Епідатей ти наш зелений
На минулорічній зустрічі з аграріями теперішній президент України, ілюструючи нашу відсталість, поставив Україну поруч з Північною Кореєю, Таджикистаном, Венесуелою, Кубою та Конго, – країнами, скажімо так, специфічними, – де немає ринку землі. Пропозиція із зали поставити сюди ж Ізраїль, що певним чином зіпсувало б президентську логіку, не була врахована. Доповідач вирішив, що це перетворить дискусію на урок географії.
А як стосовно уроків історії?
На рубежі V-IV ст. до Р.Х. спартанський ефор Епідатей провів закон (ретру), який скасовував мораторій на відчуження земельних паїв, що перебували у користуванні спартіатів.
За давніми законами Лікурга, вся земля належала державі. Спартіат не міг не те що продати свій пай (клер), не міг навіть передати його у спадок чи подарувати. Але міг здати в оренду, що й стало масовим явищем. Тобто de facto земля переходила з рук у руки, ринок землі існував, але de jure цього не було. «Закон Епідатея просто легалізував вже існуючий порядок речей» (Л.Печатнова).
В тому-то й справа, що все не так просто. Законодавча простота виявилась гіршою за крадіжку. Всього лише формальний дозвіл на відчуження землі у суспільстві, де віками цього неможливо було уявити, призвів до того, що вся земля миттєво опинилась в руках небагатьох багатіїв, що нажили собі статок під час Пелопонеської війни. Плутарх писав, що в Спарті залишилось не більш як сто власників землі. Решта ж громадян перетворились на жалюгідне та жебрацьке збіговисько.
Ніхто не заперечує необхідності ринку землі. Але не у турборежимі a la Епідатей-Зеленський.
Відомий французький історик ХІХ ст. Фюстель де Куланж писав про закон Епідатея: «Законодавство Спарти подолало більшу відстань за один день, ніж законодавство Афін – за кілька століть».
Саме завдяки еволюційності, поступовості, стихійності афінська модель ринку землі прислужилась демократичним Афінам і згодом – всьому західному світові.
Саме завдяки авторитарному, революційному, миттєво прийнятому закону Спарта миттєво впала з висоти еллінського гегемона до рівня території. За якихось вісімдесят років.
«Коли в 198 році після Р.Х. римський імператор Септімій Север звернувся до спартіатів з проханням взяти участь у війні проти парфян (очевидно, маючи на увазі пропагандистський ефект від залучення спартанців – співгромадян славетного царя Леоніда), він побачив перед собою лише кілька знесилених слабких істот» (В.М. Манфреді, «Спартанець»).
Sapienti sat.
