Дарія Ребет (дівоче Цісик) – громадсько-політична діячка, правник, публіцистка, дружина Лева Ребета (110 років тому)
110 років тому:
26.02.1913 – у м. Кіцмань на Буковині в священничій родині народилася Дарія Ребет (дівоче Цісик), громадсько-політична діячка, правник, публіцистка, дружина Лева Ребета. Батько був сином греко-католицького священика, мати – донька православного; рід матері походив від козацького полковника Федоровича при війську Б. Хмельницького. У 1930-х вивчала право у Львівському університеті, звідки виключена за приналежність до ОУН; продовжила навчання у Католицькому університеті в Любліні, де здобула ступінь магістра. З юнацьких літ член Пласту, УВО та молодіжних структур ОУН у Стрию. Керівник повітової референтури Юнацтва ОУН (1929-1932), повітовий провідник ОУН Стрийщини та жіночий референт Стрийської окружної екзекутиви ОУН (1933-1934), член Крайової екзекутиви ОУН на Західно-Українських землях (1934-1939). Кілька разів заарештовувалась польською поліцією; під час арешту в березні 1939 витримала катування через позбавлення сну більше двох тижнів і не зламалась. З в’язниці вийшла під час німецько-польської війни, нелегально перейшла радянсько-німецький кордон і поселилась в Кракові, невдовзі одружилась з Левом Ребетом. Працювала в освітньому і пропагандистському відділах ОУН(б). З початком німецько-радянської війни за участь в Українському державному правлінні заарештована гестапо. Перед народженням сина вийшла з тюрми і перейшла у підпілля; чоловік впродовж війни перебував у концтаборі Аушвіц. До 1943 працювала в референтурі пропаганди Проводу ОУН; сина виховували родичі. Учасниця 3-го Надзвичайного Великого збору ОУН(б), єдина жінка – член Проводу ОУН (та згодом Президії УГВР). Учасниця ініціативного комітету з підготовки Першого великого збору Української Головної визвольної ради (11-15.07.1944), член Президії УГВР, співавтор програмних документів УГВР, член Закордонного Представництва УГВР. По війні з чоловіком оселилась в Мюнхені; після розколу ОУН(б) у грудні 1956 приєдналася до ОУН(з), член Політичної ради ОУН(з), у 1979-1991 четвертий голова Проводу ОУН(з). Після вбивства її чоловіка агентом КДБ Сташинським на судовому процесі (1962) склала заяву, що справжнім вбивцею Л. Ребета є Москва, а Сташинський лише виконавець. Крім політичної діяльности активістка жіночого руху на еміграції. Співзасновниця Об’єднання українських жінок та Світової федерації українських жіночих організацій, постійний секретар ОУЖ. Співпрацівниця численних українських еміграційних періодичних видань, член редколегій «Сучасна Україна», «Сучасність», «Український самостійник», автор статей з ідеології українського націоналізму. Померла у Мюнхені 1992. У 2010 з чоловіком Л. Ребетом перепохована у Львові на Личаківському цвинтарі.
