Кожен хоче бути босом (президентом)

Йосиф Сірка

Сьогодні багато хто не розуміє,коли триває війна – обирають перш за все верховного головнокомандувача, а вже потім — президента. (І.Лосєв, Електрольне захоплення на ТБ, г. День, 1.2.19 р.).

Повідомлення ЦВК про те, що на кандидата у президенти поступило 70 заяв, з яких 28 вже зареєcтровані, дуже нагадує таке собі народне оповідання англійською мовою Everybody wants to be a Boss (Кожен хоче бути Босом). В ньому мова йде про те: коли було створене людське тіло, то поміж його органами виникла поважна суперечка – всі хотіли бути Босом. Мозок сказав: „Я повинен бути Босом, оскільки я контролюю всі відчуття та функції тіла”. Ноги висунули свої арґументи: „Ми маємо стати Босом, оскільки ми носимо Мозок всюди, куди він захоче”. Руки заявили: „Ми маємо бути Босом, бо ми робимо усю працю і заробляємо гроші”… Усі частини тіла висували свої арґументи, чому саме вони мають бути Босом. Насамкінець дірка ср-ки зголосилася: „Я хочу бути Босом”. Заява Задниці викликала регіт, який вона сприйняла за велику образу. Вона відвернулася і пішла на страйк – заблокувалася й відмовилася працювати.

Невдовзі після цього очі витріщилися й перекосилися, руки твердли та терпли, серце та легені потрапили у паніку, ноги перестали рухатися, а мозок став пріти від високої температури – ніхто не почувався здоровим, а ситуація погіршувалася з кожною хвилиною. Тоді всі одноголосно погодилися: Нехай ср…ка буде Босом! З того часу всі частини тіла працюють, а ср…ка лише сидить і випускає гі…но.

Мораль оповідання: Не треба мати розум, щоб бути Босом – вистачить бути ср…кою.

Якщо ж приглянутись до сучасної ситуації в Україні з кандидатами та кандидатками на посаду президента, то можна прийти до висновку, що і тут не краща ситуація, ані ж в оповіданні про Боса. Справа в тому, що більшістю кандидатів керують оліґархи, які в разі „страйку” (припинення фінансування та надання кандидатам можливості аґітувати на каналах ТБ оліґархів) можуть спричинитися до великої зміни у рейтинґах кандидатів.

Поява серед кандидатів коміка, який би мав викликати сміх у людей, свідчить не тільки про те, що це „висока демократія”, але й про те, що людей дурять, мовляв – навіть клоун може стати президентом, а керуватимуть всім оліґархічні Боси. Війну з непримиренним і вічним ворогом відсувають на „задній” план, а висувають обіцянки, які ніхто не в стані виконати. Візьміть, до прикладу, тему п’ятирічної війни Росії проти України. Всі знають, що Путін не для того захоплював Крим і схід України, щоб їх після 5-ти років віддавати. Всі знають, що господареві Кремля не йдеться про втрати людей, бо ж він демонструє, що його не цікавлять полонені російські солдати в Україні – він не хоче, щоб українські полонені моряки були визнані тими, ким вони є згідно з Женевською Конвенцією.

Іншими словами, як може кандидат на президента обіцяти, що домовиться з Путіним про мир, коли той порушує усякі міжнародні угоди (Будапештські ґарантії, Міжнародне право ООН про суверенітет, Конвенцію ООН про людські права, численні угоди з сусідами-державами – зокрема з Україною). Цьому російському диктаторові йдеться не про якусь угоду, а про капітуляцію України.Доречно нагадати, що коли Путін не хоче домовлятися з европейськими, американськими та українськими посадовцями, то він не буде домовлятися з якимось коміком, чи іншим представником навіть дуже відомого оліґарха.

Слід визнати, що з-поміж кандидатів на президента, найбільш тверезо на РФ і її ватажка дивиться президент Порошенко. Дивує лише один факт: чому президент не скористається з права і обов’язку звільнити країну від явних пропаґандистів Кремля, а тим самим і ворогів української державности?

Кожен ще добре пам’ятає, як «оперативно” Порошенко позбавив українського громадянства колишнього президента Грузії і ґубернатора Одеси М.Саакашвілі. Втім він нічого антидеравного не зробив. А тут появляється кум Путіна Медведчук з конкретною (путінською) пропозизією порушення цілісности України, з планом, який би залишив окуповану територію в кремлівських пазурах, а країну запроторив у нове ярмо російської імперії.

Не вистачає згадувати про небезпеку реваншу у виборах президента та ВРУ, але слід вживати кроків, які б недозволили реваншистам перемогти. То чому б Порошенко не скористався порадою Садового та Яценюка – позбавити Медведчка не тільки телевізійних каналів, але й поставити його перед справедливий суд, а не тримати звинувачення в далекій шуфляді. В часі війни (а Україна є в стані війни з Росією, про що свідчать щоденні порушування угоди про припинення стрілянини) ніде не бавляться на тзв. демократію, яка дозволяє ворогові займатися не тільки пропаґандою в Україні, але й займатися бізнесом.

Або ж візьміть іншого „українського” громадянина російського походження – Новінського, який вже роками займається через Московський патріархат антиукраїнською пропаґандою. Честь і слава Порошенкові за допомогу при отриманні „Томосу”, але вже сотки парафій давно б перейшли до Помісної православної церкви України, коли б не анти-аґітатор Новінський, який не тільки війною загрожував, але й руку підняв на Митрополита, за що й досі не відповів перед судом. Якщо ж порівняти „провину” перед Україною Саакашвілі та Новінського, то Новінського потрібно було не тільки позбавити громадянства, але й заборонити вступ в Україну на ступні 50 років!

Саме оця бездіяльність президента і влади по відношенню до явних ворогів української державности породжує підозри, що і Медведчук і Новінський є бізнесовими партнерами Порошенка. Якщо це неправда, то можна сподіватися на рішучі кроки президента і влади, в противному разі підозра буде зростати.

Свобода для антиукраїнської аґітації не тільки через згаданих прихильників „русского мира”, але й телевізійних каналів інших оліґархів є нічим іншим, як допомога ворогові у його брудній гібридній і відвертій війні проти України. Фальшиві гасла про „слугу народа” слід негайно розкрити перед виборцями, які вже 28-й рік годують отих „слугів”, які стали мільйоненерами, як і сам „новоявлений зелений слуга”, який нагадує „зелених чоловічків”. Різниця між „слугами” полягає в тому, що одні стали мільйонерами завдяки „прислуги” (голосуванням), а інші здобули мільйони з бізнесу з аґресором.

Отже, Україні потрібно не слугів, бо вони дуже дорогі, а люди вже не мають чим їх платити, але керівників. І тут слід звернути увагу на слова І.Лосєва, „коли триває війна – обирають перш за все головнокомандувача”, а вороги держави хочуть „приспати” людську пильність і тому користають з беззаконня, яке демонструють „демократією”, в якій навіть можна висунути на кандидата і кловна. Це пригадує старі „добрі часи” комуни, коли до парламенту обирали доярок, свинарок (свинарів), шахтарів, колгоспників – бо це ж була „соціалістична демократія”.

А якщо приглянутись до комуністичного режиму і його порівняти до „розгорненої оліґархічної демократі” під сучасну пору в Україні, то можна прийти до висновну, виходячи з оповідання „Кожен хоче бути Босом”, що тут змінилося не багато. За комунізму були Босами комуністи без власних статків, а зараз стали невидимими Босами оліґархи з неймовірними статками.

Торонто, 3.2.219 р.