До річниці незалежності
Ось 28-а річниця нашої незалежності, правда 6-а річниця під обстрілом ворога. Радіємо святом, турбуємось реаліями та робимо підсумки. Останній рік динамічний та здається творчий. Можуть не подобатися результати декому зокрема на Заході України та у її діаспорі але динаміка та демократичність суспільства не заперечні. Отже ж у кінцевому рахунку останній рік був бодай цікавим для України, її народу та суспільства. На довшу мету — як кажуть — поживемо, побачимо які будуть жнива.
Крім окупації споконвічного ворога москаля та ним спричиненої війни, дві найбільші вади України це майже психологічний нахил до корупції та малоросійства. Корупція наслідок радянської спадщини та невміння за незалежності карати за неї зокрема тому що при владі самі корупціонери. Україна олігархів стала фактом, реалією та безмежного впливу. Казали мені професіонали ментального здоров’я, що бути олігархом стало спрямуванням навіть серед молоді в Україні.
Щодо національного банкрутства з незалежністю у найгірше зрусифікованих регіонах хохли просто стали малоросами, а згодом українцями самостійниками але психічними малоросами. Пошану до Жукова і подібних, користування московською ворожою мовою важко вилікувати. На ці погані явища малороси подають логічні хоча демагогічні та примітивні пояснення з демократичними перекрученнями. Щодо Харківського перейменування вулиці Жукова сказав мені таксист у Харкові, це відбулося демократичним способом, адже Маршал врятував нас від фашизму. Це від таксиста який розмовляв українською мовою. Щодо малоросійства то один голова Дільничної Виборчої Комісії мені сказав що українці як нація появилися щойно у ХІХ столітті.
Моє бачення майбутнього хіба таке неясне як у других, включно з Президентом Зеленським. Потрібно доброї волі та бажання дійсно бути “слугою народу” а не його вислужником. Яку роль відіграє Ігор Коломойський? Мабуть добре, що він знаходиться під кримінальним обстеженням американців. Питання стоять: Як закінчити війну? Як повернути анексовану територію? Як проявити серйозну настанову боротьби з корупцією? Як крокувати практично до Євроінтеграції та колективної оборони НАТО? Як втілити українську духовність у малоросів? Це основні питання нового року незалежності.
При цьому діаспора може і повинна бути допоміжною. Одначе це означає що діаспора мусить змінити свій “modus operandi”. Діаспора це не закордонне представництво чи міністерство нової влади. Провід діаспори не хворіє на корупцію але на бажання власного відзначення. Людське его домінує над громадською виробленістю. Діаспора підпора народу України у його змаганні зажити нормальним демократичним і економічно розвиненим життям, а не приятель влади Україну якій владі віддячується орденами та фотографіями.
Моя надія не має певності чи навіть сильної віри у свою реалізацію. Ясно що оптимальний варіант це закінчення війни, звільнення української території включно з Кримом від московських окупантів, знесення керченського мосту, звільнення українських в’язнів. У коротшому часі вірогіднішим і корисним було би впровадити голубо шоломних миротворців Організації Об’єднаних Націй на цих територіях очевидно без участі в контингенті агресора. Одначе таке потребує рішення Ради Безпеки ООН у якій Москва має право вето.
Для здійснення цього треба поставити поважний тиск на Москву санкціями котрі будуть наносити поважні економічні особисті наслідки не тільки для російського населення але передусім для номенклатури Кремля. Погрози санкцій проти родини і друзів самого Володимира Путіна можуть бути при цьому вирішальними. В між часі треба працювати, щоби Президент США прийняв Президента України у Білому Домі, Конгрес США визнав Украіну стратегічним “Союзником США поза НАТО” покищо. Украіна з своєї сторони повинна приспішити усучаснення і виготовлення зброі користуючись товаром держав НАТО. Рівно ж для вступу до ЄС розбудова інфраструтури України повинна користуватися європейським, а не азійським ринком.
Щодо фактичної не віртуальної боротьби з корупцією немає сьогодні жодноі причини відкладати прийняття законодавства зняття імунітету народних депутатів України. Президентська партія сама має більшість у ВРУ, а може мати кваліфіковану більшість з будьякою коаліцією, ясно, що не з Опозиційною Платформою. Президент хіба реформатор який бальотувався головно на обіцянках дійсної боротьби проти корупціі і тому не матиме вияснення перед виборцями чому не впроваджено бодай цієі символічноі реформи вже на перших сесіях ВРУ. А далі (бо деякі з цих злочинців сьогодні народні депутати) серйозне кримінальне розслідження проти найбільших та найгірших олігархів типу Медведчука та Ахметова мало б сильний розголос. При розслідженні Медведчука не пошкодило б розслідити як за попереднього президента вдалося Медведчуку закупити чотири телевізійні мережі. Мабуть і не обійдеться без кримінальної розслідування попередньої влади. Це не суперечить демократичним засадам і у жодному випадку не можна уважати політичною розправою з політичними конкурентами.
