ДО 110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА ген.РОМАНА ШУХЕВИЧА

 ,,Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за неї!’’

До написання цієї статті мене спровокувала стаття в інтернеті ,,Ярослав Качинський і Україна’’, яка була заміщена 31 січня 2017 року. Прочитавши цю статтю складається враження, що презес  ПіС Ярослав Качинський може бути професором від науки в поширювані ненависти. Досить прочитати під статтею численні антиукраїнські коментарі, які своїм змістом намагаються навіть перескочити свого професора, щоб йому приподобатися у його стилі. Це яскравий прояв самолюбства  – спасаймо себе, а чорт нехай бере всіх, що навкруги нас.  Коли українці такі вже нікчемні за Качинським  і його поплічниками, а в тому головно  ген. Р. Шухевич і С. Бандера тоді я рішив також ближче пізнати тих людей  і їхню епоху. З того, що я прочитав,   ніде не зустрів, щоб Шухевич і Бандера у Польщі замикали польські школи і силоміць польських дітей полонізували. Так само ані один, ані другий не доконували пацифікацій, ані насильно не руйнували костелів на Холмщині і Волині і не перетворювали їх на православні церкви. Вони також собі непокірних не замикали в концтаборі в Березі Картузькій. Отже це нісенітниці і  ненависть поширюють люди короткозорі, засліплені еґоїзмом і ненавистю, завжди   породжували і породжують непередбачені грізні наслідки. З того виникає, що пан Качинський не тільки вміє ділити власний нарід на добрих і злих, але він непоганий ,,спеціаліст’’ і має неабиякий дар кидати кістки незгоди між народами. Серед поляків багато високо культурних людей і вони розберуться  в тих провокаціях. Мені не тільки подобалася глибоко розумна заява на цю тему, яку висловив д-р В. В’ятрович – голова Інституту національної  пам’яті України, де сказано: “Заява про те, що українці гірше німців,  лише свідчить, що Качинський перевершив сам себе в нерозумінні української і польської історії. І, на жаль, це людина, яка власне  викривлене  уявленням про історію свого народу намагається накидати іншим, цілому суспільству”.
Додаймо, п. Качинський намагається породити нові конфлікти між нашими народами. Через нищення пам’ятників над мертвими на Закерзонні і тим провокує до реваншу українську сторону, сіє розбрат і ненависть перед живими та ненародженими. Це дуже небезпечна провокація,  і пора схаменутися, щоб зло не повернулося в трагедію. Це заради вступу історія самопізнання. Наша українська історія повна імен героїв, що з любови до своєї батьківщини віддали за неї своє життя. Досить згадати всіх тих, що загинули під Базаром, Крутами, у Буші, Воркуті,  Кінґіру та в інших місцях:  всі вони безстрашно йшли на смерть, щоб здобути волю своєму народові. Серед численних імен сильних героїчних особистостей, які наділені були неперевершеною мужністю, стійкістю, високою людською гідністю, був Роман Шухевич,  наш ювілят, який посвятився несмертельній ідеї – Здобути Українську Суверенну Державу. Роман Шухевич народився 30 червня 1907 році у Львові, який в тому часі знаходився у складі Австро-Угорської імперії. Прийшов він на світ в заслуженій українській високо культурній родині,  з якої вийшло ряд визначних вчених, митців, співаків, педагогів, священиків та військових. Дитячі роки Романа минули у містечку Краківці на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. В 1914 році його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто Кам’янка-Бузька), де батько Романа обіймав посаду судді. Тут Роман Шухевич закінчив початкову школу. Продовжив навчання у Львові у філії Академічної гімназії. У цей період (1917–1925) молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщини, № 7. Завдяки творам народного мистецтва, що їх зібрав його дід Володимир, у будинку панував дух патріотизму. Батько Романа, Йосиф Шухевич, будучи правником,  займався громадсько-політичною діяльністю, за яку був не тільки переслідуваний поляками, але був ув’язнений і сидів в тюрмі у Бригідках. Коли прийшли більшовики,  змінили назву окупаційні режими, взяли вони зразу під суворий нагляд батька Романа, а в кінці хворого  на ношах винесли до поїзду і заслали його у Кемеровську область, де він  і помер. Мати Романа Євгенія була єдиною донькою пароха села Оглядів на Радехівщині. Була вона освіченою, а передовсім  глибоко віруючою і культурної жінкою, яка не тільки в родині оберігала традиції священичі і добрі звичаї, але все це втілювала серед українського жіноцтва. Прадідом Романа був легендарний о. Микола Шухевич, що служив у селі Раківцях Городенківського повіту. Навіть прадід Романа о. Йосиф Шухевич був парохом в селі Тишківці цього ж повіту,  дід Володимир написав знакомиту п’ятитомну працю про Гуцульщину, а бабуся  Гарміна Шухевич знана з діяльності в жіночому русі в Галичині.
