Мене дивує…

Мене дивує засадничо кривдячий виступ на фейсбуці та по українському телебаченню директора Українського Інституту Національної Памяті (УІНП) Володимира В’ятровича, щодо Дивізії “Галиччина”, який написав і сказав таке:
“Річниця створення Ваффен СС дивізії “Галичина” – не свято для українців. У німецькій і радянській арміях у Другій світовій українці сприймалися однаково – як гарматне м’ясо. Різниця лише в тому, що мобілізованих до дивізії “Галичина” навчали рік, перш ніж кинути в бій, а новобранців Червоної армії часто кидали в м’ясорубку відразу. Але це не з любові німців до українців. Вони лише раціонально використовували людські ресурси, яких у них було менше ніж у росіян”.

І далі:
“Мене дивує позиція деяких українців, які вважають створення дивізії СС “Галичина” має відзначатись як свято у нашій країні. Ще більше дивує, що ті українці вважають себе українськими націоналістами та забувають справжню історію другої світової війни, суть якої полягала в тому, що СС “Галичина” створювалась німецькою окупаційною владою у 1943 році, яка на той момент вже встигла вбити тисячі українських націоналістів, які намагалися у 1941 році творити Українську державу, ув’язнили на той момент керівництво Української держави – Ярослава Стецька та Степана Бандеру, яка вбила Олену Телігу та багатьох інших українських націоналістів в Бабиному Ярі.”
З часу оформлення УІНП його директорами були як історики так і патріоти, але до В’ятровича мабуть ніколи не було директора котрий охоплював так яскраво обидві характеристики. В’ятрович по освіті історик, з великим досвідом роботи також в архівах, до речі навіть націоналіст за власним окресленням. На жаль, у своїх оцінках про Дивізію він згадує поверхово, що не личить йому, але не застановляється глибше над мотиваціями тих хлопців котрі вступали до Дивізії та тих котрі входили до Червоної Армії, але робить несправедливе порівняння.
Різниця надзвичайно суттєва. Українські хлопці не зголошувалися до Червоної Армії, їх брали насильно. Я не осуджую їх, але характеризую як трагічне гарматне м’ясо. До Дивізії хлопці зголошувалися- тому їх мотивація дуже суттєва в аналізі. Мабуть ніхто з хлопців Червоної армії, до речі, не був під хибним враженням, що він бореться за незалежну українську державу. У найкращому випадку він боровся і за часто вмирав, щоби звалити німецький фашизм, мабуть і не усвідомлюючи, що впроваджує на його місце фашизм московський. Це щодо припущення особистої мотивації червоноармійців. Натомість, переважно можна сказати, що наші хлопці зголошувалися до Дивізії не для Німеччини, щоби виграти для німецького фашизму війну, а скоріше щоби боротися проти Москви в намірі здобути українську державу, при тому навчитися воєнного ремесла та здобути якісну і різну зброю за рахунок німців.
До речі самі українські ініціатори Дивізії були українськими державниками котрі не мали за мету творити Дивізію на порятунок Німеччини. В той час у 1943 р. вже було відносно зрозуміло, що Німеччина програє війну. Організатори типу відомого географа і науковця Володимира Кубійовича і других стояли на становищі встановити фронт боротьби проти Москви. Сам Митрополит Андрей Шептицький,знайомий з поведінкою “совєтів” в Галичині з 1939-41рр. благословив цей почин. Організатори застерегли німців, що Дивізія не боротиметься проти власного народу, тобто Української Повстанської Армії чи будь якої української воєнної формації. Червона Армія і її вояки включно з українцями боролись і нищили не тільки УПА, але і українське цивільне населення. Дивізія, противно, допомагала українському цивільному населенню.
А вже зовсім несправедливим для хлопців Дивізії чи їх родин, дітей чи внуків і демагогічним є згадувати при цій дискусії постатей Ярослава Стецька, Степана Бандеру, котрі були ув’язнені німецькими окупантами посередині 1941 р., а тим більше Олену Телігу та других націоналістів які були замордовані німецькими фашистами у Бабиному Ярі ще в лютому 1942р. Що це має спільного з Дивізією створеною у 1943р.?! Колега В’ятрович повинен пам’ятати, що він історик і не повинен спускатися до демагогії або принаймні керуватися фактами.
У лавах Дивізії було чимало не тільки просто українських патріотів, але і націоналістів. Дивізійники після війни відіграли надзвичайно важливу роль у розвитку політично спрямованої української діаспори, зокрема у таких громадах як Велика Британія, Сполучені Штати Америки і Канада. До речі, один з голів Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів був дивізійником, а у націоналістичних формаціях було їх дуже багато. Бігме, мабуть ніхто з них не вступав у Дивізію щоби захищати німецький фашизм.
В історії бездержавної нації існує багато випадків коли хлопці тої нації входять у “чужі”, але і “свої” військові формації, щоби змагатися за власну державність. Дивізія це не виїмковий випадок. Козаки боролися, здавалося, по різних сторонах. Українські січові стрільці були чужою формацією, але під час наших визвольних змагань у 1917-21рр. їхні курені, сотні і полки становили зародок оформлення нових корпусів Січових стрільців та української національної армії. Хіба не відмічаємо наших Січових стрільців, не співаємо їхні пісні?
Раджу колезі- не по фаху, але по ідеологічному напрямленню -ревізувати своє таке абсолютне становище не тільки для загоєння ран, котрі він відкрив серед української нації, але також для історичної правди та об’єктивності.
21 травня 2018р. Аскольд С. Лозинський