#какаяразніца по-українськи
«Хто переконав нас, що наші відмінності мають значення?» – запитав президент у країни 31.12.2019 р. о 23 годині 59 хвилин. Дивно, що досі йому не відповіли: Імануїл Кант. В «Критиці чистого розуму» філософ опонує Оккаму та його загальновідомій бритві, яка вимагає не множити сутності без необхідності.
Entium varietates non temere esse minuendas – різноманітність сутностей не слід необдумано зменшувати, – сформулював Кант свій закон (специфікації). За цим законом логіки не варто думати, що всі ми у суті своїй однакові, бо в паспорті кожного зазначено лише «громадянин України». Той громадянин України, який святкує 23 лютого (а таких багато), суттєво відмінний від сутнісного українця.
В законах Оккама і Канта йдеться про різноманітність сутностей. Президент Зеленський сприймає різноманітність не сутнісно, а якось… по-китайському. Його таксономія «Хто підрізає на дорозі? Тримає вдома собаку? Не дивився «Гру престолів»? Колишній фізик, який миє посуд в Італії? Рудий? Ненавидить оливки?» нагадує мені мудрість однієї китайської енциклопедії. Там мовиться, що «тварини діляться на: а) приналежних Імператорові, б)бальзамованих, в)тих, що тільки-но розбили глечик, г)скаженіючих ніби у сказі, д)казкових, е)що здалеку здаються мухами, і)намальованих дуже тонким пензликом з верблюжої вовни…» (прочитано у М.Фуко).
Такі відмінності дійсно не мають значення. Саме на такі несуттєві відмінності не зважав, за Гоголем, «президент» республіки Запорізька Січ.
«…на Січ приходила сила всякого народу, і хоч би хто спитав їх: звідки вони, хто вони і як звуться? Прибулець являвся тільки до кошового, а той звичайно проказував: — Здоров!…»
А далі кандидата на отримання громадянства воєнно-демократичної республіки допитували по суттєвих питаннях. Котрі в наші часи означені як «Армія.Мова.Віра».
… А що, в Христа віруєш?
— Вірую! — відповідав той.
— І в Трійцю святу віруєш?
— Вірую!
— І до церкви ходиш?
— Ходжу!
— Ану перехрестись! Прибулець хрестився.
— Ну, то добре, — казав кошовий, — іди ж у який сам знаєш курінь.
… І вся Січ молилася в одній церкві й ладна була її обороняти до останньої краплі крові..».
Якби «Тараса Бульбу» писав 95 квартал, то єдиним питанням Кошового було б: «А прутнем вмієш грати на роялі? – Вмію! – А ну, зіграй! Прибулець грав. — Ну, то добре, — сказав би Кошовий, — іди ж у який сам знаєш президентський палац».
