Роман Ковалюк – благодатний зразок сучасника

(8.05.1972 – 19.02.1998)

20 літ тому, 19 лютого 1998 року, відійшов до Господа наш сучасник, котрий може служити еталоном досконалої людини, полум’яного українського патріота, різносторонньо талановитої, діяльної і, воістину, святої особистості.

Ім’я цієї людини – Роман Ковалюк. Молодим він був і молодим залишився навічно. 20 літ тому покинув цей світ, залишивши нам яскравий зразок бездоганного життя.

Тож пригляньмося!

Народився Роман 8 травня 1972 року в родині Олексія та Орисі Ковалюків. Батько – економіст, вчений-викладач за фахом і тонкий поет за покликанням. Мати – теж економіст, музично обдарована і чутлива до всього прекрасного.

Особливо великий вплив на формування особистості Романа мала його інтелігентна й побожна бабуся Марія, котра змалку прищепила хлопчикові любов до Господа Бога, і він цю любов прийняв усім сердечком, а згодом розумом своїм плекав і розвивав. Посвятив своє життя Господові, залишаючись при тому свідомим і активним громадянином-патріотом.

Подив і захоплення викликають його діла і здобутки. Будучи всебічно обдарованим, він наполегливо працював над собою, з ранніх літ відзначався цілеспрямованістю, наполегливістю й працьовитістю.

Батьки, помітивши потяг дитини до музики, в п’ятирічному віці віддали його до музичної школи № 2, що на вулиці Коперника у Львові. Хлопчик старанно оволодівав грою на скрипці.

У сім років поступив до Львівської спеціалізованої школи № 4 з поглибленим вивченням англійської мови і продовжував навчання в музичній школі. Закінчивши музичну семирічку і будучи ще учнем середньої школи, був прийнятий в камерний оркестр Львівського університету ім. І. Франка, де грав нарівні з дорослими. Загалом цьому оркестрові віддав десять літ натхненної праці. Разом з камерним оркестром Роман не раз бував за кордоном.

У середній школі навчався старанно і цілеспрямовано, здобув ґрунтовні знання з усіх предметів, опанував англійську, німецьку і польську мови. Закінчивши школу, отримав золоту медаль.

Ось з таким багажем ступив юнак у доросле життя. До того ж Роман чудово грав на скрипці, фортепіано і гітарі. Гарно співав і танцював, деякий час займався бальними танцями, складав пісні, пишучи слова і музику. Також був добрим спортовцем, грав у теніс, здійснював велосипедні прогульки, згодом захопився японською боротьбою айкі-доо… І при цьому всьому виділявся скромністю і добротою.

Тепер уже опубліковано чимало спогадів його однокласників, однокурсників, товаришів і вчителів, з яких довідуємося про його надзвичайну порядність, правильність поведінки і повсякчасне запобігання злим вчинкам товаришів, намагання добрим словом і ласкавою турботою сіяти навколо себе взаєморозуміння і приязнь. Глибоку повагу викликають спогади про те, як зі шкільних літ і надалі Роман вмів унеможливити сварку, припинити бійку, ненав’язливо, але переконливо вказати, як слід поступити в тій чи іншій ситуації. Мов добрий ангел, сіяв навколо себе спокій і любов до людей!

Подиву й поваги гідні його працьовитість і обов’язковість. Відмінне навчання, допомога батькам у турботах про молодшого братчика, здатність добровільно взятися до роботи, для якої не знайшлося охочих. Наприклад, коли у класі не знаходилося бажаючих прополювати клумбу троянд, закріплену за класом, Роман сам виконував це завдання. В університетському оркестрі добровільно взяв на себе обов’язок розставляти пульти і розкладати ноти перед репетицією, кожного разу приходив на пів години раніше і ретельно готував усе необхідне до репетиції, а після неї все складав. Кожну роботу виконував так старанно, ніби це була його основна й єдина справа.

І в усіх своїх діяннях керувався скрупульозним дотримуванням Божих заповідей, щира любов до Господа Бога була основною його рисою.

