Любомира Гайовська-«Рута; Романна; Л-9; 259» – референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН, письменниця (100 років тому)

100 років тому:

9.05.1923 – у с. Шульганівка на Тернопільщині (в деяких виданнях неправильно подається с. Зарваниця на Тернопільщині) народилася Любомира Гайовська-«Рута; Романна; Л-9; 259» (літературний псевдонім Ольга Ілинська), референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН, письменниця. Батько священник УГКЦ Онуфрій Гайовський 1932 з сім’єю переїхав до с. Шоломия біля Львова. Закінчила другу гімназію у Львові (1942). Член Юнацтва ОУН (1938), член ОУН (1940). Працювала в Романівському лісництві (1943), від початку 1944 (в літературі 1942) перейшла нелегальне становище. Розпочала діяльність підпільниці як зв’язкова, виконувала разові доручення. Невдовзі референт Українського червоного хреста Львівського окружного проводу ОУН (території Городоцького, Яворівського, Пустомитівського, західної частини Перемишлянського, північної частини Миколаївського та Жидачівського районів), організатор підпільних шпиталів, курсів медсестер, опіки над родинами повстанців. Працювала під керівництвом Євгенії Музики-«Хмари; Черемхи», зустрічалась з Катериною Зарицькою-«Монетою». Окружний референт пропаганди (від осені 1946 до весни 1948). На Святий Вечір 1947 з лікарем «Ватрою» та охоронцями «Вихором» і «Байраком» завітавши до батька, потрапила в облаву НКВС і лише дивом повстанцям вдалося вирватися з оточеного села. В червні 1948 поранена, після лікування секретар крайового референта пропаганди та крайового провідника ОУН Львівського краю Осипа Дяківа-«Горнового». Крім роботи в крайовому проводі, з весни 1949 до весни 1950 секретар Сокальсько-Равського окружного проводу ОУН, при якому на той час перебувала. Після загибелі Дяківа-«Горнового» (28.11.1950) з весни 1951 Львівський крайовий референт пропаганди. Від весни 1953 втратила зв’язок з проводом, а з липня цього ж року перервався зв’язок з іншими підпільними групами. У вересні 1953 написала автобіографію, як своєрідний некролог на випадок загибелі, яка невдовзі потрапила в НКВС та з якої сьогодні відомо про окремі факти її підпільної діяльности. Мала намір написати історію визвольної боротьби підпілля ОУН Львівського краю за останні роки. Загинула на хуторі біля с. Скнилів Пустомитівського району Львівської области 28.01.1954. В боротьбі за волю України загинув рідний брат «Рути», який мав великий вплив на формування її світогляду – Богдан Гайовський-«Юра; Ір», один із керівників підпілля ОУН на Дніпропетровщині та Вінниччині, заступник командира УПА-Південь. Другий брат Володимир також став учасником визвольної боротьби. Двоюрідна сестра Наталія Брилинська очолювала повітовий провід ОУН Чортківщини, заарештована у 1940 та загинула у в’язниці НКВС. Вся родина о. Онуфрія Гайовського вивезена на Сибір. Творчість двоюрідної тітки «Рути» Марійки Підгірянки в радянські часи потрапила під негласну заборону.

