Ми насправді не знаємо Європи і свої уявлення про неї будуємо на хибних ілюзіях, що є виплодом нашої фантазії, але не об’єктивними знаннями.
Перша така велика ілюзія розвіялася в моїй голові, коли опрацьовував повоєнну історію націоналізму у країнах Західної Європи в контексті його сьогоднішнього ренесансу. З уваги на те, як різні європейські інституції настирливо застерігали українців перед підтримкою націоналістичних партій, хибно вважав, що в Європі, до якої ми так прагнемо, з ним покінчили відразу ж після Другої світової війни. І яким же було моє здивування, коли зрозумів, що насправді весь час він, хоч і з різним рівнем впливовості, але існував у політичних системах чи не з кожної з західноєвропейських держав.
Сьогодні прочитання книги «Після війни» Тоні Джадта розвіяло ще декілька таких ілюзій.
Перш за все варто відзначити, що ця книга є надзвичайно цінним викладом історії Європи від Другої світової війни і до 2005 року. Цей виклад має енциклопедичний характер і охоплює чи не всі сфери суспільного і державного життя – політику, економіку, культуру, демографію, побут тощо. Й, що дуже важливо, охоплює не тільки Західну, але й Східну Європу включно з Совєтським Союзом.
Однак, повернемося до ілюзій.
Викиньте геть на смітник ілюзію, що Західна Європа весь час існування Совєтського Союзу, жорсткого світового протистояння Заходу із ним, «холодної війни» і балансування на грані термоядерної війни була антикомуністичною. Так, не здивуйтеся – вона значною мірою була прокомуністичною і навіть дуже великою мірою загалом пролівацькою. В той час, коли Совєтський Союз був суцільним ГУЛАГ-ом, а Мао Дзедун творив не менш жорстоку «культурну революцію» в Китаї, західноєвропейська інтелектуальна еліта «хайпувала» розмірковуваннями про цей вселенський комуністичний експеримент, глибокодумно розмірковуючи, що задля революційного очищення людство повинно пройти крізь кров…
Чергова ілюзія, котрої слід так же негайно позбутися – це переконання, що Західна Європа страшенно вболівала за свою кровну половинку – Східну Європу, що поринула після закінчення Другої світової війни в пітьму політичної жорстокості, насилля і економічно-господарського безглуздя. І ця ілюзія випливає з попередньої. Затямте собі – не знала цього всього Західна Європа і не хотіла знати! Метафорична «залізна завіса» мала рівноцінний двосторонній ефект – Східна Європа НЕ МОГЛА її подолати, а Західна НЕ ХОТІЛА! Спочатку від того, що долала післявоєнну руїну, потім втішалася небаченим матеріальним достатком, ще пізніше зустрілася з кризовими економічними явищами… Кожного післявоєнного десятиліття ці причини були різними, але протягом всього післявоєнного періоду Західну Європу не цікавила доля її Східної сестри. Й мова не про псевдореспубліки СССР, а про ті давні європейські держави, що їх Москва окупувала в 1944-45 роках…
А ще, прочитавши Тоні Джадта, зрозумієте, що Західна Європа почала стрімко ціннісно деградувати всього лише декілька десятиліть тому. Бо ще з півстоліття тому вона була достатньо консервативною і християнською. Й такою, в якій плекалися та оберігалися державою родинні цінності, суспільна мораль, національні традиції…
Поінформований – озброєний!..
А якщо озброєний – не станеш жертвою несподіванки!..
Бо й несподіванка не буде такою!…
Олександр Сич
