грудень 1943–січень 1944 – важкі бої відділів УПА з червоними партизанами в лісах Рівненщини, Житомирщини, Вінниччини, Хмельниччини, північної Тернопільщини. Про характер боїв засвідчив історик та очевидець цих подій Лев Шанковський: «Боротьба з червоними партизанами була куди складнішою за боротьбу з німцями. Партизани – це був бойовий, відважний і жорстокий противник, що знав мову і місцеві умови та вмів прекрасно маскуватися. У боротьбі з цим противником УПА здобувала важливий досвід для прийдешньої боротьби». Із супротивного боку про небачену відвагу та бойове вміння українських партизан залишили свідчення більшовицькі командири. Партизанський командир з Поділля С. Олексенко казав про повстанців, що «таких нахаб в боях ще не бачив», а полковник М. Наумов 24.12.1943 записав у щоденнику: «Я молю свого бога, щоб німці до мого прибуття вигнали бандерівські банди з Кременецьких лісових масивів і взагалі із Західної України».

грудень 1943 – у Дорогичинському та Кобринському районах німецькі та угорські карателі спалили села Новосілки, Гурки, Білки, Попівну, Закозеллє, Случово та інші. За важкі поразки на радянських фронтах німці та їх союзники угорці зганяли свою лють на беззбройному цивільному населенні ще підконтрольних окупованих територій, вбиваючи десятками тисяч жінок, дітей і стариків, грабуючи й так нужденних селян, безсенсовно палячи їх домівки і позбавляючи елементарних засобів для існування. Згодом Нюренберзький трибунал засудив звірства німецьких «вояків» над мирним населенням, а ось садизм і злочини угорських союзників так і залишились поза увагою світової спільноти.