Українські іммігранти в Польщі під час пандемії: нове дослідження EWL

raport_pandemia

Ігор Ісаєв, Наше Слово, Варшава

На початку травня оприлюднено результати соціологічного дослідження ринку іноземних працівників у часи пандемії, зокрема українців, що мають роботу в Польщі. Опитування було проведене компанією EWL S.A. та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету у середині квітня. Загалом автори запитали 600 людей – як коронавірус вплинув на їхнє життя та плани.

Окрім громадян України, у дослідженні взяли участь також інші групи іммігрантів, передусім громадяни Білорусі та Молдови. Автори, однак, стежили за тим, щоби кількість респондентів з кожної країни відповідала реальній ситуації, тож частка українців у дослідженні – більше 90%. Опитано представників різного віку та статі.

Головний висновок дослідження «Іноземний працівник у Польщі в період пандемії» – іммігранти у переважній більшості вважають, що перебування в Польщі зараз безпечніше, ніж у їхніх рідних державах. Лише 10% опитаних іноземців сьогодні не відчувають себе в Польщі у безпеці.

Чого найбільше бояться іноземці у зв’язку з коронавірусом? Понад половина боїться втратити роботу, третина – економічної кризи. Неможливість повернутися на роботу до Польщі протягом довгого періоду лякає іммігрантів більше, ніж потенційна відсутність можливості повернутися на батьківщину. Самого коронавірусу іммігранти бояться менше всього: лише кожен шостий респондент страшиться зараження цією хворобою.

З міркувань працевлаштування більшість іммігрантів хотіла б залишитися в Польщі під час пандемії. Вони вказують, що на це їх штовхає відсутність роботи в рідній країні та можливість заробити закордоном. Інші причини, названі іммігрантами: у Польщі зараз безпечніше перебувати, після повернення на батьківщину їм потрібно сидіти на карантині, а потім важко знову сюди приїхати.

Від польського уряду іммігранти переважно очікують забезпечення легального перебування та працевлаштування в період пандемії, зокрема зниження або скасування оплати за дозвіл на проживання. Лише 7,4% опитаних хоче від уряду надання пандемічних рекомендацій рідною мовою.

Від роботодавців очікування більші: від 40 до понад 50 відсотків респондентів хоче від керівника безкоштовного проживання під час карантину, безкоштовного оформлення дозволів на проживання та працевлаштування в Польщі, турботи про безпеку на робочому місці, безкоштовних засобів гігієни та безкоштовної медичної допомоги. Пандемічні рекомендації своєю рідною мовою від роботодавця очікує 13,6% респондентів – це теж не в пріоритеті, але від керівника таких даних очікує вдвічі більше опитаних, ніж від уряду.

Цікавим є розділ про те, якими джерелами інформації користуються приїжджі під час пандемії. Майже 85% іммігрантів, що працюють у Польщі, згадують інформаційні веб-сайти як основне джерело інформації про пандемію, а понад половина вказує на соціальні медіа. Кожен третій респондент отримує інформацію про коронавірус з повідомлень роботодавця. Усі інші джерела –  традиційні медіа на кшталт телебачення чи радіо – здобули від 5 до 11 відсотків, а друкованою пресою користується менше 1% громадян України, котрі перебувають у Польщі.

Майже 3/4 респондентів стверджують, що не відчули посилення негативних стереотипів стосовно трудових іммігрантів у Польщі, котрі могли виникнути унаслідок спалаху коронавірусу. Протилежної думки – 19% іноземців.

У вступному слові голова правління EWL S.A. Анджей Коркус вказує, що проблемою для роботодавців є не від’їзд частини іммігрантів з Польщі, а брак приїзду нових людей: «Бентежить (…) відсутність повільної заміни „маятникових” іммігрантів. Через закриття кордонів і обмеження видачі віз консульствами та візовими центрами в Україні не прибувають нові працівники з-за східного кордону Польщі. Їхня кількість систематично зменшується, їх нема кому замінити. У зв’язку з поступовим відновленням виробництва, відкриттям сільськогосподарського сезону відсутність робочих рук усе більше відчувається, а шляхи імміграції заблоковані».

Криза звичної змінюваності іммігрантів – це велика проблема для бізнесу. А що може сказати це дослідження з суспільної точки зору? Попри те, що більшість іммігрантів не помітила зростання ненависті до себе як до національної групи, про такі відчуття говорить 19% опитаних. Цей відсоток корелює з числом, що подавав у своєму звіті польський омбудсмен, коли стверджував, що п’ята частина громадян України в Мазовецькому і Малопольському воєводствах стала жертвами злочинів через свою національність. В опублікованому 13 травня дослідженні асоціації «Ніколи знову» також вказується, що пандемія посилила негативні настрої щодо азіатів, євреїв та українців. Азіатів обвинувачують у тому, що вони «розносять заразу», євреїв – у бажанні наживи на ній, а щодо українців частина поляків радіє, що їм доводиться виїжджати з Польщі. Водночас турбота державних та муніципальних органів про іммігрантів, як-от надання інформації про пандемію українською мовою, викликає роздратування певної групи поляків, що сприймають це як особливу турботу про іммігрантів коштом самих поляків.

Що цікаво, абсолютна більшість іммігрантів не очікує від польського уряду інформації рідною мовою, попри те, що різні структури влади в Польщі намагалися якраз її подавати. Можливо, варто звернути увагу на те, що іммігранти переважно відмовляються від традиційних джерел інформації та медіа, і переключаються на соціальні мережі і інтернет-портали, де інформація подається досить уривчасто, що не дає можливості скласти цілісну картину. Я назвав би це найбільш хвилюючою інформацією щодо українських іммігрантів у Польщі. Вони, якщо вірити дослідженню, не читають не лише «Нашого слова» – вони майже не дивляться телебачення і не слухають радіо, а весь вільний час проводять у соцмережах.

Якщо згадати дискусії всередині Об’єднання українців у Польщі про те, як нам залучити до громадської активності іммігрантів з України, то варто шукати відповідь якраз у цьому опитуванні. Як працювати з групою людей, якщо відсутні навички, методи і платформи для дискусії? Чи можна такі речі ініціювати? А якщо так – то для кого? Чи потрібне залучення до громадської діяльності людей, для котрих робота залишається головним пріоритетом, а роботодавець – джерелом інформації?

Маю надію, на шпальтах «НС» принаймні ми зможемо про це подискутувати, адже досліджень щодо інформаційної поведінки, вільного часу чи пріоритетів громадян України в Польщі з’явилася ціла низка.

isajew2Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців у Польщі PROstir.pl

Опубліковано Українці в світі.