В сім’ї Шухевичів крім Романа було ще двоє дітей – Юрко та Наталка. Юрка у червні 1941 р. у Бригідках був замордований  чекістами,  а сестру арештували і заслали до Казахстану, де вона каралася довгі роки й так і  не повернулася в Україну,  на Львівщину. Молоді роки Романа промайнули в  період Першої світової війни. В цей час до батька приходили тодішні українські культурно-освітні діячі і обговорювали воєнні події, які вони можуть мати вплив на майбутню долю України. Серед інших побували  проф. Степан Шах, Євген Коновалець — майбутній засновник ОУН та ін. В домі Шухевичів велися різні дискусії,  до яких жваво прислуховувався Роман. Колись С. Шах розказував про ,,Тараса Бульбу’’з книги Гоголя. Роман запитав пана Шаха, чому батько вбив свого сина, для мене це незрозуміле. Шах йому відповів:  «Романе,  вбив сина за зраду. Назавжди запам’ятай, що за  зраду немає помилування навіть над рідним сином». Роман був скромний, вихований в релігійному дусі, музикальний і мав прекрасний голос  у співі і весь час його мучили слова Шаха – за зраду немає помилування. При тому Роман у школі вчився відмінно, його вчителі ставили за взірець  для інших учнів. Під час навчання в  гімназії він вступив 1922 р. до  скаутської організації “Пласт”, а завершивши середню освіту, став студентом  Львівського інституту ім. Лисенка, де геніально оволодів грою  на фортеп’яно.  Інститут музичний закінчив разом з братом Юрієм. В дуеті брати виконували найскладніші музичні твори. Після захоплення влади поляками в Західній Україні посилився антиукраїнський терор. Поляки не тільки стали закривати українські школи і організації, забороняли видавати україномовну пресу, але і стали арештовувати провідних українських діячів. Досить згадати, що Ольгу Басараб не тільки арештовано, але 12 лютого 1924 р. у Львівській в’язниці підступно повішено. Польський уряд застосував пацифікації і варварські методи у відношенню до українського населення. Українська сторона стала організуватися до самозахисту. У 1925 році Роман вступає до Української військової організації (УВО). Починаючи з 1926 р. він як 19-ти літній юнак включається захищати свою національну гідність, перед тими силами, які вважали українців неповноцінним народом. Підписаний польсько-український договір у квітні 1920 р., проти большевицької Росії  польська сторона зрадила на користь большевиків. У результаті того українські військові частини знайшлися в таборах полонених на території Польщі і там, перебуваючи в антигуманних умовах,  більшість полонених померли. Навіть одержану допомогу в армії генерала  Геллєра з Франції використано проти українців, а не за призначенням проти большевицької Росії.
