Роман-Микола Дашкевич де Корибут – політичний і військовий діяч першої половини ХХ століття (130 років тому)
130 років тому:
6.12.1892 – у с. Тустановичі, нині у складі м. Борислав на Львівщині в священничій сім’ї народився Роман-Микола Дашкевич де Корибут, політичний і військовий діяч першої половини ХХ століття. Батько відомого історика Ярослава Дашкевича. Закінчив Перемиську гімназію, навчався на юридичному факультеті Львівського університету (1911-1914). До початку війни член Управи Української академічної громади, Головної ради Українського студентського союзу (голова культурно-освітньої комісії), організатор осередків товариства «Січ» у Галичині, Кошовий повітової «Січі» Українських січових стрільців у Львові (1913). Для підготовки січовиків власним коштом придбав 200 гвинтівок та одностроїв; тоді ж познайомився з Оленою Степанів (згодом старшина УСС та УГА), яка згодом стала його дружиною. З початком війни (1914) старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 в московитському полоні, інтернований до Забайкалля. Після Лютневої революції 1917 перебрався до Києва, спільно з Є. Коновальцем та іншими старшинами організатор Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців (листопад 1917) – найбільш боєздатного та дисциплінованого військового підрозділу Центральної Ради. Член Стрілецької ради (січень 1918), командир гарматної батареї Куреня Січових стрільців, учасник оборони, а згодом визволення (березень 1918) Києва від більшовицьких окупантів. За Української Держави гетьмана П. Скоропадського командир 4-ї батареї Запорізького корпусу, згодом гарматної батареї Січових стрільців, яка відіграла важливу роль в бою під Мотовилівкою антигетьманського повстання. Підвищений Головним отаманом С. Петлюрою до полковника, командир гарматної бригади Січових стрільців Дієвої армії УНР. Після поразки української революції на еміграції співорганізатор Української військової організації (Прага, 1920). 1921 повернувся до Львова, закінчив навчання в університеті, здобув ступінь доктора права, розпочав адвокатську працю, одружився з О. Степанів. Відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові, а після їх заборони польською владою у 1924 організував товариства «Луг», які в 1930-х нараховували до 50 тисяч членів. Редактор часописів «Січові вісті» (1922-1924) та «Вісті з Лугу» (1926-1939). У вересні 1939 емігрував на Лемківщину (німецька зона окупації), 1941 повернувся до Львова, з 1943 – в Австрії. Після війни викладач історії у школі в таборі біженців, автор історичних праць, статей, розвідок, споминів, учасник громадсько-політичного життя еміграції. Урядом УНР в екзилі підвищений до генерал-хорунжого. Помер у м. Куфштайн в Австрії 1975. У 2008 перепохований у Львові на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань.
