До 75-років від дня смерті визначного хорового диригента Олександра Кошиця
«Моє життя- це моя пісня» (О.Кошиць)
Кошець Олександр Антонович – корифей української хорової культури, видатний хоровий дирегент, вчений етнограф, талановитий педагог, засновник і керівник Української республіканської капели. Композитор т творчому доробку якого – духовна музика, обробки українських народних пісень. Організатор музичних колективів в Україні, США та Канади,що мали яскраво визначене українське національне спрямування. У цьому році виповнюється 75 років від дня смерті талановитого диригента, композитора, педагога, етнографа, засновника і керівника Української Республіканської Капели Олександра Кошиця. Саме завдяки Кошицю весь світ пізнав багатство і безмежну глибину українського хорового співу. Олександер протягом свого життя – жив піснею і для нього вона була найвищою цінністю. Виступи капели під його керівництвом підкорили слухачів трьох континентів, а тогочасна світова преса майоріла заголовками: «Viva, Koshitz! Viva, Ukrainе!». В Радянській Україні про Кошиця намагались забути. Сьогодні ж Україна славить ім’я свого талановитого сина. Зокрема, в Києві, в Музеї культурної спадщини (української діаспори) зберігаються документи, що розповідають про життя та творчість славетного музиканта Олександра Кошиця. Народився Олександр Антонович 12 вересня 1875 р. в с. Ромашки Звенигородського повіту (сьогодні Миронівський р-н) Київської губернії в сім’ї священника. Батько – Антін Гнатович, мати – Євдокія Михайлівна – з роду Маяковських. 1877 сім’я переїхала до села Тарасівка (нині село Звенигородського р-ну Черкас. обл.).Олександр виїхав в літку 1890 р. до Києва де продовжував навчання. Для Кошиця починалося нове, доросле життя, цікаве і повне несподіванок. Вступивши до семінарії, Олександр оселився в будинку на розі вулиць Братської і Борисоглібської. Цікаво, що кожен навчальний рік Кошиць мешкав на різних вулицях Подолу в Києві. Ці вулички і досі бережуть пам‘ять про юного музиканта. Вже перший рік в місті залишив яскраві спогади в памя‘ті Кошиця. Він побував на виступі церковного хору, та вперше відвідав оперу. І хоч Олександр сидів в останньому ряду і майже нічого не бачив, все ж оперний спектакль справив на нього надзвичайне враження і надалі Кошиць все більше захоплюється музикою. Цьому сприяло і середовище та уроки, які брав в семінарії та в Музичній школі ім М. Лисенка. За його словами «семінарія – це була справжня природня консерваторія, а семінаристи – носії української музичної культури». Тож Олександер вивчав уроки гри на скрипці і фортепіано, а згодом втілював в життя свій перший музичний експеримент – разом з товаришами- семінаристами утворює музичний квартет. Ставши його учасником, і тут вперше він відчув потяг до диригування. Пізніше в своїй книзі «Спогади» Кошиць писав: «Це були дні мого музичного пробудження, найщасливіші дні мого життя».
Спочатку він серіозно зайнявся опрацювання творів Веделя. Згодом він опрацював до перфекці- ці твори і став їх популяризувати, хотяй вони були під суворою забороною Синоду. По закінченні академії отримав наукове звання старший кандидат богослов’я. 1902–04 викладав історію в гімназіях Ставрополя (нині місто в РФ) і Тифліса (нині м. Тбілісі, столиця Грузії). Від літа 1903 до 1905 вчителював на Кубані, за порадою М.Лисенка став записувати українські народні пісні, які збереглися в пам’яті козаків – нащадків славних запорожців і зібрав їх понад тисячу. У 1904 р. Кошиць повертається до Києва, працює в Музично-драматичній школі м. Лисенка, прганізує хор при товаристві «Боян». А також займається хором при Київській консерваторії, який користувався великою популярністю серед киян. 1909 він став переможцем київського конкурсу. Саме цей колектив уперше виконав знаменитий “Щедрик” – протягом цілого часу працює головним чином обробкою народних пісень. Працював диригентом: 1912–16 – театру М.К.Садовського, водночас з 1913 – хору Вищих жіночих курсів, 1916–17 рр. – Київ. оперного театру. Працюючи в театрі М.Садовського, поставив опери М.Лисенка “Утоплена” та “Різдвяна ніч”, Д.Січинського “Роксолана”, П.Масканьї “Сільська честь”, а також кілька оперет, відновив опери С.Монюшка “Галька” та М.Лисенка “Енеїда”, написав музику до п’єс, зокрема до “Дай серцю волю, заведе в неволю” М.Л.Кропивницького та “Казка старого млина” С.Черкасенка. У роки української революції 1917–1921 був призначений Українською Центральною Радою музичним представником Театрально- музичним, а після перетворення останнього на музичний відділ міністерства освіти Української Народної Республіки – був призначений керівником цього відділу. У січ. 1919 разом із К.Стеценком за дорученням С.Петлюри організував у Києві Українську республіканську капелу (з 1919 – Український республіканський хор) і виїхав разом з нею на гастролі до країн Європи і Америки, щоб за межами України українською крилатою піснею заявити про новонроджену державу Україну.
