Перед смертю владику висповідав о. Михайло Косило. Помер у с. Старуня 1964.
