Михайло Петренко – поет-романтик (160 років тому)

160 років тому:

25.12.1862 – від лихоманки у м. Лебедин на Сумщині помер Михайло Петренко, поет-романтик національно-патріотичного напрямку. У 1837-1841 навчався на юридичному факультеті Імператорського Харківського університету. Працював чиновником у Харківській палаті кримінального суду. Одружений із шляхтянкою Анною Миргородовою, в подружжя народилось принаймні шестеро дітей. Його поезії «Дивлюсь я на небо», «Взяв би я бандуру», «Ходить хвиля по Осколу», «Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!» стали народними піснями. Точне місце поховання в Лебедині невідоме. Народився імовірно у м. Слов’янськ на Донеччині в шляхетській родині 1817.

12 серпня 1962 під час польоту радянського літального апарату «Восток-4» летун-космонавт Павло Попович на весь космос заспівав пісню «Дивлюсь я небо…».

Дивлюся на небо та й думку гадаю,

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крильців не дав?

Я землю б покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше від світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок і сонця просить,

У світі їх яснім все горе втопить;

Бо долі ще змалку здаюся не любий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся лихом, привіту не знаю,

І гірко, і марно свій вік коротаю,

І в горі спізнав я, що тільки одна —

Далекеє небо, — моя сторона.

І на світі гірко; як стане ще гірше,

Я очі на небо, мені веселіше!

І в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я землю б покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув,

І в хмарах навіки од світа втонув!