Йосиф Сірка

Жертвами російської гібридної війни, яка була успішно випробована в Криму та на сході України, через 4 роки стали і деякі журналісти в Україні. Підступність цієї московської війни й полягає в тому, що вона здатна не тільки засилати на чужу територію своїх „зелених чоловічків”, але й здатна „промивати мізки” людям, які дуже слабенько знають історію не тільки імперської пропаґанди, але й власного народу. Дехто з тих, що входять до Національної спілки українських журналістів, довели не тільки незнання історії країни, в якій живуть, але й те, що нездатні розрізняти правду від пропаґанди. Незнання та некомпетентність робить з них „зелених журналістів,” які й шкодять власній країні..

Московські гібридні технології завдали шкоди не тільки Великій Британії, своїм втручанням у Референдум про Брекзит, у вибори президента США 2016 р., у вибори французького президента 2017 р., але й діяльності Ради Безпеки, різним европейським інституціям та орґанам. Телевізійні та радіо канали, які спонзорує Росія по світі отруюють мізки не тільки своїх прихильників, але й людей, які навіть уявити собі не можуть, що їм щодня брешуть російські пропаґандисти та найвищі державні посадовці Росії.

Журналістська незалежна організація Bellingcat (MH17 – The Open Source Investigation, Three Years Later: https://www.bellingcat.com/news/uk–and–europe/2017/07/17/mh17-open–source–investigation–three–yearrs–later/) оприлюднила Відкрите джерело дослідження про збиття малайзійського літака МН 17. Це Джерело не залишає жодних сумнівів, що літак з 298 пасажирами, серед яких було 80 дітей, був збитий російською ракетою Бук, що у Кремлі „гідно” оцінили.

На пропаґанді та брехні „імперія зла” (Р.Рейґан) протрималася 70 років. Але сучасні російські КҐБівські та кремлівські „профессори” брехні й пропаґанди не повчилися нічого з розпаду цієї імперії. Вони вирішили, що переконливою для світу буде не тільки пропаґанда їхніх брехунів – тому залучили до неї й українських „зелених журналістів”, мовляв, жертви найбільшої досі у світі гібридної війни, яку веде Росія проти України, можна перетворити на тзв. корисних ідіотів.

Наталія Іщенко у статті „Пішаки” в гібридній грі Кремля (г. День, 15.12.17) звернула увагу саме на такі „проекти” кремлівської пропаґанди, які втягують у свої плани українських, чи то наївних, чи недосвічених, чи непрофесійних журналістів. А може це просто прихильники 5-ої колони, або „корисні ідіоти”, яких приваблює не дійсність, але віддалена „романтика” такого гасла, як: Дві країни – одна професія, Дві партії однієї опери. Може наступний „проєкт” кремлівських пропаґандистів буде „Дві країни – одна смерть”.

Кремлівські „професори” пропаґанди є майстрами- брехунами, тому й вдається їм баламутити наївні мізки, з метою звертати увагу не на проблему смерти, яка панує на російсько-українському кордоні. Отож, завербувати чотирьох українських провінційних журналістів до пропаґандивної гри досвідченого пропаґандиста Ашота Джазояна, секретаря Спілки журналістів РФ, режисера пропаґандивних „документальних фільмів”, було, очевидячки, просто і легко.

Дивує, що і Національна спілка українських журналістів поділяється на такій гібридній війні російської журналістики в Україні. Незалежному журналістові важко зрозуміти – яким чином українські „журналісти” їдуть у Відень на 10 днів тзв. стажировки, щоб писати „статті” про співаків з України і Росії у Віденській опері, чи про „інонаціональних” торговців на віденcьких базарах (можна було пошукати і футболістів, шахістів, танцюристів та ін.)?

Звичайно, що можна й про таке писати, але не в часі, коли твої побратими по професії („одної професії у двох країнах” – режисер Олег Сенцов, журналісти Роман Сущенко, Микола Семена та інші українці – політичні в’язні Росії) сидять вже роками за ґратами в одній з отих „двох” країн – в Росії. Коли б А.Джазоян, режисер і журналіст, накрутив документальний фільм про правдиві причини ув’язнення, про умови і життя своїх колег Сенцова, Сущенка, Семену в російській неволі і попросив би допомоги українських журналістів, то це було б професійно, гуманно і справедливо. А в такому вигляді, як робить пропаґандивний журналіст Кремля Джазоян це є лише окозамилюванням та приховуванням порушення людських прав в Росії.

Зрештою війна між двома країнами, де панує „одна професія” повинна б не сходити зі сторінок ЗМІ, бо вона є джерелом щоденної смерті, калічення невинних людей. І джерело людської трагедії в Криму та на сході України потрібно не приховувати різними „професіями у двох країнах”, в „оперних партіях” віденського театру, які виконують українські й російські солісти. Це джерело добре відоме Джазоянові – російський імперіялізм, який він так майстерно приховує своїми „документальними” фільмами, до яких долучає, на жаль, і українських „зелених журналістів”.

Кожна людина повинна б керуватись і моральним обов’язком не тільки у своїй професії, але й в житті, але такі катеґорії, як мораль для імперських журналістів не відомі. Дуже шкода, що на тлі щоденного порушення „тиші” терористами та московськими окупантами увагу російські „журналісти, режисери” звертають не на безліч траґедій, що відбуваються на сході України, але вишукують співаків у віденській опері.

Національна спілка українських журналістів своєю участю у „проектах” кремлівських журналістів лише доводить свою нездатність розрізнити „полову від зерна”. Їхати на „стажировку” до Відня, щоб послухати спів артистів і нічого не робити для того, щоб звільнити з неволі своїх колег у країні, яка організує „стажировку” є не тільки неморальним, але й нечесним.

А могли члени Національної спілки українських журналістів керуватися принципами справедливості, чесності й відвертості, що довели незалежні журналісти Bellingcat, які доклали максимум зусиль, щоб вказати хто збив малайзійський літак МН 17 і тим був вбивцею 298 людей, серед яких було 80 дітей!

Українські журналісти мають на кого рівнятися – Чорновіл, Дзюба, Осадчий, Сверстюк та десятки інших, які своєю діяльністю та творчістю показали, що журналісти дбають про майбутнє країни, нації, а не про власне сьогодення. А про тих, хто не перевзяв естафету морально чистих українських журналістів вже 1961 р. згадала Ліна Костенко у вірші Естафета, в якому ґеніяльно подано і характер тих, які сьогодні поділяються на гібридній війні Кремля проти України:

Різні бувають естафети.
Міщани міщанам передать буфети,

Заяложені ложки, тупі ножі,
Глупоту свою і думки чужі.