Усі ці несприятливі обставини і посилений терор проти українців об’єднували  патріотичні сили на порятунок нації, щоб в міру можливості призупинити реакційні польські диверсії. Поляки у свою чергу невпинно посилювали жорстокі акції, серед яких арештують сотника УГА Юкіяна Головінського  і 30 вересня 1930 р. польська поліція в наручниках його розстрілює. Цей тероризм антиукраїнський окупаційної влади  діяв у різних напрямках. Офіційно в тому році заборонено діяльність Пласту та організування молодіжних таборів. Пригадую,  батько мені розказував, що польська поліція забороняла українським хлопцям в кримкових шапках ходити, вважаючи це переступством. Після закінчення Музичного інституту Роман  планував вступати до Львівської політехніки, однак, хоч і здав вступні іспити на «дуже добре», не був прийнятий до університету з політичних причин. Тому перший рік Шухевич вчився у Данцигу (Ґданську). Щойно у вересні 1926 вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ. У книзі «Роман Шухевич – командир армії безсмертних» П. Мірчук зазначає, що батькові Романа вдалося знайти протекцію проф. Львівської політехніки Антона Ломніцького, і за його посередництва Роман був прийнятий на другий рік студій у Львівській політехніці на відділі будівельної архітектури. У червні 1934 року Роман Шухевич закінчив свої студії на відмінно. Під час студій він співпрацював з українським рухом опору. Виконував сумлінно довірені йому доручення  УВО, в складі якої  переважали бувші українські вояки з УГА. В 1930 р. Романа Шухевича  звільнили від служби в польській армії, але військову справу він здобув іншим шляхом. У цьому ж 1930 році Роман одружився з дочкою пароха села Оглядів, Наталією Березинською (*13 березня 1910 – †28 лютого 2002). А вже 18 червня 1930 Роман  був заарештований польською владою разом з іншими своїми соратниками по ОУН і  засланий 6 липня в концентраційний табір Береза Картузька, який славився нелюдськими умовами життя ув’язнених і застосованими над ними жахливими тортурами. Володимир Макар,  псевдо ,,Вадим’’, який перебував разом в концтаборі з Романом,  залишив нам свої спомини у ,,Вояцькій  ватрі’’, що була друкована в ,,Гомоні України в Торонто, в 50-х рр. де написано : ,,Р. Шухевич  був винятково добре вихований, скромний і релігійний та високо культурний юнак. В цій катівні він виступав рішуче проти глуму над українськими в’язнями, закликав побратимів до героїзму і здобувати сили, щоб вистояти  за національну повноцінність.  В тих тортурах знаходив сили на оптимізм, співав прекрасно народні і релігійні пісні, які вселяли дух в ув’язнених. Підтримував на дусі нас усіх,  із залізною консеквенцією відносився до тюремної адміністрації’’.

Та на щастя 27 січня 1937р. Романа звільнили, відсидівши півроку у концтаборі і два роки у в’язниці у Львові. Вийшовши на волю,  оселився у Львові, де в 1937 році заснував фірму “Фама”, першу рекламну фірму на Галичині, яка стала прикриттям для діяльності ОУН. А з 1939 р. подається на Закарпаття : там створив у м. Хуст Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. Та після програних визвольних змагань, восени переїхав до Кракова, де не тільки зустрівся з побратимами, але також з дружиною і сином Юрієм,  народженим 28 березня 1933 року. В Кракові народилася доня Марія —  16 жовтня 1940 року. Там же,  у Кракові,  у квітні 1941 року відбувся Другий Надзвичайний Конгрес  на якому наступив розкол в ОУН на ,,бандерівців’’ і ,,мельниківців’’. Провід ОУН (б) довірив Р. Шухевичу зорганізувати і  очолити Український Легіон,  одночасно його  обирають  Крайовим провідником на західні українські земелі і членом Революційного Проводу ОУН. Під проводом ОУН (б) – Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком, Левом Ребетом та іншим 30 червня 1941 р. проголошено акт Відновлення Української незалежної Державності в галицькій столиці у Львові. Проти цього Акту виступила нацистська Німеччина, арештувала Провід, і на тому тлі розгорілася затяжна боротьба проти німецьких нацистів. Головно цією боротьбою керував з 1943 р. Головний командир УПА Роман Шухевич, знаний під псевдонімми; Тарас Чупринка, Тур, Роман Лозовський, Чернець, Туча, Степан, Щука, Дзвін  — усі ці псевда належать одній і тій самій особі, він  одночасно  був головою Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Під командуванням Шухевича знаходилися військові підрозділи УПА, що налічували близько 100 тис. осіб, протягом 1944-1945 pp., які здійснювали бойові завдання та стали непохитно на захисті українського населення перед терористичними нападами. Тут слід підкреслити, що досить ефективною в 1944—1948 pp. виявилася діяльність УПА на Закерзонні, на українських етнічних землях (Холмщина, Лемківщина, Посяння, Підляшшя), які внаслідок радянсько-польського договору від 16. 08. 1945 р. опинилися на польському боці кордону. Закерзоння було виділене в окремий організаційний край, тут провідником був Я. Старух, командир УПА М. Онишкевич.
