Свято української молоді у Львові в контексті роздумів про святість християнина та українця
Ви ж освячуйте себе і будете святими, бо я – Господь, Бог ваш. [Лев 20:7]
…дбайте про святість, без якої ніхто Господа не побачить. [Євр 12:14]
Цілком припадково, проте все ж символічно, що проведення Свята української молоді та третього туру науково-практичної конференції «Велети українського духу: Маркіян Шашкевич, Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Іван Павло ІІ, Любомир Гузар, …» припало наступного дня після величної багатотисячної прощі до с. Страдч, присвяченої відзначенню Дня мирянина, а також відбувалось в часі святкування Церквою Всіх святих українського народу. Це період, коли Українська Церква, пригадуючи велику кількість сподвижників Христової віри та мучеників за Церкву й народ, заохочує вірних розмислити над сутністю святості у повсякденному житті кожного українця.
У свідомості пересічного мирянина якось згубилось істинне розуміння святості християнина, святості людини як Божого творіння. Переважна більшість наших співвітчизників вважає, що святі – це ті, кого зображають на образах; це особи, які непосильною для більшості духовною працею здобували її, усамітнившись у келіях чи пустельних скитах, ну хіба ще окремі вибрані монахи й монахині та поодинокі єпископи й священики. Натомість звичайна людина, що живе у цьому світі, наповненому випробуваннями й нерідко несправедливістю, яка щодень стикається із спокусами й вимушеними компромісами, досвідчує, що після постійних падінь та невдач вона просто не може бути святою, що святість – це хоч і жаданий, проте все ж недосяжний ідеал.
Такі міркування є принципово хибними і далекими від християнського розуміння святості. Бо тоді, коли священик піднімає чашу і промовляє «святеє – святим», то цим самим застерігає: людино, якщо ти в цей момент не відчуваєш себе святою, ти не можеш, не маєш права приступати до Пресвятої Євхаристії, бо «святеє» належиться тільки «святим». Ба більше: якщо ти прагнеш осягнути спасіння, мрієш у вічності з’єднатись із Богом-Творцем, ти зобов’язана бути святою. На цьому наголошує і про це волає до нашої свідомості Святе Письмо, що «ніщо нечисте не увійде в Царство Небесне» [Об. 21:27].
Найбільшою помилкою багатьох людей сучасного світу є те, що святість ототожнюють з безгрішністю. Святе Письмо говорить, що немає на землі людини, яка би жила і не згрішила [1 Ів. 1:8; Екл. 7:20; Іс. 64:6]. Духовних падінь та помилок зазнають усі, хто прийшов у цей матеріальний світ, то й усі приступають до таїнства Сповіді – як миряни, так і чернецтво, духовенство, єпископи і навіть Папа. І кожного разу у таїнстві Сповіді людина, за умови щирого каяття перед Богом, має нагоду відновити стан ангельської святості. Але святість – це не лише визнання гріха і щирий жаль за вчинені переступи. Святість – це також чин, дія впродовж усього земного життя. Апостол Яків безапеляційно ствердив, що «віра (рівнозначно – святість) без діл мертва» [Як. 2:17,20-26]. То ж діла кожного християнина повинні бути видимим виявом його святості. Зокрема святість – це чесне і сумлінне сповнення своїх родинних та службових обов’язків; це щоденна праця на прославу Творця і добро свого народу; це стан душі, коли християнин намагається жити за правдою, об’явленою Богом через пророків, апостолів і проголошеною особисто Ісусом Христом.
Так ось у всі часи, на всіх етапах розвитку людського суспільства громадська праця на добро Христової Церкви та власного народу, піднесення його освітнього, культурного та духовного рівнів була і залишається одним з елементів святості людини та суспільства, тими конкретними «ділами», про які згадував апостол Яків, реальними справами, що освячують і того, хто чинить ці справи, і тих, задля кого ці справи чиниться.
Ось такі думки, навіяні роздумами про День мирянина і вшанування всіх святих українського народу, зродились під час проведення конференції і Свята української молоді під незримим патронатом праведного Андрея (Шептицького).
27 червня 2018 року у стінах Національного університету «Львівська політехніка», за організаційного сприяння Громадської ради «Святий Юр», Центру національного виховання ім. Андрея Шептицького, Всеукраїнської громадської організації «Союз українок», Національного університету «Львівська політехніка», Об’єднання ради директорів технікумів і коледжів Львівщини, було проведено третій тур науково-практичної конференції, організовано виставку дитячої творчості «Таланти Твої, Русь-Україно» і фестиваль української пісні «Голос Руси-України».
Участь у святкуваннях взяло близько півтори сотні молодих людей та близько сотні їхніх керівників і наставників. Розпочались святкування молебнем у кафедральному храмі святого Юра, відвідинами крипти, де поховані праведний Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий), і оглядинами Святоюрського комплексу. Відтак у семи секціях розпочала роботу науково-практична конференція, в рамках якої виголошено 52 доповіді. Доповідачі репрезентували Львівську, Івано-Франківську та Рівненську області. Примітно, що з міста Львова, яке стало місцем проведення святкувань, на конференцію було відібрано 7 доповідей. До оцінювання виголошених доповідей у складі журі було залучено 58 педагогів, громадських та культурних діячів. В концертній програмі було презентовано 23 номери, виконавці яких також прибули з різних міст, містечок та сіл трьох згаданих областей.
Назагал, як і усі попередні заходи, Свято у Львові відбулось цікаво та велично. Ось тільки хіба одна маленька деталь, яка жодним чином не здатна применшити того, що вже четвертий рік відбувається на наших землях, проте є достатньо симптоматичною для нашого часу та нашого суспільства. Чомусь українські засоби масової інформації вперто ігнорують усе, що пов’язано з Церквою та релігійною культурою. Чи це для них не цікаво? А може, через те, що там немає скандалу, який можна було би роздмухати на всю Україну? Важко сказати, нехай це залишиться на їхньому сумлінні, але це є однією з ознак їхньої «професійності» чи, точніше, непрофесійності, як також одним із чинників, що формує у людей «довіру» чи недовіру до них. Чимало українців сьогодні попросту не вмикають телевізор, не читають газет, а переходять у простір соцмереж, де ще часами можна почути незаангажовану думку, а головне – викласти власну.
На завершення, повертаючись до Свята у Львові та роздумів, викладених на початку цього репортажу, варто зазначити, що та на перший погляд маленька справа, яку роблять діти та їхні педагоги-наставники, волонтери і громадські діячі, є правдивим виявом їхніх національних та християнських чеснот і одним з чергових кроків до осягнення правдивої святості земного життя, без якої неможливо осягнути життя вічне і з’єднатись із своїм Творцем.
