Іван Кандиба – правозахисник, політв’язень, співзасновник Української гельсінської групи (20 років тому)
20 років тому:
8.11.2002 – у Львові помер Іван Кандиба, правозахисник, політв’язень, співзасновник Української гельсінської групи. В ході депортаційних акцій 1945 з родиною переселений до УРСР. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1953). До 1961 працював у м. Глиняни на Львівщині нотаріусом, народним суддею, адвокатом. 1960 в числі засновників (Левко Лук’яненко, Олександр Лібович, Василь Луцьків, Степан Вірун) підпільної Української робітничо-селянської спілки (УРСП), метою якої був вихід України зі складу СРСР шляхом референдуму. Перше засідання організації відбулося у помешканні І. Кандиби 6.11.1960, до кінця року ініціативна група нараховувала близько 10 осіб. 20.01.1961 заарештований і засуджений до 15 років таборів суворого режиму. 1966 з Мордовських таборів передав на волю лист із зверненням до першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста про безпідставність ув’язнення членів УРСП, 1967 за протести проти жорстокого режиму в таборах засуджений на 3 роки тюремного ув’язнення, 1969 з Володимирської тюрми разом з Л. Лук’яненком і М. Горинем передав за кордон «Звернення до Комісії з прав людини при ООН» про зумисне отруєння політв’язнів медичними препаратами. Звільнений в січні 1976, оселився у м. Пустомити на Львівщині, працював у майстерні з ремонту електроприладів та кочегаром. Співзасновник і активний член Української гельсінської групи (1976). Перебував під постійним наглядом спецслужб, обмежений у пересуванні та з 21-ї години мав бути вдома. Рішуче відкинув пропозиції КДБ отримати прописку у Львові та відновлення праці за фахом взамін за покаянний виступ у пресі та на телебаченні, через що нагляд посилено та обмежено пересування після 20-ї години. У березні 1981 заарештований як особливо небезпечний рецидивіст і засуджений на 10 років таборів і 5 років заслання. За відмову від роботи та домагання статусу політв’язня 65 діб утримуваний в штрафному ізоляторі. Загалом радянських в тюрмах, таборах і на засланні провів 22 роки. 5 вересня 1988 помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР, проте звільнений тільки 9 вересня, після оголошення голодування та вимоги президента США Рейгана про звільнення політв’язня. Засновник і перший голова Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України» (1990), засновник і редактор партійної газети «Нескорена нація». З 1992 провідний член ОУН, голова Головного проводу ОУН в Україні (1996-2001). Народився у с. Стульно на Холмщині, нині в Польщі 1930.