Першочерговим завданням відділів УПА був захист місцевого автохтонного українського населення перед доконуваними грабунками і мордуваннями  польським підпіллям АК, БХ та іншими. На Закерзоння для боротьби з підрозділами УПА, що не перевищували 2 тис. чоловік, польський комуністичний уряд надіслав 20-тисячну армію під командуванням С. Моссора. А в  рамах акції ,,Вісла’’ 1947 р. депортовано 150 тис. українців на понімецькі землі Польщі, які вона отримала після ІІ світової війни. Після акції ,,Вісла’’ частина групи «Сян» «УПА-Захід» пробилася через територію Чехословаччини у Західну Німеччину, а деякі рейдами перейшли на терен України, схоплені до полону здебільшого були ворогом розстріляні у Польщі. Лише в м. Ряшів було страчено коло 360 вояків УПА, які попали в полон А крім того такі псевдосуди відбувалися у багатьох інших місцевостях. Понадто,  для підозрілих у співпраці з УПА створено у філії концентраційного нацистського табору Аушвіц ,,табори смерті’’, т.зв. ,,Обуз праци’’ для українців в Явожні, де каралося разом з дітьми коло 4-х тисяч осіб, з яких там  160 осіб було закатовано.

У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату УГВР, головнокомандувач УПА, генерал-хорунжий Р. Шухевич видав наказ, згідно з яким усі підрозділи і штаби УПА з кінця 1949 р. тимчасово припиняли свою діяльність як бойові одиниці та органи управління. Додаймо, що протягом 1940-1950 pp. загони УПА  мали  велику підтримку серед українського населення,  зокрема серед  молоді. Таким чином, армія стала політичною та військовою силою народу. УПА воювали не лише за незалежність України, це повинен також знати і пан Качинський, але й за волю  народів, пригноблених  нацистсько-більшовицькою імперією. Вище командування на чолі з ген. Р. Шухевичем  формувало окремі автономні підрозділи з представників різних національностей, які лише узгоджували свої тактичні та оперативні дії з УПА. Навіть на території східної Волині підпільники організували конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Видавали листівки різними мовами та агітували проти більшовицького терору. Вже під кінець 1943 р. стало відомо, що Німеччина війну програє, а на Україні відновиться московсько-більшовицька окупація. У зв’язку з цим необхідно було цілковито перебудувати дотеперішню діяльність ОУН, УПА  і достосувати її до нових  умов. Роман Шухевич цілком закономірно ще у липні 1944 року стає співорганізатором УГВР, на якому його обрано Генеральним Секретарем УГВР і там він, як Головний  Командир УПА, впровадив ряд позитивних міжнародних постанов.Тоді існували три Проводи на наших землях: Західноукраїнських (ЗУЗ) – очолював Роман Кравчук, Північно-Західних (ПЗУЗ) – очолював Дмитро Клячківський та Південно-Східних (ПДСУЗ) – очолював Василь Кук. Усі Провідники Земель входили у склад Проводу ОУН, були його членами. У відповідності до організаційної структури була зорганізована структура УПА: УПА – Захід, командир полк. Василь Шелест, УПА – Північ, командир полк. Клим Савур і УПА – Південь, командир полк. Василь Коваль. Найвищим керівним органом національно-визвольної боротьби була УГВР, очолена Президентом Кирилом Осьмаком. УГВР об’єднувала всі діючі тоді партії та політичні організації, був це своєрідний Парламент. Великою заслугою Романа Шухевича був і його особистий вклад у справу консолідації та об’єднання усіх національно-визвольних сил у боротьбі проти московсько-більшовицьких поневолювачів України та поширення цієї боротьби поза межі України на поневолені народи. Результатом цих зусиль було скликання за ініціативою УПА у листопаді 1943 року Конференції поневолених Москвою народів, у якій взяло участь 39 делегатів від 13 народів. Ген. Р.Шухевич, ще за часів нацистської окупації став на захист єврейського населення і в рядах УПА перебувало  пару сотень  євреїв, які з високою честю виконували свої обов’язки в українському підпіллю. Воєнні фронти все дальше й дальше відкочувались на захід,  і в травні 1945 року II світова війна закінчилась, але не для українського народу. На Україні війна тривала далі й продовжувалась ще протягом десяти років.

