Кримінальний стан доріг і Европа
Йосиф Сірка
Євфорія щодо безвізу до Европейського Союзу не покращила стан доріг в Україні, але безвіз дуже виразно доведе усім, хто його використовуватиме, що українцям до цивілізованих доріг дуже далеко. Найбільш пригнобливим є той факт, що навіть така мала, по відношенню до України, країна як Словаччина (понад 5 мільйонів населення) вже два десятиліття активно будує й модернізує свої дороги. Зараз зі столиці Братислави до найвіддаленішого крайового (обласного) міста Кошиці можна заїхати за 4-5 годин, а ще 10-15 р. тому потрібно було майже цілий день!
Словацькі політики зрозуміли, що найстаріший і найнадійніший засіб комунікації – це дороги, якими можуть користуватися усі. Звичайно, що і тут різні посадовці крали, бо це застарілий соціялістичний принцип: Якщо не вкрадеж, то не матимеш – була притаманною усьому тзв. соціалістичному табору, де керували випускники Вищої партійної школи в Москві. Отже, досвід красти завчався вже з колгоспу, через «профспілки трудящих» і не крав тільки той, хто не мав можливості. Та і в крадіжці західно-европейські комуністи не зуміли досягти «рівня» совєтських товаришів, які після розпаду СССР зуміли у найкоротші строки стати не те мільйонерами, але й міліярдерами.
Отже, якщо західно- і центрально-европейські комуністи не зуміли так безбожно красти, та забирати від людей землі, фабрики, різноманітні підприємства, шахти, ліси, природні багатства та ін., то на територіях (Росії, України, Білорусі та декотрих ін.), де комуністи були при владі найдовше, колишні номенклатурники, вихованці партійних закладів, комсомольці цілковито «забули» про те, що «все належить народу». Тому тільки в Україні і РФ правлять не парламенти (Держдума та Верховна Рада), але швидко збагатілі продукти «найгуманнішої комуністичної системи», яка виховала найкорупованіших оліґархів. Результати цього швидкого й безоглядного збагачення бачимо наочно на розкішних палацах, дорогих автах та ще дорожчих годинниках і інших коштовностях оліґархів та кількасот «швидких» мільйонерів при наявному зубожінні тих, які працею заробляють на хліб насущний, тих, які вже на пенсії (крім колишніх номенклатурників, які втішаються високими пенсіями), тих, які працюють на державній службі, а не крадуть.
Звичайно, що тут не сказано щось нове, бо всі знають, що бюджетні гроші крадуть , де тільки можуть, та це не таємниця, але українська біда. Дивує лише те, що парламентарі, включно з президентом, втішалися безвізу, а як українськими дорогами мають люди добиратися до західного кордону, то це їх не турбує. Щоправда, прем’єр-міністер Ґройсман обіцяв сам контролювати ремонт доріг, але це повинен не він робити, а кожний Ґубернатор!
Можна з впевненістю сказати, що коли б ґубернатор Закарпаття перевірив дорогу з Ужгорода у напрямку до Великого Березного і далі, то він би негайно оголосив «воєнний стан», яким би заборонили будь-який рух по цій дорозі. Ця дорога є небезпечною не тільки для автівок будь-якого виробництва – вона є «зразком» не «небезпечна дорога», але кримінального стану доролги, який небезпечний для життя. В Еврорпі, до якої так прагнуть політики України, за такий стан дороги полетів би негайно відповідальний по області й районах. Оскільки на згаданій дорозі з Малого Березного до Ужгорода( прикордонний перехід до Словаччини через с. Убля) вже не один словацький громадянин розбив авто, то й мало хто ще наважується їхати цією дорогою, хіба що ніколи не був в Ужгороді і не уявляє собі, що по такій дорозі дозволяють їздити.
Ніхто зі словацьких відвідувачів через ублянсько-мало-березнянський прикордонний перехід не готовий їхати ще раз до Ужгорода. Дехто ще наважиться заїхати до Великого Березного, бо він близько. Щоправда, вже кілька сот метрів від кордону відвідувачів «зустрічають» ями та вибоїни в дорозі, що створює враження, що українці навмисне не направляють дороги, щоб до них не їздили туристи, чи просто відвідувачі. А Закарпаттю є що показати і туристам – але для цього потрібно кримінальний стан доріг хоч трохи наблизити до европейського стандарту.
Дивує, що люди, які голосували за певних депутатів – до сільської, міської, районної, обласної, Верховної рад, які щодня ризикують не тільки розбити авто, але й потрапити у якусь аварію, яку може спричинити аварійний стан дороги, не протестують – не пишуть, не телефонують, не апелюють до ТБ, радіо, газет. Можливо, що бояться, що при наступних виборах, не зможуть продати совість за гречку, олію, чи за 20 гривень, а обіцянкам і так вже ніхто не вірить.
Оскільки в Україні політики люблять повторювати «ми в Европі», «ми і Европа», «ми й США», «ми й Канада», то було б корисним для всіх, коли б ті, що вирішують долю України, приглядались до европейських сусідів і до тих США та Канади, які є найбільш переконливим прикладом, що можуть зробити дороги для покращення життя усіх, а не тільки оліґархів та мільйонерів.