Закінчивши школу, Роман Ковалюк поступив на фізичний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Будучи студентом І-го курсу, він, як і всі українці, став свідком кризи й розвалу Радянського Союзу, розвінчання комуністичних ідеалів. Роздумуючи над животрепетними проблемами суспільства, Роман прийшов до висновку, що єдино правдивою є Христова наука.

Старався якнайчастіше бувати в церкві та приступати до Святих Тайн, кожну вільну хвилинку використовував для молитви, вервичка завжди була при ньому.

Будучи студентом фізичного факультету університету, граючи там в оркестрі та навчаючись на курсах японської мови, Роман Ковалюк був і активним членом Апостольства молитви та молодіжної релігійної спільноти “Містична Троянда”, яка діє при храмі св.Андрія УГКЦ. Роман своїм сміливим привітом “Слава Ісусу Христу”, яким впевнено вітався і в університеті, не одного змушував задуматися…

І Господь Бог щедро винагороджував Романа, все йому вдавалося, у всьому був найкращим. Закінчив з відзнакою університет, залишився працювати на кафедрі фізики, почав працю над майбутньою дисертацією.

Цьому так гарно особливому юнакові доля вказала і особливу стежку. Навчаючись в університеті, Роман захотів вивчити японську мову. Його зацікавлення Японією виникло ще в дитинстві, коли одного разу він з мамою був на концерті японців у філармонії і познайомився з японськими артистами, які цікаво розповідали про свою країну Вранішнього Сонця. Відтоді він багато читав про Японію, а, як довідався про курси японської мови, зразу ж записався на них, декілька років наполегливо студіював цю нелегку мову і чудово її опанував.

У 1996 році Роман Ковалюк взяв участь у конкурсі, влаштованому Японським посольством у Києві. І переміг, він виявився найкращим із 50 претендентів. Японські організатори конкурсу подивляли, як вільно він володіє японською мовою та які глибокі знання фізики має. Японський уряд надав Романові престижний грант для дворічного стажування в Японії.

Так почався японський період його життя. Цікава наукова праця, виступи на міжнародних конференціях і велике коло нових знайомств. У Токіо Роман неодноразово виступав на міжнародних конференціях з доповідями. Півгодини він англійською мовою розповідав про свою наукову працю і ще півгодини англійською і японською відповідав на запитання.

Та найбільше знайомств він наводив на стежках Божих. Знайшов у Токіо католицькі храми і став не лише їх прихожанином, а й активним мирянином. У токійському храмі Роман організував хор, яким сам диригував. Членів цього хору, японців, він збирав на репетиції щонеділі на кілька годин. Напередодні Різдва він розповів їм про українську коляду. Японці взялися вивчати коляди “Що то за Предивна” та “Во Вивлеємі нині новина”, які Роман розписав на чотири голоси, а українські слова подав латинкою та ієрогліфами. І навчив японців співати українські коляди.

Завжди і всюди Роман Ковалюк якнайкраще репрезентував незнайому для японців Україну. Завдяки йому пізнавали Україну та її інтелект. Роман невпинно поширював знання про Україну та її славу, старався пояснювати відмінність від Росії. У студентському гуртожитку він зорганізував культурно-мистецький куточок України і різними мовами розповідав відвідувачам про Україну. Подібні куточки влаштовували і студенти-представники інших країн, але саме в українському куточку бувало найбільше відвідувачів. До того ж Роман активізував нечисленну українську діаспору, представників наукових і дипломатичних кіл, стажистів з України та канадійку українського походження Дженіфер, з якою на студентських святах демонстрували українські строї і традиції.

В подяку Господеві за всі свої успіхи Роман постановив десяту частину своєї стипендії віддати на Божі справи і, приїхавши додому у відпустку, пожертвував на церкву 3600 доларів. (І це в час, коли родина мріяла про автомобіль і роками відкладала на нього гроші.)

