Олександр Мишуга – оперний співак, “король тенорів”, педагог, меценат (170 років тому)

170 років тому:

20(7).06.1853 – у с. Новий Витків на Львівщині народився Олександр Мишуга, оперний співак (лірико-драматичний тенор), педагог, меценат. Навчався у дяківській бурсі, гімназії та вчительській семінарії у Львові, працював вчителем. Від 1878 навчався у Львівської консерваторії і вже 1880 дебютував у львівській опері. Після завершення навчання у консерваторії у 1881-1883 продовжив студії в Мілані (Італія). Виступав у Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Санкт-Петербурзі, Києві, Стокгольмі, Берліні, Відні, Лондоні, Парижі, при переповнених концертних залах та з найвищими відгуками критики. Постійно концертував у Львові, включаючи до програми твори українських композиторів. На відкритті у Львові новозбудованого міського театру виконав головну роль у спеціально написаній для нього виставі про життя карпатських верховинців «Янек». Серед тогочасних виконавців вважався «королем тенорів» рівня Карузо та Шаляпіна. Викладав у Київській музично-драматичній школі М. Лисенка (1905-1911), Варшавському музичному інституті (1911-1914), школі співу в Римі (1914-1919), у власній музичній школі в Стокгольмі (з 1919). Щедро жертвував кошти на видання української літератури, матеріальну підтримку української газети «Рада» та Музично-драматичної школи М. Лисенка у Києві, театру М. Садовського, дитячим притулкам, лікарням, погорільцям, громадським організаціям та чимало іншого. Наприкінці життя майно та кошти заповів Вищому музичному інституту Лисенка у Львові для створення стипендіального фонду для малозабезпечених студентів. Двічі одружений. З першою дружиною полькою Марією Прус-Гловацькою прожив недовго і розлучився через наполягання батьків і родичів дружини, що не бажали приймати його сільського походження, друга – полька Марія Вісновська, актриса загинула від кулі московитського гвардійця Олександра Бартєнєва за нез’ясованих мотивів (1890). На початку 1922 виїхав в Німеччину на лікування. Лікарі встановили рак шлунку, зробили операцію – проте було запізно. Помер у Фрайбургу 1922. Згідно заповіту перепохований у Новому Виткові.

Неординарна особистість усе життя якого зіткане із здавалось непоєднуваних суперечностей. Походив з бідної родини і навіть мріяти не міг про високу освіту, та за кошти зібрані шанувальниками його таланту й допомогу меценатів отримав можливість студіювати за кордоном і здобути світове визнання. Навчаючись в Італії, викладачка порадила покинути спів, бо, мовляв, немає ні голосу, ні музичного хисту й запевнила, що швидше у неї волосся на долоні виросте ніж він буде співати. А через декілька років приїхала на його концерт, щоби пересвідчитись, що це таки її колишній учень. Одного разу, коли концертував у Львові радикальна націоналістична молодь мала намір його засвистати, проте вражена співом, за свідченням Богдана Лепкого, вітала гучними оплесками.

«Господи! Я не знаю, що зі мною сталося. Я забув, де я і хто я, не знав, чи це спів людський, чи якась музика небесна, дух мені в грудях заперло, серце перестало бити, мене не було… Лиш ураган оплесків стягнув мене на землю». Богдан Лепкий.

«Я не можу розповісти, що зчинилось тоді в театрі. Після хвилинки загальної тиші зчинилося щось, чому не було назви: публіка відповіла артистові таким висловом подяки, що можна було оглухнути».Олександр Кошиць.

У другу дружину Марію був закоханий до безтями та її на балу на його очах застрелив московитський офіцер. У день похорону Мишуга мав співати роль «Фернандо», що втратив кохану «Леонору», але дирекція вирішила відмінити виставу. Та все ж співак наполіг на виступі. Зала не могла помістити усіх глядачів, а Мишуга грав настільки емоційно, що наприкінці разом з ним ридали усі присутні, артисти, хор, оркестр і диригент, який уже не зміг довести спектакль до кінця.

На суді над вбивцею дружини відмовився присягати за православним обрядом і свідчити московитською мовою (Варшава тоді перебувала під московитською окупацією), заявивши, що є поляком. Через цю заяву за наказом генерал-губернатора з ним не продовжено контракт з Варшавською оперою з платнею 12 тисяч рублів на рік. Чому Мишуга склав таке визнання складно зрозуміти, бо ніколи не приховував і постійно визнавав своє українське походження. Згодом за це українство і постійні пожертви на українські проєкти поляки звинувачували його в тому, що «польські гроші» видає на «гайдамацькі цілі». Можливо сказав це тому, що Москва тоді поляків так само люто ненавиділа як й українців; зрештою сьогодні аналогічно.

«Він завжди і всюди твердо заявляв, що він син свого народу […]. Пригадую собі цього героя самопосвяти, цього фанатика краси, який з нічого дійшов до всього власними силами, який силою волі піднявся з нужденного провінційного оточення до найбільших світових сцен; який невтомною працею поборов, здавалось, непереможні обставини і перешкоди та осягнув найвищу славу; який, не маючи з природи фізичних даних для оперного артиста (по невеликий голосовий матеріал включно), став одним з найвидатніших оперних світил, і все це тільки завдяки фанатичній любові до мистецтва, завдяки силі своєї волі і непохитному прямуванню до мети». Олександр Кошиць.

Він був дорогим європейським співаком і часто сам визначав високі суми гонорарів, проте не рахувався з коштами, коли питання стосувались українських справ. Мишуга раптово покинув Європу, сплатив високі суми за зірвані контракти, щоби за символічну платню викладати у Києві в музичній школі Лисенка. Фінансував відкриття Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові та заповів усе своє майно на утримання цього закладу. Був скромним у житті, а велетенські суми, часто анонімно, витрачав на допомогу бідним. Продав власний будинок у Варшаві й усі 100 тисяч крон передав на доброчинність в Україну. Постійно фінансово допомагав Івану Франку. А коли йому пропонували з Італії повернутись в Україну, то напівжартівливо відповідав: «Навіщо я вам там здався? Зате ж, коли я на чужині заробляю гроші й вам посилаю, то все-таки маєте з мене якусь користь».

З листа О. Мишуги до племінника Луки: «І коли б я ще раз мав прийти на світ, то не хотів би вродитися дитиною з багатого й знатного роду, з чужою славою і з чужим маєтком, а з сильними м’язами і зі здоровою головою».

https://www.youtube.com/watch?v=EsP0LzhwZvg