МОНОГРАФІЯ ПРО МИТЦЯ ОЛЕКСАНДРА АРХИПЕНКА ДО ЙОГО 130-річчя НАРОДЖЕННЯ

«Усі країни, в яких образотворче мистецтво було обов’язковим предметом, досягли найвищого розквіту».

Наталія Баженова

Ранні цивілізації народів є того пітвердженням, що саме в тих країнах, де мистецтво було належно розвинуте в них зародилася людська висока цивілізація, а також в тих країнах виникала суверенна державність, апередовсім розвивалися ці народи більш динамічно. Тут можна назвати цивілізації Стародавнього Сходу: Єгипету, Індії, Китаю, а також Греції. Коли пишу ці слова мені на думку приходять мимоволі такі велетні, як; Шекспір який створив безсмертні твори, до яких людство вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Він з незвичайною силою таланту зумів показав трагедії життя живучи в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. То була тривала смуга суспільного і духовного розвитку Європи, коли відбувалося ламання багатовікового феодального ладу і народження буржуазного. Чимало читачів цікавляться і люблять читати книгу «Буття», в якій розповідається про створення світу і всього живого на землі. Я з черги, щоб опрацювати статтю про Олександра Архипенка,  рішив познайомитися  з книгою «Тисяча років української культури» Мирослава Семчишина, прочитав «Історією української культури»,  Дмитра Антонича та з увагою також познайомився з книгою « Нариси української  культури», якої автором є Володимир Янів. А передовсім я детально познайомився з монографією «Олександр Архипенко», яка є підсумком довгого і славного творчого шляху життя нашого визначного скульптора, який в мистецтві створив своєрідну нову епоху. На підставі прочитаного та передуманого в мене складається враження  що культура в загальному, а в тому і її похідні галузі мистецтва та всякі духовні надбання народу  сягають сивої давнини. А також відомо, що культурні цінності народу творять поодинокі талановиті люди, й протягом довгого часу та культура збагачує окремі народи, а часто і цілі світові суспільства. Не даром кажуть цей  народ сильний свідомістю, у якого тих будівничих духовного життя є можливо найбільше. Ці визначні особистості творять своїми зусиллями народ авторитетний, сильний, довготривалий, якого цінують і поважають в світі. Престиж народу пов’язаний різними ділянками; наукою, освітою, мистецтвом, а навіть дипломатією і політикою та природними багацтвами, які зберігаються в надрах землі. Від мудрості і чесності керівників держави також залежить успіх  громадян і їхній рівень життя. Одже зрозуміло, що наше сучасне життя виростає і розвивається на грунті розуму, праці та минулої кульрурно-освітньої спадщини від попередніх поколінь. Одже відомо, що культура кожного народу має свій окреслений стиль, своє обличчя. На тлі сказаного, я хотів у цій статті представити Олександра Архипенка і хотяй частково хочу наголосити на його всесвітне універсальне значення, а в тому його колосальний мистецький вклад на розвиток нашої національної культури. На мою думку так як Т. Шевченко надихнув новим духом і вказав новий твердий шлях в національному житті. У  його творчості ми  відчули елементи прометеїзму, фавстівства, дантейства і глибокого розуміння за дпомого чого можна підойнятись і стати справжньою повноцінною людиною. Так само ми з гордістю і почестями згадуємо в нашій історії кн. Ярослва Мудрого, як і кн. Володимира Великого і гордимося їхніми славними ділами. Так само з шаною згадуємо всіх українських вчених і патріотів, які своєю працею і героїзмом вірно служили нації. Серед багатьох  славних імен слід з шаною згадати талановитого скульптора – Олександра Архипенка, який своїм досконалим вмінням у своїй різьбі і скульптурі з винятковою майстерністю розславив ім’я України. О. Архипенко показав світові найкращі зразки творів, які ставляють його в самі вижини серед мистців і підносять українців до рівня найбільш цивілізованих націй світу. Мистецтвознавці Архипенка називають «найбільшим оргінальним скульптором від часів Родена». Звичайно так до Архипенка, як і після нього в історії нашого народу були і є досконалі мистці. Вистарчить назвати деяких з клясицизму, таких як; Михайло Козловський (1753-1802), Іван Мартос (1754-1835), з доби реалізму Пармена Забіла (1830-1890), Федора Каменського (1838-1913), Леоніда Позена (1849-1921), Петра Війтовича (1862-1936) та в новітній добі знані скульптори В. Іщенко, Г. Кизневич, М. Паращук, М. Гаврилко, Сергій Литвиненко, однак нікому з них невдалося досягти такої слави і такого визнання у своїй мистецьких творах, які здобув О. Архипенко. Він своїми найвизначнішими композиціями ритмікою, творчою динамікою  та оргінальністю в сполуці різноманітними матеріялами  надреалістичного авангардного стилю, з особливим розв’язанням проблем простору і пластики, вимірних ідеальних форм захопив знавців і любителів мистецтва на цілому світі. Його називають основоположником кубізму в скульптурі та визначним теоретиком і педагогом в скульптурному мистецтві.

