Рух ЧЕСНО – українська справа “на політичній ділянці”
Однією з невід’ємних складових діяльності Об’єднання “Українська справа” як громадського руху націоналістичної спрямованості є, безумовно, її політична складова. В центрі ж усіх політичних подій на Вкраїні протягом нинішнього 2012 року, так само очевидно, є майбутні вибори Верховної Ради. Отже, вплив на їхній перебіг та результати, закономірно, має стати одним із головних наших “завдань на рік”. Важливою складовою цієї діяльності є наша участь в ініціативі (чи русі) ЧЕСНО, найвідомішим з ініціаторів та активістів якого є знаний український державний та громадський діяч Олег Рибачук.
У цій статті я хотів би викласти основні завдання Руху ЧЕСНО, а також методи, критерії та принципи, яких цей рух застосовує для осягнення цих завдань, докладніше зупинившись лише на одному з цих критеріїв.
Скажу одразу: те, чого домагається ЧЕСНО є речами ніби-то дивними для сучасної України, але водночас – загальноприйнятими в країнах, що називаються “сталими демократіями”. А саме, що політик, обраний до будь-якого представницького чи законодавчого органу, має сумлінно виконувати там свої обов’язки, бути вірним своєму слову, не використовувати владу в цілях особистого матеріального збагачення та захищати, а не знищувати чи порушувати, права громадян. Зрештою, просто поводити себе, бодай “на людях”, так, щоб дивитися на це не було соромно.
Мовою Руху ЧЕСНО все це вкладається у шість простих але конкретних пунктів, перші три з яких мають застосування до будь-кого з потенційних кандидатів до Парламенту, а інші три – лише до тих, хто вже має досвід парламентської роботи.
Такий розподіл, на мою думку, є цілком відповідним. Той, хто балотується вперше, може і має оцінюватись нами, як виборцями, під кутом зору його чи її попереднього життя, виявлених ним або нею якостей та здобутого життєвого досвіду, в той час як той, хто вже відпрацював певний термін в якості депутата знов-таки може і має бути прискіпливо вивчений на предмет того, як він виявив себе САМЕ в якості народного посланця.
Отже, критеріями, що мають застосовуватись до усіх кандидатів є:
1. Відсутність фактів порушень прав і свобод людини (наприклад, кримінальне переслідування особи з політичних чи інших незаконних мотивів, перешкоджання роботі журналіста, необґрунтоване ненадання держслужбовцем громадянину запитаної ним інформації, обмеження свободи мирних зібрань, порушення виборчих прав, діяльність, що забруднює навколишнє середовище тощо).
2. Непричетність до корупційних дій (хабарництво, прийняття рішень за наявності конфлікту інтересів, зокрема отримання доходу в результаті такого конфлікту, призначення на посаду близьких осіб, порушення вимог про несумність і так далі).
3. Прозорість задекларованих доходів та майна та їх відповідність способу життя (скажімо. Якщо кандидат відмовляється публікувати свою декларацію доходів або ж живе, згідно неї, в “хатинці”, дешевшій ніж те авто. Яким він щоденно користується).
Додатковими критеріями, “суто для теперішніх та колишніх народних депутатів” також є:
1. Незмінність політичної позиції відповідно до волевиявлення виборців.
2. Особисте голосування в парламенті.
3. Участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів.
Методом наших дій стане:
1. Збирання відповідних відомостей про нинішніх 450 “народних депутатів”.
2. Формування відповідних їхніх “публічних профілів”.
3. Максимальне поширення відповідної інформації серед виборців.
Залучитися, мірою своїх сил, до бодай одного з цих трьох способів дії може практично кожен: якщо збір інформації про кандидатів та її аналітична опрацювання часто (але не завжди!) потребує певної спеціальної фахової кваліфікації (журналіста, аналітика і т. д.), то повідомлення сусідові чи колезі по роботі інформації про підготований нами “чеснометр” – політична акція, доступна для всіх.
Дехто може зауважити, що ніби-то критерії руху ЧЕСНО, які я вище назвав “не є суто націоналістичними”, або що вони “охоплюють не все”.