Цю важливу і відповідальну місію капеля виконала блискуче, зачарувавши численних слухачів Європи, Північної і Полудневої Америки українськими народними піснями в обробці М. Лисенка,К. Стецька, В. Вериківського П. Козицького, а також О. Кошиця. З 1910 по 1927 р. капела тріумфально виступала у багатьох країнах світу, тогочасні часописи подавали щирі захоплення мистецтвом хору, а також обдарованістю дирегента, пластично виразними і точними рухами його чутливих рук. Цей славний хор Олександра Кошиця та Капела Бандуристів Григорія Китастого це віхи справжньої національної гордості. Говорити про згадані колективи, це хід у минуле, але це минуле являється ядром культури української, якої у світі немає її рівної. Мабуть немає людини у світі, яка б могла заперечити Богом даний талант Олександрові Кошиццю і Григорію Китастому, які так майстерно вміли передавати радість і смуток українського народу. Ще у свій час український письменник М.Гоголь стверджував: «Співи для України – все: і і поезія, і історія, і батьківська могила. Хто не проникнув в них глибоко, той нічого не довідається». У своїй «Оді… до пісні» – Р. Купчинський пише такі знаменні слова:
Пісне! Велична, рідна Пісне!
В Тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне.
І Богдана розвага, і Богуна відвага,
І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи.
І гомін гір, і блиски зір,
І шум лісів, і розговори степу.
І матерня любов, і чар палкий кохання.
За свободою жаль і мрії про свободу,
І весь наш біль, всі наші сподівання.
Додаймо, що жодна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ, за даними ЮНЕСКО в українців поверх 500 000 пісень. Захоплюючі відгуки про українські народні пісні висловлювали відомі іноземні діячі науки та культури, зокрема, німці Й. Гердер і Ф. Боденштедт, англієць В. Морфіл, француз А. Рамбо, італієць Д. Чамполі, американка Т. Робінсон (Тальві) та багато інших.Так, наприклад, у 1845 році німецький поет Фридрих Боденштедт у народознавчій книзі “Поетична Україна” авторитетно заявив: «У жодній країні дерево народної поезії не зродило таких величавих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні… Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи…». У зв’язку з встановленням на українських землях більшовицької влади не повернувся на Батьківщину Олександр Кошець. Від 1924 мешкав у США та Канаді. Багато уваги приділяв організації українських хорів в діаспорі, підготовляв співочі кадри, писав хорові твори, опрацьовував обробки українських народних пісень. Від 1935 керував об’єднаними українськими хорами Нью-Йорка і передмістя. Перепроваджував гастролі українського хору спільно з Капелею Бандуристів Григорія Китастого та ансамблем В. Авраменка у 1930-ті рр. по північно-американському континенту перетворилися на тріумф українські пісні і танцю. Брав участь у зйомці перших україїнських культурно-освітних фільмах у США (1930-ті рр.). Олександр Кошець був одним із кращих знавців і популяризаторів української народної пісні та церковного співу. А також
його творчий доробок – це десятки обробок народних пісень, він керівник у створенні українського фільму «Маруся», а також автор унікальної книги «Спогади» про свій життєвий шлях. А понад усе опрацював майстерно літургійні композиції, дослідження в галузі етнографії, а головне, він виховав низку талановитих хорових виконавців, яким прищепив палку любов до української пісні.На початку 40-х рр. на запрошення української громади Кошиць переїхав до Канади, замешкав у Вініпегу, де прожив до кінця життя. Там митець займався педагогікою на курсах підготовки диригентів, керував українським хором, а в останні роки життя працював над записом платівок з українськими піснями.