Ахипенко народився 30 травня 1887, в Київі, як наймолодший син в сім’ї  проф. Київського університету Порфирія Антоновича Архипенка і Парасковії Василівни Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко. Перші зв’язки з малярством Олександр пізнав від свого діда, який був іконописцем. А відтак вчився чотири роки в Станіслава Святославського і в Олександра Богомазова, був виключений з школи за революційну діяльність. Тоді він рішив переїхати до Москви в 1906-08 рр. де продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. В 1908 р. Архипенко переїджяє до Парижа, міста в якому дихало мистецьким аванґардом, яким дуже цікавився мистець. Коли пишу це слово авангард, мимоволі приходить мені на думку ровесник Ахипенка Лесь Курбас (1887-1937), якого за театральну авангардну діяльність московсько-комуністичні кати на Соловках стратили 3 листопада 1937 року. Доречі, разом з ним 1112 осіб було закатованих на Соловках, між іншим; Микола Зеров, Мирослав Ірчан,, Микола Куліш, родина Крушельницьких та ряд інших. Перебуваючи в Парижі Архипенко пізнав там таких відомих мистців, як; Пікасо, Матіса, Сезана, Леже, Брала, Моділіяна, Аполінера, Марка Шаґалу з якими нав’язав творчу співпрацю. Крім того  в новому місці поселення Архипенко продовжував поглиблювати свої знання у Паризьких мистецьких школах. Оселився він в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також жили художники — виходці з України Володимир Баранов-Россіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився ще додатково з А. Модільяні, А. Годьє-Бжеско, з якими обмінювався думками на тему мистецтва. В 1910 р. Архіпнко  відкрив власну школу, в яків викладав про кубізм та увів у скульптуру нові естетичні елементи – моделювання простору. Особливо він захоплювався  половецькою скульптурою, цікавила його пластика Трипілля, барокова архітектура Києва, а в тому старовинні пам’ятки Руси-України та пам’ятки світового мистецтва, які пізнавав у музеях Франції, Німеччини та Америки. Познайомившись з світовими мистецькими надбання, прагнув осмислити їх особливості пластичного оформлення і на їхньому ґрунті творути нові звершення в мистецтві. Йому імпонували давні культури Єгипту, Асирії, Вавилону, архаїчної Греції та цілих епох, де внутрішня сутність творів немов космічно з’єднується. Збагнувши гармонійність композиції творів різних епох і народів, він відкрив засади для власних творчих спрямувань. Найвагоміший внесок у художню стилістику XX ст. зробив він приголомшуючі відкриття пластичних можливостей створення такого  простору, стилю і композицій у своїх творах, які своїм мистецтвом зачарували світ. Без сумніву О. Архипенко належить до плеяди найвидатніших митців XX ст., з-поміж яких можна вимінити; Ж.Брак, П. Пікассо, Ф.Леже та декілька інших. Свої ідеї Архипенко реалізував у заснованих ним школах пластики в Парижі, Берліні, Нью-Йорку. Ідеї кубістів цікавили Архипенка, але і в цій ділянці він обрав свій власний шлях і свій стиль. Митець перебував у постійному творчому пошуку нових ідей, жанрів, стилів, активно експериментував, вводив у пластику колір, застосовував сполучення різних  матеріалів тощо. Його мистецькі твори мали свою феноменальну мову, за допомогою якої до  доходили до світового співтовариства.  Ще у 1910 р. він влаштував в Італії, Швеціії, Франціії, Німеччині, Чехословаччині свої твори на виставці, які принесли йому широке визнання. В пресі появилося багато схвальних рецензії, які наголошували, що в скульптуру увійшов великий і оргінальний талант. З 1912 по 1914 рр. Архипенко поширив свою школу мистецтв у Парижі і саме там додатково себе також показав, як талановитий педагог і теоретик мистецтва.  