Стосовно обставин загибелі Гайовської-«Рути» в літературі масово поширюється помилкова інформація, що місце її зимівлі у с. Скнилів вистежив та доніс в органи НКВС сусід – так просто енкаведистам вдалося ліквідувати «особо опасних прєступніков». Насправді ж з розсекречених архівних документів радянських спецслужб відомо, що «План агентурно-оперативних заходів з пошуку референта пропаганди Львівського крайового проводу ОУН “Рути”» затверджено начальником Управління МВС Львівської области генерал-лейтенантом Строкачем 17.04.1953 і більш як 8 місяців чекісти здійснювали велетенський обсяг робіт поки їм вдалося встановити місце перебування «Рути». Для її виявлення та арешту або ліквідації була створена окрема оперативна група з керівництва Відділу 2-Н УМВС та оперуповноважених низки районів области. В ході оперативно-пошукових робіт опрацюванню піддано колишні відомі зв’язки «Рути» та її охоронця Юрія Марущака-«Ромка» у Львові (декілька контактів) та районах: Івано-Франківському (села Вороців, Страдч, Велике Поле, хутір Кочмари Воля-Добростанської сільради), Пустомитівському (села Оборошино, Лісновиця, хутір Кринички Підсадківської сільради), Винниківському (села Кривчиці, Гончари), Щирецькому (села Сердиця, Лани, Острів, Дмитре, хутір Сайків Вербіжської сільради), Городоцькому (Городок, села Бартатів, Довжанка), селах Зубра та Сихів на околицях Львова, а також провести пошуки в Брюховицькому, Куликівському та інших районах области. Детальній перевірці піддано десятки осіб, залучено велику кількість працівників спецслужб та сексотів (від «секретний сотруднік», агент), поставлено завдання завербувати чимале число нових стукачів. Проте всі ретельно опрацьовані заходи не приносили результату – вдалося лише виявити квартиру, яку в минулому відвідувала «Рута» та здобути низку документів, залишених нею там на зберігання, серед яких її автобіографія. Справа зрушилась, коли в липні 1953 був заарештований Жовквівський надрайонний провідник «Буй-Тур», який на допиті 23 листопада 1953 промовився, що «Рута» колись розповідала про добрі стосунки з дівчиною, яка працювала у Львові на шоколадній фабриці, а мешкала в одному із сіл біля Львова. Також зі слів «Рути» наречений цієї дівчини був підпільником ОУН та загинув у бойовій сутичці з МВС. Після цього чекісти вирахували 9 дівчат, які працювали на кондитерській фабриці та мешкали у приміських селах. Додаткову уточнюючу інформацію надав Лозовський райвідділ МВС Хабаровського краю про зміст листування якоїсь Ірини зі с. Скнилів із політрепресованим Василем Хмелем. Попри намагання писати натяками та езоповою мовою для слідчих це листування дало достатньо інформації для пошуків. Таким способом з 9 підозрюваних дівчат залишилась Ірина Забузька, мешканка хутора Границя Скнилівської сільради. 21 січня за нею встановлено оперативне стеження і за 6 днів виявлено, що вона постійно купувала продуктів харчування більше ніж необхідно одній людині. 28 січня Забузька була затримана і спершу заперечувала будь-який зв’язок з підпільниками, але після трьох годин допитів, усвідомивши, що чекісти надто багато знають, призналась, що «Рута» з підпільниками в неї востаннє була 25 січня, невдовзі має прийти знову і запропонувала оперативникам її відпустити, щоби як тільки підпільники знову навідаються вона могла непомітно повідомити про це УМВС. Звісно чекісти не повірили Забузькій і вирішили цього ж дня провести військову операцію на хуторі Границя. Коли її привезли до будинку Забузька погодилася, не викликаючи підозри в підпільників, відкрити двері, пропустити до хати трьох досвідчених спецагентів і старшого оперуповноваженого капітана МВС переодягнених в цивільну одежу, щоби затримати «бандитів» живими. Для засади на можливих шляхах відступу та прикриття було задіяно два десятки військовиків. Проте Забузька зуміла перехитрити досвідчених оперативників і увійшовши до хати миттю закрила зсередини двері на засув. Підпільники вирішили не здаватися живими і в безвихідній ситуації, спаливши документи, пострілами обірвали своє життя. Загинули Любомира Гайовська-«Рута», бойовик охорони Мирон Міклюш-«Микола» (1933 р.н., уродженець с. Мала Солонка, Пустомитівського району, працював дільничним агрономом, в підпіллі з жовтня 1953) та зв’язкова й господиня хати Ірина Забузька (1932 р.н.). Історія ж про сусіда-зрадника є звичайною вигадкою, яка все ж міцно приросла до публікацій, що поширюються в соцмережах та різних інших виданнях.