Олександр Кошиць – це не тільки педагог і легендарний український хоровий диригент, композитор та етнограф, він безмежно відданий український патріот, який пропагував піснею і музикою високу культуру українського народу.Волею обставин Кошиць став емігрантом, оскільки не захотів скніти під владою російсько-комуністичного режиму. Проте, як свідчать його «Спогади» та їхнє логічне продовження — щоденникові записи «З піснею через світ», духовно він ніколи не поривав зі своєю Батьківщиною. Тут варто згадати, щп у Варшаві появилася книжка «Oleksandr Koszyc i jego dziennik «Z piesnia przez swiat», яку видало видавництво Варшавського університету. Науковим редактором, автором передмови та коментарів є доктор філологічних наук, професор кафедри україністики Варшавського університету Валентина Соболь. На основі архівних документів, опрацьованих у Вінніпезі (Канада) 2015 р., авторка дослідила генеалогію роду Кошиців, біографічні факти і спогади, вміщені у щоденнику митця, й видала польською мовою унікальний документ — щоденник Олександра Кошиця «З піснею через світ». Власне, дослідниця донесла до польського читача ще один оригінальний нарис з історії України — тієї історії, яку замовчували, забороняли і, що найстрашніше, знищували фізично її найкращих представників. Подія була організована за участю керованої В. Соболь творчої майстерні (Pracowni Dziejуw Polsko-Ukrainskich Stosunkуw Literackich) кафедри україністики, посольства України в Польщі, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського при НАН України, Українського дому у Варшаві (фундація «Наш вибір»), видавництва Варшавського університету і Національного центру культури, представником якого виступила модератор зустрічі Богуміла Бердиховська — знана у світі блискуча дослідниця проблем української еміграції. Ця цінна подія заслуговує на повне признання. Тому, що О. Кошиць за допомогою пісні розвивав в народах почування любови до рідного краю, захоплював високими ідеями добра, правди і краси, а понад усе це він єднав народи, утверджував братолюбіє, а не поширював ненависті, яка породжує зло. Шанувальники творчості Кошиця вважають його генієм як за життя, так і тепер: іноді історики та мистецтвознавці Черкащини вважають, що їхня земля подарувала світові дві неповторні особистості — Шевченка та Кошиця. Першого знають усі; другого — переважно за кордоном і щойно в наш час він повертається на рідну йому Україну.
У Канаді шанують композитора О. Кошиця, тут діє фундація та хор ім. О.Кошиця. Від 1978 хор не раз виступав з концертами в УРСР. 1992 йому за популяризацію українського хорового мистецтва присуджена Державну премія України ім. Т.Шевченка.Михайло Головащенко написав знакомиту книгу пошани «Феномен Олександра Кошиця», що вийшла у видавництві «Музична Україна». У Києві діє музей Олександра Кошиця — в приміщені СШ № 296, розташованої на вулиці, що носить ім’я диригента. Хорова капела Богуславського педагогічного училища під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Олексія Юзефовича, носить ім’я Олександра Кошиця. Капела, яка широко популяризує його твори — лауреат двох Всеукраїнських конкурсів хорового мистецтва ім. Леонтовича, міжнародних фестивалів української духової музики. Знають в світі ім’я Кошиця за опрацювання «Щедрика» записаним М. Леонтовичем. Кошицю присвячено вітрину Музею Однієї Вулиці. Одними з найцінніших експонатів цієї вітрини є особисті автографи та ноти митця, портрети корифеїв українського театру, з якими працював композитор, зокрема П. Саксаганського у ролі Болохватства, а також фотографії капели Олександра Кошиця періоду закордонних гастролей. Про видатного музиканта, як представника української діаспори, розповідається в експозиції в Музею культурної спадщини в Києві. Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року відзначатиметься на державному рівні 140 років з дня народження Олександра Кошиця. Нещодавно в Києві відкрили єдиний в Україні музей Олександра Кошиця — в приміщені СШ № 296, на вулиці, що носить ім’я диригента. «Відкриття шкільного музею — подія державної ваги, — сказав голова Дарницької райдержадміністрації Микола Кирилюк. — І нам удвічі приємніше, що це перший музей в Україні. Тепер усі, хто цікавиться історією України та її столицею, зможуть дізнатися, ім’я великого українця, яке має одна з вулиць нашого району!». У школі працює гурток юних краєзнавців під керівництвом досвідченого вчителя історії Г. Ф. Зорівчак, налагоджено зв’язки з державними музеями Києва, Канева, Богуслава, м. Бережани Тернопільської області, учнями СШ № 124
Із здобуттям Україною незалежності нашому народу повертаються імена багатжох його синів іо дочок, розвіяних по всьому світу. В україні видано спогади і щоденник О. Кошиця, він прийшов до нас, щоб на завжди залишитись у пам’яті наступних поколінь. Треба підкреслити, що наш ювілят Олександр Кошиць переживав різні життєві складнощі, але до останнього подиху залишався вірним своєму покликанню та гаряче любив свою Батьківщину, прославляючи Україну піснею далеко за її межами : «Якби Ви уявили собі, які спокуси мені траплялися, щоб звернути з українського шляху та які гарні перспективи мене чекали б, якби я пішов на чужу ниву працювати. А от Бог поміг мені встояти, не згинаючи спини, і хоч я нічого не маю, як і не мав, але в чужі руки не заглядав і до кінця життя докалатав на власному возі. Йдіть уперед і несіть Ваш, найтяжчий у світі, український хрест…» Повинні до тих Святих слів прислухатися деякі його земляли, для яким цей заклик душевно чужий. Цей високо освічений працездатний і патріотичний музичний титан Олександр Кошиць помер 21 вересня 1944р. у м. Вініпег і там похований. Вічна йому пам’ять!
Ярослав Стех