Його запрошували на виклади в Університети і він перепроваджує ряд  публічних доповідей. При тому слід ствердити, що О. Архипенко провадив надзвичайно рухливий триб життя. Він часто міняв місце свого проживання, їздив в різні країни. У 1914 році переїжав до Ніцци, а в 1920 році брав  участь у Дванадцятому бієнналі у Венеції. Звідси переїхав до Берліна і у 1921 р. тут засновув знову власну Школу мистецтв. Недовго провадив цю школу, бо у 1923 р. переїхав до США, де відкрив знову школу пластики в Нью-Йорк, а вже з 1924 р., викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та на університеті в Канзас-Сіті. Саме тут в Чиказькій школі індустріальних мистецтв, університетах у Канзас-Сіті та Сіетлі дуже активно також  працював. Його учнями були скульптори, які згодом стали всесвітньо відомими, — Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін, Г. Мур та ін. Працюючи педагогом, він не переставав творчо працювати. Головно працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій. Витоки його скульпто-малюнків простежуються в пластичних і механічних пошуках (“П’єро-карусель”, 1913; “Медрано II”, 1914).Він блискуче розв’язував багатопланові портрети і тим показав могутність людського духа. Це був мистець винахідник і філософ-метафізик. Для нього природа була завжди живою, до якої вмів прислуховуватися із нею співжити. Він твердив,«Відколи існує фотографія, подібність не потрібна… Завданням мистця є творити, а не фотографувати». Тому йому вдалося створити сентезу епох, понад існуюче мистецтво, де зосереджений творчий геній мистця. Варто взяти до уваги хотяйби такі твори, як; «Чорна сидяча постать», «Постать у просторі», «Крокуюча постать», «Мати й і дитина», «Мадонна», «Блакитна танцюристка», «Боксери», «Еспанка», «Арабка», «Материнство на скелях», «Жінка з віялом», «Жінка перед дзеркалом» та інші. Цілий цикл жіночих робіт, безліч етюдів і проєктів, малярських творів і рисунків, які збуджують узасаднений подив. При тому він вдало поєднав метал, дерево, скло, конструював рухливий людиноподібний механізм і відчував знаменито пульс цього механізму. Ця так звана архітектура – оригінальний механічний дисплей, машина для демонстрації змінних набірних кольорових зображень ним розпрацьована була прямо захоплююча. Наприклад, вище згадані твори жіночі, але дісно справді найшляхетніші з  скульпто-малюнків є   “Жіноча постать” (1923), цікавою є “Статуетка. Єгипетський мотив” (1917),  «Жозефіна Бонапарте», 1935, «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби – т. зв. «скульптомалярство»  «Купальниця», (1917). Обгрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм – «архипентуру». Він повернув пластиці колір, «складав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи примхливі конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх в рамах на домальованому фарбами тлі (серія «Медрано»). Митець працював у галузі «скульптуро-малярства», поєднуючи тривимірність і площинність, виконував постаті з наскрізними отворами, вперше у світовій практиці застосувавши простір «всередині» й «порожнечу», так звані контррельєфи. У 1920—1930-х рр. брав участь у художніх виставках, а в 1934 році брав участь у оформленні українського павільйону на виставці у Чикаго, де виставляв свої роботи. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