Про особу Романа Шухевича – легендарного повстанського командира генерал-хорунжого Тараса Чупринку, про його революційно-політичну діяльність написано вже багато. Та скільки не писатимуть про нього, ніколи не буде забагато. Він – уособлення геройської боротьби не лише українського народу, його безмежне  прагнення до волі надихало інші народи до боротьби, – за вашу і нашу волю. Без зайвої скромності, це  сильна індивідуальність як людина, як політик врівноважений, це наша Слава і наша Гордість, це титан в історії ХХ століття. Всі важливі справи цієї епохи,  пов’язані з його діяльністю, намагався розв’язувати безсторонньо і без будь-яких упереджень. Численні дослідники твердять, що ген. Роман Шухевич – Тарас Чупринка був справедливим і зразковим організатором, дотримувався у всьому військового порядку і дисципліни. Він втратив  родичів, але на мить не втратив людської- гідности. Його брата Юрія (1910 – †25 червня 1941), інженера–геодезиста,  НКВД замордувало у львівській тюрмі на вул. Лонцького  (сучасна вул. С. Бандери, 1) у червні 1941 р. Сестру Наталію (*1922 — †21 лютого 2010), студентка Львівського медінституту, була заарештована 7 вересня 1940 р. і засуджена на процесі 59 членів ОУН на 10 років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й 5 років заслання в Казахстан, звідки і не повернула додому. Дружину Наталію заарештували 17 липня 1945 р. Обох дітей від неї забрали й віддали до дитячого будинку в м. Чорнобиль. Згодом Наталя зі своєю матір’ю Осипою також була відправлена на заслання, а діти — син Юрій та дочка Марія – були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом Юрія було ув’язнено, і він перебував у таборах понад 32 роки. Сьогодні Юрій Шухевич,  втративши повністю зір, відомий громадсько-політичний діяч, депутат ВР України. Кажуть,  історію творять сильні особистості, вони  є  носіями справжнього могутнього духу, котрі не лякаються перешкод, а свідомо,  з повною відповідальністю прямують до реалізації задуманої  мети.  До таких принципових постатей без сумніву належить Головний командир УПА ген, Роман Шухевич – Тарас  Чупринка. Та все має свою витривалість, навіть залізо корозія зжирає. З часом ген. Р. Шухевич почав хворіти, найбільш докучав йому біль хребта. Лікувався підпільними методами, а деколи  користав він навіть з медичної опіки у довірених лікарів у Львові. Це було вкрай небезпечно, проти нього було заангажовано сотки аґентів, яким Москва обіцювала високі суми грошей, за живого, чи вбитого. Незважаючи на колосальні загрози,  Шухевич їздив на лікування до Одеси до санаторії та  інших міст України, щоб підкріпити своє здоров`я. Інколи жартома говорив Шухевич:  ,,Я так люблю безмежно свободу, що за неї завжди готовий вмерти.’’ Пол. Василь Кук пише:  ,,З усіх боків чекала смерть на Шухевича, треба було постійно бути готовим на це. Його бойова охорона в залежності від потреб безпеки, нараховувала від 5 до 20 осіб, включаючи зв’язкових та кур’єрів. На постої в лісі у вільний час він любив грати в шахи. В молодих роках був передовий спортсмен у багатьох дисциплінах. В підпіллі він неодноразово демонстрував чудеса,  з яких вмів успішно виходити’’.

