Чи українці врешті вповні усвідомлять 4-ту Заповідь Божу?
Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі! [Вих. 20:12]
«Шануй батька та матір…» – одна з ключових біблійних Заповідей, яка, здається, кожному українцеві ще з дитячих років є знаною та зрозумілою. Апостол Павло, розмірковуючи над нею в [Еф. 6:2-3], додає: «Шануй свого батька та матір (…), щоб добре велося тобі (…)». Цій істині вторує також наша народна мудрість «шануй батька і неньку, то буде тобі скрізь гладенько». Але як часто, читаючи Святе Письмо, забуваємо ми, що Біблія – це книга глибинна, яка пронизує різні виміри життя людини на землі. Адже за питомими на перший погляд сімейними (родинними) стосунками Заповідь ця в однаковій мірі стосується також суспільного життя кожної нації. Застановімося чи народ, який нехтує власну історію, не шанує видатних національних особистостей минулих поколінь, гідний достойного та заможного життя? чи поблагословить його Господь миром та добробутом? Запитання здається риторичне – і відповідь, мабуть, довго обґрунтовувати буде зайвим.
Про Андрея Шептицького лаконічно можна висловитись так: якби окремі нації, особистостями подібного рівня Господь обдаровував бодай раз на декілька сотень літ, то вони вважали би це за величезне благословення з Небес. На зламі століть Творець, щоби врешті струснути українців з летаргічного забуття, посилає Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Андрея Шептицького… Якщо перших три наріжники українства нація – крізь марево чужинецьких перекручень – ще вряди-годи усвідомлювала, то четвертий (в часи совєтської окупації) був спритно усунений із свідомості переважної більшості українців – і майже два десятиліття, причому в уже незалежній Україні, до цієї постаті наші громадяни (і то хіба з інтелектуального середовища) прибігали лише зрідка. Злам у суспільній зацікавленості Шептицьким стався у 2015 році, коли в королівському Львові раптом невідь-звідки вибухнула правдива ідеологічна війна навколо спорудження пам’ятника великому святцеві і князеві Церкви та народу. Від того часу українська інтеліґенція Галичини згуртувалась у Громадську раду «Святий Юр», яка одним з найвагоміших своїх завдань вважає відкриття цієї особистості українському загалові, і в першу чергу – молоді. Саме це є лейтмотивом організації та проведення акцій української молоді під патронатом праведного Андрея в містах, містечках та селах краю.
8 липня 2017 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбувся 4-й етап Свята української молоді із Митрополитом Андреєм Шептицьким, на яке прибуло чимало молодих людей Галичини, Волині та Закарпаття. Свято розпочалося молитвою у крипті, де похований праведний Андрей, потім молебнем у соборі святого Юра і традиційно складалось з виставки творчих робіт «Таланти Твої, Русь-Україно», науково-практичної конференції «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер» та фестивалю української пісні «Голос Руси-України». З одного боку, Свято у Львові відбулось, як підсумок великої піврічної праці у навчальних закладах Західної України (про що часами з’являлись відповідні репортажі), а з іншого – як ґенеральна репетиція перед Святом молоді, котре, як і минулого року, передбачається провести 29 липня у Львові: в день народження Андрея Шептицького.
Святкування в «Львівській політехніці» відбулися направду велично. У восьми секціях було заслухано 61 доповідь. Членами журі виступили відомі громадські, наукові та політичні діячі України. Оскільки це був уже 4-й етап конференції, мабуть, зайвим буде говорити про високий рівень підготовлених робіт, що часами ставило членів журі перед важким рішенням: кому віддати пальму першості і як об’єктивно оцінити вислухані напрацювання. Не менш захоплюючою та щирою була й концертна програма, учасники якої репрезентували увесь величезний західний регіон і вкотре підтвердили, що Україна є винятково багатою на талановиту молодь.
Розмірковуючи над прожитим упродовж двох років, раптом розумієш, як мало ще зроблено для відкриття, усвідомлення та прослави Слуги Божого Андрея – цієї наріжної постаті української духовності і державності. Але разом з тим як в організаторів цих дійств (Громадська рада «Святий Юр», окремі працівники сфери освіти та окремі державні посадовці різних рівнів), так і в молодих учасників постійно виникає одне ключове запитання: а де решта українських урядовців та посадовців? чим заклопотані їхні мізки? Може, дбають вони про піднесення з упадку України чи, може, про рахунки, банки (як фінансові, так і скляні) та як не втрапити в черговий корупційний скандал? Де держані службовці відповідних відділів і департаментів, які, згідно з посадовими обов’язками, повинні займатися культурою, духовністю, просвітництвом і які за це без докорів сумління щомісяця беруть платню з наших податків? Чому на акції, які збирають десяток-другий роззяв, знаходяться ресурси, час та енергія, а до Андрея Шептицького, його духовних та моральних засад будівництва «Української Хати» (тобто Держави) «не доходять руки»? А чи не тому, що ці «духовні й моральні засади» приватного життя, підприємництва, політичної діяльності попросту не дають можливості «спокійно» і задля власної вигоди використовувати високі посади?
Нація врешті повинна зрозуміти, що коли на усіх рівнях – від робітника та селянина і до президента та найвищого рангу посадовців – не знатиме й не шануватиме своїх визначних діячів і провідників, то не матиме вона гідного життя ні тепер, ні в майбутті. Як би хто не хотів чи заперечував, але Четверта Заповідь є визначальною у долі як окремих осіб, так і цілих націй. Шануй батька і матір свою, пам’ятай і шануй національних провідників і пророків і живи за їх прикладом та заповідями, то й добре буде тобі і твоїй нації.
