Коронація чудотворної Почаївської ікони Божої Матері (250 років тому)
250 років тому:
8.09.1773 – у Почаєві на Тернопільщині єпископ Луцький і Острозький УГКЦ Сильвестр Рудницький-Любенецький разом з єпископом Холмським УГКЦ Максиміліаном Рило здійснили коронацію чудотворної Почаївської ікони Божої Матері, яка вважається однією з найбільш шанованих в Греко-Католицькій, Православній та Римо-Католицькій Церквах.
Походження ікони до сьогодні є невідомим – припускається, що могла бути написана в Болгарії або Візантії. На українські землі потрапила у 1559, коли грецький митрополит Неофіт, повертаючись з Московії, подарував її вдові луцького земського судді Анні Гойській за гостинний прийом у Почаєві. Після того як в родині відбулось зцілення брата Гойської Пилипа (прозрів, будучи сліпим від народження) Анна 1597 подарувала її монастирю та обдарувала обитель значними земельними угіддями. Серед численних надприродних випадків пов’язаних з іконою є раптове припинення нападу татарської орди на слабо укріплений монастир у серпні 1675, який татарам не складало великого труду щоби здобути та пограбувати. В період 1713-1832, коли монастир належав отцям Василіанам в монастирських хроніках зафіксовано 539 випадків надприродних зцілень.
Ініціатором коронування ікони виступив канівський староста Микола Василь Потоцький, який після дивного випадку, що відбувся з ним біля Почаєва та докорінно струснув його свідомість, раптово покинув свавільний стиль життя, перейшов з латинського на унійний обряд та на українську мову, щодня брав участь в Літургії, почав нове невибагливе життя в постійних постах і молитві. Коронація ікон практикується Римо-Католицькою та Греко-Католицькою Церквами і є офіційним визнанням їх чудотворними. На доручення Папи Климента ХІV єпископ Луцький і Острозький Рудницький очолив процес вивчення надприродних проявів, що відбулися біля ікони та збору свідчень і доказової бази після чого нагромаджені матеріали 24.06.1770 передав до Риму. Після їх вивчення Папа видав декрет про дозвіл та уділив благословення на коронацію ікони. Папський посланець привіз дві золоті корони й від тих часів більшість списків (копій) ікони, як в східній (православній) так і західній (католицькій) традиціях пишуться з коронами. На церемонію коронації (відтворена на мідьориті почаївського гравера Федора Стрельбицького) прибуло близько тисячі греко-католицьких та римо-католицьких священників, величезне число шляхти та більше 100 тисяч простого народу. Оскільки монастир не міг примістити таку кількість народу коронація відбувалась на незасіяному полі на схід від обителі (нині там церква Різдва Богородиці та цвинтар). Шлях від монастиря до каплиці на полі обсаджено алеєю дерев, що збереглася донині. В ході урочистостей грали оркестри, стріляли гармати, горіли тисячі різнокольорових ліхтарів, в небо злітали салюти. Місіонери проповідували де тільки можна було, так само й священники сповідали усіх бажаючих, служіння літургій практично не переривалося. Святкування тривали цілий тиждень, а всі витрати по організації дійства в тому числі й харчування людей оплатив Потоцький. Наступного року святкування повторилося з таким же розмахом.
Ікона Почаївської Богородиці використовувалася для оздоблення храмів по всій Україні, в Болгарії, Сербії, навіть в Московії (незважаючи на те, що коронація є практикою Католицької Церкви). Щодо власне Почаївської ікони, то інколи можна зустріти непідтверджену версію, що в Успенському соборі монастиря зберігається не оригінальний образ, а тільки копія, якою справжню ікону замінили василіани, коли московський цар виганяв їх з монастиря. І поки що ніхто ані не підтвердив, ані не спростував цієї версії.
В цій історії є ще одна винятково важлива обставина, на яку мало хто звертає увагу. В переважній більшости видань присвячених Почаївській іконі подається коротенький чи розширений опис чуд та надприродних подій, що відбулися завдяки іконі. І при цьому практично завжди описи робляться з неприпустимою мовною помилкою, яка суперечить основам віри. Якщо запитати людей ми молимось перед іконою чи до ікони, то багато, зловивши на слух останнє «до ікони», повторюють це формулювання. Але ж християни не моляться до ікони, бо тоді молитва мала би виглядати приблизно так: «Іконо ти сотворила світ. Іконо ти дала мені життя. Іконо прошу тебе…». Ми ж не так молимось. Наша молитва це звернення до тієї невидимої для нашого тілесного зору особи, що стоїть за цим матеріальним зображенням. Ми молимось не до полотна, дошки чи фарбів, але до Бога в Трійці єдиного, до Богородиці, ми просимо святих молитися з нами до Господа. Тобто молитва завжди є до особи, але не до речі, тому й молимось «перед» а не «до». І ще важливим є правильне розуміння терміну «чудотворна ікона». Не ікона творить чудо, але єдиним автором усіх уздоровлень, чуд, подателем усіх ласк з небес є виключно Господь Бог. А те, що Творець в цьому матеріальному світі, Ним сотвореному, користується сотвореними Ним же матеріальними середниками немає нічого дивного. Через освячену воду, освячену олію, мощі святих, чудотворні ікони та реліквії, через молитви священників, людей і особливо дітей діє Бог. І для віруючих Біблія подає велике число підтверджень тому як, наприклад, повернення до життя після дотику до мощей пророка [2 Цар. 13:21], зцілення від дотику до пояса чи хустинки апостола [Дії 19:11-12], уздоровлення в купелі, де люди набирали воду [Ів. 5:2-4] і таке інше.
А для невіруючих цей історичний опис є всього лише реляцією з давньої події, яка свого часу струснула всю Галичину та Волинь та дія якої до сьогодні не проминає в спільноті віруючих християн.
