Лев Роман Ребет-«Кіл; Кліщ; Лисий; Стар» – ідеолог українського націоналізму
110 років тому:
3.03.1912 – у м. Стрий на Львівщині в сім’ї поштового урядовця народився Лев Роман Ребет-«Кіл; Кліщ; Левко; Лисий; Стар», політичний діяч, ідеолог українського націоналізму. З юнацьких літ член Пласту. Закінчив Стрийську гімназію, у 15 років – член Української військової організації, у 17 – ОУН. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1938). Керівник проводу ОУН у Стрийському повіті (з 1930), провідник Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (02.1935-7.02.1939). Після масових арештів провідних членів ОУН через вбивство Пєрацького зумів зберегти і розбудувати організацію. Кілька разів заарештовувався польською поліцією, три роки відбув в ув’язненні. З початком Другої світової війни у вересні 1939 виїхав до Кракова, член Центральної екзекутиви ОУН, керівник розвідки. Під час розколу ОУН член Революційної фракції. Один з організаторів Акту відновлення Української Держави 30.06.1941, заступник голови Українського державного правління (українського уряду), після арешту Я. Стецька 4 дні виконувач обов’язків Прем’єра Правління. 12 липня заарештований ґестапо та з іншими урядовцями УДП перевезений до Берліна, де впродовж 2 місяців слідства вимагали відкликання Акту. До кінця 1944 в’язень концтабору Аушвіц.
Після звільнення у Мюнхені – представник УГВР перед західними союзниками, головний суддя Закордонних частин ОУН (1945-1948), у 1952 (за ін. даними – 1950) кооптований до Закордонного представництва УГВР, голова ради референтів ЗП УГВР, організатор масштабних ідеологічних кампаній по розвінчанню у західному світі «досягнень» комуністичної системи та протидії радянській пропаганді. Пропагував ідею ліберального націоналізму, критикуючи Бандеру і Стецька у прихильності до «тоталітаризму й авторитаризму». На цьому ґрунті у 1948 відбувся перший розкол ОУН(р). У грудні 1953 шляхом створення спільно з С. Бандерою та З. Матлою Колегії уповноважених для реорганізації ОУН зроблено спробу примирення, проте в лютому 1954, не досягнувши компромісу, разом з Матлою організував альтернативний провід ЗЧ ОУН(р). У грудні 1956 цей розкол оформлено організаційно створенням Організації українських націоналістів за кордоном – ОУН(з), яка також отримала назву «двійкарі» від двох співорганізаторів Ребета і Матли. До них приєдналися дружина Ребета Дарія, М. Лебедь, М. Прокоп, о. І. Гриньох, В. Охрімович та ін., проте підтримало не більше 10 % націоналістів на еміграції і рух так і не переріс в повноцінну політичну партію. Важко давати однозначні оцінки подіям стосовно яких не володіємо інформацією в повному обсязі. Чимало дослідників притримується думки, що розкол був якщо й не організований, то «підігрітий» радянськими спецслужбами. В той час УГВР отримала лист за підписом голови Проводу ОУН в Україні Василя Кука в якому сердилося, що С. Бандера відійшов від постанов ІІІ Збору ОУН у 1943 і не може бути провідником ОУН, тому пропонувалося очолити ЗЧ ОУН спільно Бандері, Ребету та Матлі. Після падіння комуністичного режиму В. Кук заперечив правдивість цього листа, який через завербованих провокаторів був інспірований КДБ. Та й зрештою актуальні для мирного часу пропозиції перебудови організації на демократичних засадах Ребета й Матли в умовах постійного стеження за українцями в еміграції і терору з боку КДБ виявилися нежиттєздатними, бо за умов суворої конспірації їх просто неможливо було запровадити. Частково радянські спецслужби досягли поставленої мети, підігріваючи чвари в націоналістичному середовищі на еміграції.
Голова Політичної ради ОУН(з) (з 1956), головний редактор «Українського самостійника» (1955), працівник газет «Українська трибуна», «Час», «Сучасна Україна». 1949 захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», доцент (1952), відтак професор (1954) державного права Українського вільного університету. Автор численних праць з історії і теорії української нації, політології, соціології, права, розробник концепції формування української нації у сучасних умовах. Як ідеолог і теоретик був визнаний комуністичними вождями особливо небезпечним для радянської системи. СРСР неодноразово вимагав від західних держав видати провідних українських діячів в тому числі й Ребета, його декілька разів намагались викрасти. Убитий агентом КДБ Б. Сташинським у Мюнхені 1957. У 2010 разом з прахом дружини Дарії перепохований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Пристрій, який вистрілював струменем синильної кислоти і вбивав без слідів, виготовлений в московській лабораторії, яка в часи ЧК називалася «спеціальний кабінет», НКВС – «камера», КДБ – «спецлабораторія № 12», в нинішньому ФСБ – «лабораторія Х».