На це потрібно відповісти, дві речі.
По-перше, що під час виборів ми маємо справу з найширшим загалом громадян, т. зв. “електоратом”, з якого далеко не всі, як відомо, є в ідейному плані “націоналістично виробленими”. Проте, голосувати мають право усі. Отже, МІЖ виборами ми ширимо свою ідеологію та свій світогляд, збільшуючи у той спосіб саме “націоналістичний електорат”. ПІД ЧАС же виборчої кампанії нам необхідно, додатково, залучити до здійснення спільних цілей якнайширше коло людей, які є нашими однодумцями з найбільш актуально-важливих, таких, що безпосередньо стоять на порядку денному, суспільних питань: поза теоретико-ідеологічними дискусіями, які сягають інколи рівню метафізики.
Про те ж, що критерії, сформульовані Рухом ЧЕСНО у спосіб, застосовний і для виборців Партії Регіонів, і прихильників БЮТ, і для “свободівців”, і навіть для комуністів є сьогодні найвищою мірою на потребі, бачимо з тих результатів, які ми, в якості виборці, отримали голосуючи за “свої” політичні сили з огляду на їхню “платформу” (а точніше – ІМІДЖ “проукраїнських”, “прозахідних”, “демократичних” і т. д.), але – без достатньої уваги до їхніх елементарних людських рис.
Маємо, скоротка, щоразу людей, які потрапивши у Верховну Раду або “перебігають” туди, куди їх кличе поточна політична конюнктура, або – що значно гірше – формально ніби-то й продовжують залишатися саме в тих фракціях та партіях, від яких їх обрано, а втім роблять у Верховній Раді абсолютно не те, чого виборці від них очікували. Або не роблять нічого чи майже нічого взагалі, крім конюнктурного або “купленого” голосування та лобіювання суто СВОЇХ ВЛАСНИХ економічних інтересів.
Про те, наскільки “далеко ми зайшли” (або, краще сказати, ГЛИБОГО ЗАНЕПАЛИ) я хотів би проілюструвати лише на одному прикладі: корупції, як незаконного суміщення депутатства із бізнесом.
Я говоритиму тут не про таких давно та безумовно дискредитованих осіб, як причетний до земельних афер на кшталт масового продажу тих самих земельних ділянок двом, а інколи і трьом покупцям відомий “олігарх” Богдан Губський, котрий сьогодні “пропрацьовує” для свого балотування одразу декілька округів на Черкащині.
Я говоритиму про таких начебто достойних людей, “капітанів сучасної української індустрії” як, наприклад, Вячеслав Богуслаєв із Партії Регіонів та Костянтин Жеваго із БЮТ.
Спільною для цих двох, таких начебто різних, та багатьох їм подібних людей є одна дуже важлива риса – відверте, абсолютно неприховане та навіть демонстративне поєднання, всупереч законам та Конституції, статусу депутата Верховної Ради з фактичною роботою начолі великих бізнесів.
Формально-офіційно Вячеслав Богуслаєв – депутат Верховної Ради та заступник голови її Комітету з питань національної безпеки і оборони. Водночас, він же голова Ради директорів ВАТ “Мотор Січ” та 29-ий номер у списку найбагатших людей України за минулорічним рейтингом журналу “Фокус”.
У своєму інтерв’ю Інтернет-виданню “Українська правда” від 29 вересня 2011 року, будучи вже багато років депутатом Верховної Ради, Вячеслав Богуслаєв прямо каже “Я виробляю двигуни для літаків, для гвинтокрилів, і на весь світ прославляю Україну. Ми убслуговуємо 110 країн!” І далі: “У мене працює 30 тисяч людей…”, “В мене текучість кадрів 0,6%…” тощо.
Постає питання: хто перед нами? Обраний “слуга народу” чи його ХАЗЯЇН? І чиї інтереси він “представляє та захищає” у Парламенті: своїх виборців чи певного бізнесу?