Любов до музики, до пісні була невід’ємною частиною Романової душі. Часто вечорами, після важкої розумової праці, після відвідин храму, він співав – для рідних, для друзів, для своєї душі. Всі, хто чув його спів, подивляли легкість, ніжність, душевність його виконання. Не розлучався з піснею Роман і в Японії, де брав участь у різних фестивалях.

І ось у січні 1998 року – підготовка до ІХ Міжнародного пісенного фестивалю. Роман вирішив виконувати свою улюблену “Червону руту”. Після відбіркового туру, в якому взяли участь 44 учасники, в числі 22 вибраних потрапив на сам конкурс. Конкурс зібрав велику кількість слухачів. Серед присутніх був і один з японських принців, поважним було і журі. Всі учасники дуже старалися, кожен хотів якнайкраще представити свою країну.

Роман вийшов на сцену спокійно і напрочуд легко. Гарний, усміхнений, у вишитій сорочці, одухотворено розповідав про Україну та її пісенні традиції, про автора пісні “Червона рута” та її зміст. Після того заспівав, тихо й ніжно, з глибокою душевністю. І покорив не лише слухачів, а й строге журі. Йому присудили перше місце. Відома японська співачка пані Ішії сказала: “А той українець співав так, що хочеться ще і ще слухати. Шкода, що в сучасному пісенному світі так мало чути такого душевного співу”. Принц Японії особисто привітав Романа з перемогою. Про Романа і його рідну Україну багато писали в японській пресі. Потім, уже після його смерті, говорили, що “якщо японці чули про Україну, то від Романа Ковалюка, а не від Української Амбасади”.

Коли вдумуєшся в усі ці здобутки Романа Ковалюка, що творились ним з іменем Господа на устах і в душі, то приходить думка, що він, мабуть, був посланцем Господа на землі. Але так як споконвіків Дух небесний має спротив злого духа, так і в Романовій долі проявилась дія злих сил.

19 лютого 1998 року, напередодні планованої вечірки в честь переможців конкурсу, Романа знайшли вбитим на території Токійського університету. Досі невідомо, хто і чому це вкоїв. Хоч, думається, це якось пов’язано з його тріумфом на конкурсі…

Закінчилося земне життя цієї незвичайної особистості. А нам залишився яскравий світлий слід людини, що жила поміж нами, та жила нероздільно з Господом Богом. Тепер, коли зібрано й осмислено різні сторони життя й діяльності Романа Ковалюка, ми можемо вповні осягнути, якою може і повинна бути людина, якою хоче бачити людину Господь Бог. Чи може бути кращий орієнтир для наслідування?!

Тож пам’ятаймо світлий образ Романа Ковалюка, віддаваймо йому таку шану, яку виявила японська громадськість, котра зібрала великі кошти для перевезення його тіла до України, в той час, коли українське посольство виявило вражаючу байдужість до його постаті й загибелі. У посольстві заявили, що нема коштів на таке перевезення, радили його кремувати; посольство не настояло на скрупульозному розслідуванні цієї трагедії, намагались подати це, як самогубство, хоч усі факти кричали про протилежне… На прикрі роздуми наводить позиція тодішнього українського посольства в Японії… Чи воно насправді було українське?

Натомість японські люди – священики, віряни, професори університету – а також родини українців, що проживали в Японії і дуже цінували Романа, жертовно допомагали відпровадити Романа додому та слали в Україну зворушливі листи-співчуття, повні дуже важливих споминів, фактів, що свідчили про незвичайну велич українського юнака, що прожив лише 25 років, проте так багато доброго встиг зробити для України, для людей і для Бога!

Похорон Романа відбувся у Львові в храмі святого Андрія, що був другою його домівкою. Надзвичайно чисельна громада – духовенство, молитовні товариства, члени камерного оркестру, однокласники й однокурсники, хто знав його особисто і хто лише чув про його діяння, – проводжали його на Личаківське кладовище, де він знайшов спочинок на полі № 44.

Ми ж ще раз і ще раз застановімося над благодатним прикладом Романа Ковалюка.