Китайський трилер в Україні триває
Схоже, пошук «китайських слідів» в Україні стає все більше і більше популярною темою. Ледь встигла втратити актуальність «шпигунська історія» із агентом послідовників Мао Цзедуна професором Володимиром Чумаковим, виплекана хворобливою фантазією працівників СБУ, як з’явилася чергова сенсація. Виявляється, Китай найближчим часом збирається орендувати у України 100 тисяч гектарів землі, а з часом збільшити ці площі до 3 мільйонів гектарів у Дніпропетровській, Херсонській областях та в Криму (а це вже десята частина всіх українських угідь, і за площею перевершує територію Київської області). За даними китайських ЗМІ, цією підступною справою займається державна Сіньцзянська виробничо-будівельна корпорація (Xinjiang Production and Construction Corp), яка вже підписала відповідну угоду про оренду з українською фірмою KSG Agro.
КНР знаходиться на першому місці в світі за кількістю населення, займаючи при цьому лише 9% площі суші. У 2009 році Китай використав близько двох мільйонів гектарів зарубіжної землі для вирощування сільгосппродукції. Китайські експерти стверджують, що держава повинна збільшувати площі, щоб забезпечити достатню кількість їжі через обмеженість своїх сільськогосподарських земель і низьку продуктивність. В Україні китайці планують найближчі 50 років займатися вирощуванням сільськогосподарських культур і тваринництвом (зокрема, вирощуванням свиней). При цьому всі роботи будуть вести громадяни КНР – Сіньцзянська корпорація ставить за мету розширитись та забезпечити робочі місця за кордоном саме для китайських робітників.
Ця інформація обурила багатьох журналістів, які поспішили донести її до читачів, котрих вона, відповідно обурила не менше. Адже ще раніше президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Іван Томич заявив, що іноземці з 30 країн світу (найбільше – громадяни ЄС, США та Китаю) через юридичні особи, в тому числі і агрохолдинги, орендують понад 12 мільйонів гектарів української землі.
Чітких відповідей на запитання, наскільки наведена інформація відповідає правді, поки що так і немає. Голова правління Асоціації українсько-китайського співробітництва Ігор Литвин запевнив: ««Я не володію такою інформацією, на жаль. Я знаю про те, що китайські компанії проявляють іноді інтерес». Офіційний представник компанії Xinjiang Production and Construction Corps відмовився коментувати інформацію, що з’явилася в ЗМІ. Перший секретар Посольства Китаю в Україні Чень Юзцінь обмежився, як і належить, дипломатичною заявою: «У Китаю великий досвід у сфері сільського господарства. А Україна володіє багатими ресурсами і згодна співпрацювати з Китаєм. Дві наші країни немов доповнюють один одного. Є все для плідної співпраці».
Дещо прояснити туманну ситуацію спробував голова ради директорів українського агрохолдингу KSG Agro Сергій Касьянов, на думку якого журналісти зрозуміли все невірно. По-перше, такої кількості сільськогосподарських угідь у них просто немає. По-друге, ніхто взагалі не збирався ні продавати, ні передавати в оренду або суборенду китайцям землю. А йшлося лише про встановлення систем краплинного зрошення на площі в 3 тисячі гектарів у наступному році.
Сам Сергій Касьянов – уродженець Кіровограда, який надалі пов’язав свою кар’єру з Дніпропетровщиною. Де й перетворився на помітну фігуру. Побував і членом Народної партії Литвина, і депутатом Верховної Ради в 2002-2006 роках (де в різні роки працював: Головою спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до СОТ; Головою підкомітету з координування співпраці ЄС, СОТ, ОЧЕС (Організація Чорноморського Економічного Співробітництва); Головою Комітету з питань Європейської інтеграції). Після Помаранчевої революції, з лютого по березень 2005 року навіть очолював Дніпропетровську ОДА. Проте, в результаті судового позову, організованого адвокатами місцевого діяча Бориса Філатова (наближеного у той час до групи «Приват» Ігоря Коломийського), його швидко було відправлено у відставку. Касьянов повернувся до справ бізнесових. І небезрезультатно – на кінець березня 2013 року його статки оцінювалися експертами Forbes у 68 мільйонів доларів США, а за темпами зростання він посів почесне друге місце рейтингу.
Схоже, пояснення ситуації зі сторони Касьянова виглядає доволі вірогідним. Перш за все, китайці і так успішно освоюють прилеглі території Росії та Казахстану, які є перспективними не тільки зі сторони гарантування харчування для громадян КНР, але й для подальшого поступового колонізування та «м’якого» поглинання. Інша справа – Україна, хоч і перспективна, але далека. Звісно, китайці можуть придивлятися і до українського чорнозему (земель забагато не буває). Але малоймовірно, що, плануючи таке грандіозне розширення власних сільськогосподарських угідь, представники державної корпорації (при тотальному контролі за язиками чиновників при комуністичному, навіть дещо лібералізованому режимі КНР), ні з того, ні з сього вирішили похвалитися стратегічними планами з журналістами. Такий витік інформації можливий в США, у Європі, в Україні, навіть у путінській Росії – але не в Китаї.
Натомість, якщо справді налагоджувалася якась економічна співпраця між КНР (в особі Сіньцзянської корпорації) та агрохолдингом Касьянова (який останніми роками ніяк не міг наростити статки без тієї чи іншої співпраці з владою), то напрошується висновок, що не могло це відбуватися без благословення Януковича (який давно намагається налагодити контакти та співпрацю в азіатському, зокрема, китайському напрямі). А ось тепер, коли його стосунки з Путіним все більше можна характеризувати терміном «холодна війна», як же ж володар Кремля міг дозволити, щоб на українській землі почали вкорінюватися китайці?! Саме на землі! Адже куди ж тоді діватися росіянам після того, коли буде остаточно втрачений Далекий Схід, а в перспективі – і Сибір?! Як результат, ЗМІ отримують чергову новину стосовно експансії агресивних китайців на територію України.
Звісно, господарювати на власній землі, тим більше, такій, як багатющий український чорнозем, потрібно самостійно. Але коли йдеться про співпрацю із кимсь, хоч би тимчасову, то якось більше лежить серце не до сусідів, а до далеких партнерів, як от китайці, чи японці, або ж канадійці. Бо з Москвою вона в принципі неможлива. Та й, зрештою, при вдалому перебігу подій, у якомусь далекому майбутньому українці, зрештою, навряд чи протестували б, якщо Китай нарешті поставить крапку в існуванні Московської імперії, добряче пообскубувавши далекосхідне пір’я імперської двоголової курки.
Юлій Хвещук
