Олекса Гірник – герой нескореної України (110 років тому)
110 років тому:
28.03.1912 – у містечку Богородчани на Івано-Франківщині народився Олекса Гірник, дисидент, політв’язень, Герой України (2007). Закінчив українську гімназію у Станіславі (1924-1933). Член «Пласту», «Просвіти», «Сокола», Юнацтва ОУН. За «державну зраду», а фактично за членство в ОУН 1937 засуджений польською владою на 5 років і 3 місяці ув’язнення. З початком війни вийшов на волю. 11 листопада 1939 у Станіславі став на захист поляків, яких енкаведисти брутально заганяли в товарні вагони для депортації в Сибір. 1940 знову за «ізмєну Родінє», тепер вже червоною владою, засуджений на 8 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. Восени 1948 повернувся до України, 1949 одружився з Кароліною Петраш, яка також відбула заслання, в подружжі народились сини Маркіян та Євген. З початку 1950-х мешкав у Калуші, від 1972 – пенсіонер. Готуючись до протестного акту самоспалення, впродовж чотирьох останніх років таємно вручну виготовив близько однієї тисячі листівок проти русифікації України (відомо 8 текстових варіантів). В прощальному листі до дружини написав: «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». Перед виїздом до Києва на столі залишив записку, що їде до Львова і за один-два дні повернеться. У переддень 60-ї річниці проголошення Центральною Радою незалежности України (22 січня 1918) у Каневі біля могили Тараса Шевченка розкидав заготовані листівки, облив себе бензином і вчинив самоспалення на світанку 21.01.1978.
Вранці мертве обгоріле тіло знайшов патрульний міліціонер. Працівники МВС зібрали 987 листівок, які передали в КДБ і доля яких невідома. Правда декілька листівок потрапило до місцевих мешканців та шість приховав заступник начальника з політико-просвітницької та виховної роботи в міліції Канева Олександр Гучний, якого дивним чином оминули, коли проводили обшук міліціонерів, задіяних в акції визбирування летючок. Спершу О. Гучний зберігав листівки у себе вдома, але остерігаючись обшуку, дружина Віра відвезла їх до Львова звідки була родом. Попри сувору заборону спецслужб учасникам акції визбирування листівок та випадковим очевидцям інформація про випадок миттєво рознеслася містом, тому агентура КДБ змушена була поширювати контрчутки, що згорів чи то пияк, а чи релігійний фанатик. Дружині ж повідомили, що чоловік згорів в автокатастрофі, правда для гарантії в домівці зробили обшук і допитали рідних. Спочатку тіло не хотіли віддавити родині, але пізніше привезли із забороною відкривати труну. Попри заборону близькі вночі відкрили гріб і таємно за участі греко-католицького священника відслужили панахиду. Похований у Калуші. Справжні причини смерти чоловіка дружині згодом повідомив лікар з Канева Михайло Іщенко. Попри небезпеку щороку 21 січня на місці смерти Олекси з’являлись кетяги червоної калини.
Після падіння комуністичного режиму син Євген заснував і очолив фонд імени свого батька та премію, для нагородження осіб, що прислужились у розвитку Української Держави.
З листівок О. Гірника:
«Протест проти російської окупації на Україні!
Протест проти русифікації українського народу!
Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська).
Україна для українців!
З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918р. – 22 січня 1978р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!».
З іншої листівки:
«Дурний той політик, хто повірить руському. Вони поможуть, а потім заставлять, щоб їх слухати, любити й плескати їм. Чим швидше світ пізнає їхню брехню, то Україна швидше визволиться від їхнього ярма. Світ їх не знає. Знає той хто пройшов через їхні тюрми. Росія лицемірна. Інакше говорить, а інакше робить.
Дайте нам жити! Хай слово правди полетить ракетою!».
З іншої листівки:
«Виховуєте донощиків і фарисеїв, виховуєте, щоб свій свого бив без батога, щоб свій свого поганяв, а вам плескав. Людина в Радянському Союзі – це найдешевша істота. Що хочете, то з нею можете зробити. І так ви руками тюремщиків побудували Біломорський канал, Московський канал, північну залізницю і багато багато других будов.
(…) Теперішня Росія ніяк не уступається царській. Ще більше хоче опанувати цілу планету. Форма тільки змінилася».
Із промови Патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника на Чернечій горі 22 травня 1991: «Той, хто йде на війну за Батьківщину, свідомо на смерть іде заради життя, хіба самогубцею є? Думаю, що Бог йому подарує. Він усього себе віддав Україні, без останку. Могила Шевченка, Чернеча гора бачилися йому найпотужнішим вогнищем українського національного духу, і він приніс сюди полум’я великого серця. Олекса Гірник посяде гідне місце в пантеоні найвидатніших борців української нації».