Та все таки мілітарна перевага ворожа затискала навкруги нього кільце. Чекісти у Львові в заскоченню арештували  його зв’язкову – Дарію Гусяк. Мимо того, що мала вона у роті скляну ампулку з сильнодіючою отрутою. Не встигла розкусити, так як і не встигла скористатися пістолетом марки ,,ТТ’’, який носила завжди із собою. Дарія мала псевдо ,,Нуся’’ , її піддано нечуваним тортурам, всі ці тортури, задавали їй невимовний біль,  та  ворог тортурами не здолав її зламати. Керівництво МДБ та НКВБ рішили до її камери підселити іншу жінку – добре провіреного аґента ,,Розу’’, яка свого часу працювала на ґестапо, а згодом перемінилася на співпрацю до комуністів. На її обличчі і на тілі були жахливі сліди від побоїв. Це майстерно було сфабриковане, щоб ввести Дарію Гусяк в обману. ,,Роза’’ заграла цинічну роль до такої міри, що досвідчена підпільниця їй повірила. У фіналі чекісти ,,Розу’’ звільнюють, як «невинну»,  і вона бере від Дарії листа,  в якому Дарія намагається повідомити Шухевичу в селі Білогорша про свою трагедію. І цей лист став для совєтських спецслужб розв`язкою проблеми. 5 березня 1950 р. до Білогорші стягнули чекісти коло 700 солдатів, які оточили будинок, де перебував Роман Шухевич. Він  в бойовій сутичці перший з автомата знищив майора Ревенка, а інший постріл звалив Шухевича  з ніг. Тоді,  щоб не попасти у ворожий  полон, Шухевич стріляє себе в скрою і падає мертвий. Тіло командира ген. Р. Шухевича було детально обстежене, а навіть для підтвердження того, що це він,  довезено з тюрми сина Юрія, який ствердив, що це батько. Кремль за всяку ціну хотів мати живого свого противника. Впав геройською смертю 5 березня 1950 року в селі Білогорщі біля Львова, на 43 році життя незламний хоробрий-командир, славної пам’яті Роман Шухевич – Голова Проводу ОУН, Головний командир УПА, Голова Генерального Секретаріату УГВР, Прем’єр підпільного українського уряду. З 1943 року й аж до своєї смерті він очолював небувалу досі в історії України, як за розмірами, так і за масовим героїзмом, велику національно-визвольну війну українського народу. Він мужньо боровся проти всіх окупантів України: польських, мадярських, німецьких, московських. Завжди перший був там, де найважче і найнебезпечніше. Йшов у перших лавах й геройськи загинув, як і десятки революціонерів і повстанців, у нерівному бою зі спецгрупою військ московсько-большевицьких поневолювачів. Загибель Р. Шухевича призвела до неминучого згортання організованого спротиву ОУН-УПА. Однак фактично УПА, ще продовжувало боротьбу під проводом останнього провідника УПА полк. Василя Кука («Юрій Леміш»), якого останню боївку УПА була розгромлено органами держбезпеки лише у квітні 1960 р. в Тернопільській області.

Сьогодні на місці, де загинув Роман Шухевич стоїть пам’ятний хрест. Щорічно тисячі людей з’їжджаються до нього, щоб вшанувати пам’ять Героя. Проте,  цей хрест не є його могилою, а точне місце поховання Шухевича досі залишається невідомим. В 100-річчя від дня народження та в кожному році в роковини загибелі ген. Романа Шухевича  в Україні і на поселеннях відбуваються в церквах Служби Божі, Панахиди та пропам’ятні зустрічі в яких згадують легендарного полководця. У селі Білогорща, що поблизу Львова, завдяки старанням товариства вояків УПА у США відкрито музей і споруджено пам’ятник головнокомандувача. Це ж була остання штаб-квартира генерала Романа Шухевича.  Віктор Суворов (Різун — колишмій розвідник),  зараз автор понад  10-ти популярно-наукових книг,  пише; ‘’Перед генералом УПА Романом Шухевичем, треба уклінно знімати шапку, він боровся проти диявольскої системи зла. Він також мужньо боровся проти нацистської Німеччини і захищав єврейське населення перед смертю, приймав у свої бойові лави багато євреїв’’. 18-й Президент Франції де Ґоль писав:,,Якби я мав таку армію, як мала ОУН героїчну УПА, ані один чобіт  німецьких нацистів не став би на французькій землі’’. Провідник ОУН Степан Бандера так характеризує ген. Романа Шухевича – Тараса Чупринку:’’Він витворив якісно новий політичний, свідомий, активний і жертовний тип українського громадянина. Він сам був його ідеальним уособленням: служив не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротьбі не за мандати й посади, а за ідею, свободу і державність нації’’.  В честь Головного  командира Романа Шухевича – Тараса Чипринки 4 березня у церкві Свято-Миколаївському храмі в Торонті, відбулася Соборна Панахида у 65-ту річницю його трагічнї смерті.