Хоч О. Архипенко, виїхав з України ще молодим,  він  усе життя тужив за красою рідного краю, який справив значний вплив на його розвиток модерного мистецтва у XX ст. Моя туга за Україною така велична – говорив О. Архипенко, одного разу навіть зізнався кажучи: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю, яке то дороге те щось залишилося в моєму серці». На чужені неодноразово його називали «рашен», ця назва його страшенно ображала. Ось його твори з українською тематикою;  Т. Шевченко, І. Франко, портрет Українця, кн. Володимир Святославич, Лісі Українки, Микола Лисенка. В українській  оселі «Союзівка», що знаходуться у Кетскикьських горах США, стоїть погруддя Тараса Шевченка у виконані мистця. Зрештою він автор декількох погрудь Шевченка. В одному зображує Шевченка в заслані з бородою, в лівій руці зображує   нашого генія мученика, тримаючого рукописи своїх  безсмертних творів, а правою рукою вказує шлях боротьби за правду і волю свого народу. До іншої скульптури про Шевченка мистець взяв  мотто за  словами «Думи мої, думи мої». Архіпенко у збірнику «Наш Шевченко» пише; « Я стільки призначую місця генієві нашого народу Шевченкові, бо ця постать допомагає зберегти національне сумління. Ми свідомі того, що дух народу спирається звжди на двох стовпах, один з яких є політика, а другий культура… А дальше між іншим написано- обов’язком кожного українця мусить бути пітримування національного сумління. І тому я з цієї метою працював над погруддями  найбільшого генія – Тараса Шевченка».  Так розцінює найвідоміший український скульптор свої обов’язки супроти рідної нації. Однак на мене найсильніше враження справила  «Монографія», в якій на  346 сторіноках є зосереджена найголовніша інформація про нашого ювілята.  У цій знаменитій книзі понад 200 сторінок – це ілюцтрації, що дозволяють уявно охопити спадщину великого сина українського народу. Змістовну передмову до монографії написав відомий український местецтвознавець Святослав Гординський. Решта тексту – це передрук лекцій О. Архипенка в різних американських університетах на тему мистецтва та уривки з п’ятидесяти статей про Архіпенка, що їх написали різні европейські та американські мистецтвознавці. Зроджується запитання, чому твори О. Архипенка здобули таке високе світове визнання? На мою думку, це не лише справа чудової техніки, індивідуальне трактування кожної теми. Це вперш за все Архипенко створив цілу філосовську школу в мистецтві і показав себе понад часом. За його теорією людська творчість – це феномен космічної енергії сонця, якою вмів нагрітися та майстерно її передати для всесвіту. До нього нікому невдалося збудити і виявити стільки думок і краси в мистецтві. Цього таланту і слави перелякалася московсько-комуністична імперія, яка  навіть у першому томі Радянської Енциклопедії незамістила згадки про це славне і заслужене ім’я. Цінним є також і те, що  в монографії «Олександр Архипенко» подається список осіб і музеїв, які мають у своїх ґалеріях твори нашого великого скульптора. Заміщено також список університетів і мистетецьких шкіл, де Архипенко читав лекції та список міст Північної Америки і Европи, де відбувалися його виставки. При тому варто зазначити, що впередмові до нової англомовної монографії про Архипенка мистецтвознавець Святослв Гординський особливо підкреслив ті елементи у творчості Архипенка, що виросли з української культури і традиції. Український народ може пишатися Архипенком, який став апостолом України і показав її  від найкращої сторони в світі. Архипенка називають українським мистецьким Арсеналом, який в собі зосереджує головний центр мистецької української культури. Архипенко автор цілого циклю статей популярного і наукового характеру, переважно на темат мистецтва. Він брав активну участь у міжнародних всесвітних наукових з’їздах, сесіях і конференціях, де репрезентував Україну, а в тому брав участь і в українсько-громадському життю. Був  почесним членом Об’єднання Митців Українців Америки (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури та дісним членом Наукового Тов. Шевченка. Архипенко дакладав серіозних зусиль до того, щоб популяризувати українську культуру і тим він збагатив культуру людства. Сутність власної творчості вбачав передусім у “космічному динамізмі” (Архипенко, 2000, с 198). Особливе значення має новий синтез мистецтва скульптури та живопису. Його твори, без перекладу говорять до душі народів світу, які послуговуються найрізнішими мовами. Мимо того, що О.Архипенко здобув вершини  всесвітної слави в мистецтві, окупаційний режим СССР, який панував в Україні накинув на нього тавро затятого націоналіста і заборонив про нього згадувати в освітних закладах. Підбиваючи загальні підсумки, вистарчить доглибмо призадуматися, який благородний вплив мають його понад тисячу скульптур і малярських творів, які увійшли до скарбниці світового мистецтва. Вони зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України (м. Київ), Національному музеї (м. Львів). Ось основні його твори: «Адам і Єва» (1908), «Жінка з дитиною», «Жінка» (обидві — 1909), «Відпочинок», «Поцілунок» (обидві — 1910), «Мадонна скель» (1911), «Сидяча постать» (1912), «Блакитна танцівниця» (1913), «Гондольєр» (1914), «Жінка, яка зачісується» (1915), «Торс», «Білий торс» (обидві — 1916), «Натюрморт» (1918), «Жінка, яка сидить» (1919), «Анжеліка» (1921—1925), «Міс Мері Ейнштейн», «Доктор Вігерт», «Портрет Т. Шевченка» (усі три — 1923), «Диригент В. Менгельберг», «Портрет І. Франка» (обидва — 1925), «Портрет В. Фуртвенглера», «Портрет матері» (обидва — 1927), «Океанська мадонна» (1957), «Жінка» (1963), пам’ятник Т. Шевченку в Нью-Йорку (1957) та багато інших.

