Чорнухи, батьківщина незабутнього Сковороди, 3 грудня 2012 року Божого…. Обласна влада анонсувала «державний рівень відзначення» уродин Філософа, але із чинних високопосадовців бачу, якогось, але точно не першого, заступника голови обласної державної адміністрації, усі інші – за рангом нижчі.
Десь всередині зали, в самій гущі присутніх на зібранні людей, більшість з яких – це чудові школярі місцевих шкіл, науковці, обласні й районні можновладці, – щойно обраний народний депутат Тарас Вікторович Кутовий, який належить до опозиційної сили, але лише він уособлює той таки «державний рівень»…
Мені ж чомусь пригадалося оте актуальне, вічно Григорієве: «Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней…». Й про це дуже влучно сказав спочатку ректор поважного полтавського вишу професор Микола Степаненко, а згодом на цьому ж наголосив і народний депутат України Тарас Кутовий.
Далі звучало на цих урочистостях з вуст таких безпосередніх чорнухинських дітей, що якраз вони і є правдивими послідовниками босоногого Філософа, який не переставав твердити, що в основі всього лежить одвічна боротьба добра та зла, а всупереч злу має виступати добро – високі духовні інтереси людини, бо з цих міркувань Сковорода виступав проти уособлення зла у світі – тиранії, несправедливості та ворожої людині соціальної дійсності. А ще говорили неперевершені дітлахи-розумники з навколишніх чорнухинських сіл Хейлівщини, Гільців, Кізлівки та самих Чорнух, що їхній земляк і народний Учитель обстоював єдність людини та природи, а шлях до загального щастя вбачав у самопізнанні, пов’язуючи останнє з працею та правом кожної людини на щастя відповідно до природніх здібностей…
Так би воно й виглядало б і на сьогодні, якби ми, старші, зовсім абстраґувалися від української дійсності. І ось тут пригадалися мені уривки із сучасних писань гумориста й патріота Євгена Дударя, який також часто цитує Сковороду:
«…Ті, що працювали – намагаються працювати,
Ті, що керували – намагаються керувати,
Ті, що крали – крадуть,
Ті, що судили – судять,
А ті, шо сиділи – сидять…
…Сковорода ж у своєму щоденному житті втікав од світу, ревно беріг свою внутрішню свободу. В такий спосіб утверджував себе як людину, що живе за вимогами й правилами своєї філософії, а все складне для розуміння існування має одне просте пояснення: навчительство людей, навчительство свого народу. Його позиція й уся життєва поведінка була продиктована його ж глибоко патріотичними переконаннями, відлуння яких вчуваємо ось у таких словах Ґенія: «Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно до того, коли б народилася людина з риб’ячим хвостом або з собачою головою… Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?.. Будь ним… Чи ти лях? Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду…».
До речі, прозираючи в далеке майбутнє, Сковорода писав про те, якою він бачить Україну, писав про неї, про «…нових людей, нове творіння і нову славу». Бачу, по-ми-ляв-ся, помилявся босоногий Філософ: не така тепер стала Україна, й майже нема у ній таких людей, якщо не брати до уваги милих діток, опозиційного нардепа чи кількох науковців. А, мо’, я таки помиляюся?! – Було б добре, але, як видно, так не виходить, зважаючи на побачене й почуте мною з вуст окремих представників влади в Чорнухах…
…Відомо усім, що приручити Сковороду робила спробу сама московська цариця Катерина II, запрошуючи його на постійне проживання при дворі, але у відповідь її посланцеві було сказано: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Бачимо, що у спокусливі сіті заради «панства великого», заради «лакомства нещасного» мій земляк Сковорода так і не дався, він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав». А ще нащадок малоземельних чорнухинських козаків Григорій Варсава так і не дозволив завдати клопоту друзям навіть своєю смертю, бо навіть в останній день свого життя він, за переказами, лишався веселим і говірким, а по обіді взявся до незвичайної роботи: сам викопав собі могилу, потім пішов до кімнати, надів чисту білизну, підклав під голову торбу з власними пожитками і навіки заснув…
…Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней. І ніколи не кидайте та не зраджуйте свою знедолену й поганьблену Батьківщину.
Олександр Панченко з Лохвиці