Зазначимо, що в Німеччині місцями навіть через ліс (задля лісорубки та опіки лісом) прокладені дороги кращі ніж на маґістралях Закарпаття. У стейті Невада сотки кілометрів асфальтових доріг прокладені до заповідників. А взагалі то, найдовшою асфальтовою дорогою у світі є Транс Канада гайвей, що з’єднує країну від Атлатичного до Тихого океану – 7841 км, яку і в найсуворіші снігові завірюхи розчищають. Це уявляється фантастикою, коли порівняти те, що головну дорогу з Ужгорода до Львова чомусь не зуміли утримати без ям після її побудови кілька років тому македонцями, чи турками. А про такі траси як Львів- Самбір, дорога у Сокалі, навколо курортного міста Трускавець, дороги по закарпатських містах таких як Мукачево, Виноградів, Берегово, Тячево та ін. Міста районного та обласного значення, краще туристам і не згадувати, бо вважатимумть, що українці навмисне нищать дороги, щоб мати працю при ремонтах розбитих авт.
Західні та південні сусіди України вже давно зрозуміли, що проґресу в економіці та житті не буде без доріг. Тому тут інтенсивно взялися за розбудову доріг. В Польщі під сучасну пору можна добратися автом від німецького до українського кордону скоріше, ніж із Львова до Ужгорода. Словаччина змушена будувати численні мости та тунелі – гориста ж країна, але будівництво йде, Угорщина також пов’язана зі західними сусідами автострадою, а Румунія пишається своїми асфальтованими дорогами (без ям!). То з чим Україна відвдячиться Европі за безвіз? Невже ж ще більшими ямами? А може вже на часі міняти людей, які нездатні виконувати завдання, бо у цілому світі так ведеться, що за певну платню є певна відповідальність, А якщо людина невідповідальна, якщо вона займає посаду лише тому, що вона у певній партії, чи вона є «кумом» когось вищого, то це слід було міняти вже давно, а зараз потрібно показати европейцям, що і в Україні є відповідальні і розумні люди.
Добрі дороги не тільки допомагають пришвидшити транспортування товарів, але вони наближать робочі місця, що створює можливості заробітку, зменшує потребу у шуканні помешкання для винайму, а від так, вони стають і засобом росту добробуту. Українці у різних країнах показали себе розумними і здібними працювати й керувати, але не всі ж виїхали за кордон! Тому слід притягати на відповідні посади та ділянки молодих, які не будуть красти, але будуть дбати про те, щоб Україна не лякала світ еміґрантами.
В Украни є всі можливості стати рівною серед рівних в Европі, бо вона має не тільки потужну індустрію (літаки, ракети-носії, танки та ін.), розвинене сільське господарство, нафту, ґаз, підземні багатства, яких не має жодна інша европейська країна. Вона має також дуже високий інтелектуальний рівень свого населення, але дуже часто на відповідальних місцях сидять не кваліфіковані, але кумівські, чи партійні (як тому було за комуністів) особи. На жаль часто і у депутати потрапили ті, хто більше заплатив. Тому не слід просити від Господа миру і добробуту, бо Господь дав людині розум, щоб його вживати для добра свого і «ближнього свого», а голосуванням за за гроші, чи гречку сприяє лише корупції, а не розвиткові громадського суспільства і всебічного доброботу.
Безвіз є не так «нагородою» за виконані певні зобов’язання, але, скоріш, обов’язком, щоб запровадити реформи, які б допомогли піднести життєвий рівень населення, запровадити судові й інші реформи. Звичайно, що й дороги тут вхоодять до тих «реформ», які дозволять відчути цивілізацію не тільки у власному авті, чи міському автобусі, але й на на дорозі, хіднику та вулицях кожного міста і села. А щоб дороги направити і побудувати, то прийдеться «розблокувати» систему, яка недозволяє засновувати нові підприємства, які готові інвестувати до дорожньої техніки, яка б допомогла швидко і якісно займатися побудовою і ремонтом доріг.
Віідомі випадки, коли знаходились люди готові інвестувати у сучасну техніку будівництва доріг, але кланові районні, обласні, державні структури цього не дозволяють, керуючись гаслом: І сам не гам, а другому не дам. Певно, тому й затримка з побудовою автостради, які вже сполучують майже всі країни Евросоюзу, а без доріг вони були б не Союзом, але імітацією, яку демонструють в Україні, коли хваляться Европою, а живуть азійсько-африканським зразком. Демонополізація будівництва та ремонту доріг буде тим кроком, який дасть надію вивести українське село з болота, а міста і дороги позбавить життєнебезпечних ям – тобто, їх кримінального стану.
Владні заяви про самоврядування повинні увійти в дію, щоб можна було краще притягати до відповідальності реґіональних «царьків», які часто сидять не на своїх місцях, але стали «керівниками» лише стали завдяки партійній, чи клановій приналежност, а не рідко підкупомі. Отож, хочете до Европи – будуйте дороги, щоб швидше й надійніше туди добратися, бо інакше застрягнете не тільки у ямах на дорогах до Словаччини, але й не вийдете з них, бо їх по всій Україні мільйони. А в ямах можна буде поховати і всі обіцяні реформи, мовляв – їх важко вибрати з глибоких ям!
17.4.17р.