Не відстає від Богуслаєва і його ще багатший колега з парламентської фракції “БЮТ-Батьківщина” – костянтин Жеваго. “В правовому полі України” він, знов-таки НІБ ТО, лише народний депутат та член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Проте Костянтин абсолютно не приховує, що є, водночас, і генеральним директором належного йому великого підприємства з виробництва металургійного напівфабрикату – залізнорудних окатишів – фірми Ferrexpo. В такій якості він проводив, за останні роки, чисельні презентації випущених цим підприємством позикових облігацій на провідних біржах усього світу, про це ж і сам він відверто говорить в інтерв’ю журналу.
Цілком очевидно, що такі як Жеваго і Богуслаєв потрапили у Верховну Раду “не просто так”. Такі як вони фінансують діяльність представлених у ВР політичних партій шляхом здійснення підконтрольними їм комерційними структурами видатків, котрі цілком очевидно є саме фінансуванням тієї або іншої політичної діяльності, хоча формально з точки зору “правоохоронних органів” держави Україна такими не визнаються. У цьому виявляється такий самий нині тотально “заполонивший” нас цинізм, як і коли ці ж самі органи “не бачать” факту поєднання ними депутатства із підприємницькою діяльністю.
Але не менш важливе, що вони приносять своїм партіям, – це голоси залежних від них по роботі людей, своїх “найманих працівників”.
В умовах масового бнзробіття отримуючи на Ferrexpo чи “Мотор Січ”, скажімо, 4 тисячі гривень заробітної плати на місяць, людина “тримтить” за своє робоче місце, голосуючи за свого “хазяїна” (по-суті ж – “душевласника” чи пак “новітнього феодала”) АБИ НЕ БУЛО ГІРШЕ. Чудово знаючи, що частка заробітної плати становить мізерну долю, нерідко менше п’яти відсотків, товарної вартості продукції, виробленої, зрозуміло ж, не особисто самим Жеваго чи Богуслаєвим, а тими самимим “тисячами людей”, якими вони так люблять хизуватись, українські трудівники з числа тих самих тисяч всерівно нерідко голосують за них під впливом страху втратити те мізерне, що на сьогодні у них ще є, та опинитися, разом зі своїми родинами, під прямою загрозою відсутності грошей на найнеобхідніше: продукти харчування, одяг та комунальні послуги.
“Олігарх” же, отримавши політичну підтримку людини як “безкоштовний подарунок” до й так невисокої ціни її робочої сили, надалі може почувати себе у Парламенті нічим не зобов’язаним тим “трудягам”, завдяки яким він там сидить. І, відповідно, приймати закони про підвищення їхнього пенсійного віку, запровадження, на додачу до давно вже де-факто платної освіти, ще й офіційно-платної т. зв. “страхової” медицини, встановлення нічим не обмеженої т. зв. “матеріальної відповідальності” працівників за дійсні або й просто вигадані провини за новим Трудовим Кодексом і так далі.
Але найгірше – інше. Ця сама ситуація масового безробіття, закриття по всій Україні сотень тисяч дрібних і середніх підприємств, скорочення всіх видів бюджетних витрат, а з ним й працівників-бюджетників – є нічим іншим, ніж невід’ємною частиною загальної політики, яку на рівні Верховної Ради та урядів, що постійно змінюються, проводять жеваги і богуслаєви: політики максимального зниження вартості праці українця з метою максималізації прибутків над-великого експортно-орієнтованого бізнесу. Український же робітник не має жодної перспективи вибитися з безпросвітньої нужди, допоки замість підтримки кандидатів, які відкрито і чесно захищали б його інтереси, віддапватиме голос людям, коті незаконно поєднують депутатство із підприємництвом, являючись, по суті, “політичними підприємцями”…
ПОКИ ЩО ми не можемо притягти цих людей до кримінальної відповідальності. Але, щоб час, коли це стане можливим, настав, ми можемо і мусимо відмовити їм у своїй політичній підтримці під час голосування.
Більше про рух ЧЕСНО дивіться, будь ласка, на його сайті http://chesno.org та сторінці Фейсбуку http://www.facebook.com/chesno.movement