Розвиток національної духовності мені здається не буде пріоритетом новоі влади яку в основному характеризують новий Президент, голова Партії “Слуга Народу” Разумков і подібні, національно і духовно не тільки не зорієнтовані але і не зацікавлені, для яких принципи національного змісту а мабуть і вищої моралі не пріоритетні. Я переконаний що коли Україна розмовлятиме українською мовою це скріпить її політично. Так російськомовні хлопці вмирають за Україну на Донбасі одначе було б краще коли б вони розмовляли по українському і для України жили. Донбас як такий це наслідок штучного переселення москалів на місце українців вимерлих Голодомором. Коли б була національна політика на Банковій вулиці від початків незалежності не було б анексії Криму чи війни на Донбасі. Москва просто використала грунт який вона підготовила за часів імперії.
При цьому, особливо бажаю Зеленському і Разумкову удосконалення знання української мови, що може здійснитися тільки шляхом кожноденного постійного користування.
У площині релігійного національного змісту суспільства повинна активно працювати нова канонічна Православна Церква Украіни з Томосом Вселенського Патріарха. До цієї співпраці повинні долучитися і Митрополит Епифаній і дійсний чи почесний Патріарх Філарет без публічного конфліктів мимо різниць у поглядах чи підходах. Всі стремлять до помісності і для усіх головним противником це Москва і її спотворення – Московський Патріархат. Праця повинна проводитися над вірними які довший час жили та вірили під мильним вражінням спотвореної канонічності Московського патріархату. Держава повинна на початок під юрисдикцію ПЦУ віддати Свято Софійську територію з усіма маєтками яка без сумніву належиться Київській митрополії ще з княжих часів, а опісля на вимогу більшості мирян та ієрархів, а також через навіть судові процеси відбити від МП Лаври, Печерську і Почаївську, та інші історичні храми та монастирі. У цьому відношенні сприянню повинна працювати і УГКЦ, розбудовуючи і свої парафії та закликаючи до спільних заходів, відзначень і спільного нового церковного календаря. УГКЦ також повинна стриміти до помісності та патріархату, а не просто приймати політичні маневри Риму і Папи як непомильні. Пригадую, що у питаннях не релігійних а політичних, Папа така сама мильна людина як ми усі.
Розвиток української мови це в основному справа свідомих українців котрим не “все рівно” як говоритиме Україна. Влада повинна з своєї сторони забезпечити, щоби не було урядових чи публічних виступів державних осіб у недержавній мові. Знання української мови у плинному стані, тобто говорити, читати і писати, мусить бути передумовою будь якої державної служби і де б ця служба не проходила. Остаточно повсякденне і приватне користування залежить від власної совісті людини одначе свідоме суспільство мусить впливати на совісті тих котрі виявляться безсовісними у цьому випадку або навмисно зухвалими. Я вже не говорю про п’яту колону. Не може бути щоби офіціанти навіть приватних підприємств відмовлялися говорити по українському, а т.зв. свідомі українці годилися з тим покірно і не звертали уваги бо мовляв “вона чи він може плюнути тобі у страву”. Українці які так говорять це просто самі малороси.
Одне речення про медичну реформу яка конечна для України не тільки для добра її населення але також частина конечної реформи для вступу в ЄС. Реформа не може відбуватися в атмосфері де владні особи фактично працюють проти реформи. Влада це олігархи. Вони мають медичну опіку в Україні і закордоном. Народ натомість немає такої опіки, а медична опіка повинна бути людським правом (не привілеєм) кожного мешканця України.
Цих кілька думок не по-учення, а радше міркування напрямку чи нарис для поведінки в першу чергу для мене особисто як людини яка уважає себе свідомим українцем який бажає допомогти своєму народові і собі. Якщо Ви такі самі ви краще почуватиметеся у своєму оточенні чим у чужому, а то ворожому московському чи навіть малоросійському морі. Приступаймо до святкування з надією на краще майбутнє для нашого народу та його держави. З молитвою на устах за краще майбуття, не забуваймо пом’янути тих великих дочок та синів нашого народу котрі віддали своє життя, щоби сьогодні ми могли святкувати річницю незалежності нашої держави.
Слава Україні! Героям Слава!
3 серпня 2019 року Аскольд С. Лозинський