Олександр Архипенко Великий Майстер – скульптор, живописець, графік і теоретик мистецтва помер 24 лютого 1964 р. на робочому місці – в нью-йоркській майстерні – не витримало серце і зупинилося. Похований у Нью-Йорку на цвинтарі Вудлавн Бронкс. Неподалік Нью-Йорка є маленьке курортне містечко Вудсток, де багато років провів Майстер і де існує музей О. Архипенка. У 1997 р. в Києві біля стін величної й модерної будівлі одного з банків, що на площі Льва Толстого, встановлено пам’ятник “Пам’яті О. Архипенка”, так вшанував Майстра своєю роботою київський скульптор Анатолій Валієв. ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ОЛЕКСАНДРОВІ АРХИПЕНКУ!

Література

Енциклопедія Українознавства, В. Кубійовича, (Молоде життя) Париж-Нью-Йорк, 1955, с.68 Віталій Абліцов Галактика «Україна» Українська діаспора: видатні постаті -К., 2007,с.436 Коротич В. “Плексигласова мадонна самотності (Із б-фії О. Архипенка)”,«Вітчизна», 1966, №10

Українські митці поза Батьківщиною, Іван Кейван, Едмонтн-Монтреаль, 1996, с.32-48, 135-205

Тисяча років української культури» Мирослав Семчишин,Нью-Йорк, 1985

Нарис української культури, Володимир Янів, Нью-Йорк, 1985

Лобановський Б. “Художник і світ речей”. «Всесвіт», 1968, № 1;

Синько О. Р. Олександр Архипенко. Перші кроки. Київ, 1994.

Олександр Архипенко: Альбом. Київ, 1989;