Чому в португальців про Голодомор вийшло, а в німців – не виходить

В контексті розгляду петиціі про Голодомор а Бундестазі, хотів би нагадати історію про видання збірки наукових статей португальських істориків «Голодомор (1933-1933) – невідома українська трагедія».
Ідея збірки виникла після проведення «Днів української культури та історії у Лісабонському університеті» у 2009 році, під час яких відбулася наукова конференція присвячена Голодомору 1932-33 років в Україні.

73372206_2528231750595664_4160479869823614976_n
Оскільки, більшість португальських істориків погоджувалися з визначенням Голодомору, як геноциду, Спілка українців в Португалії активно взялася за реалізацію проекту і як складова організація СКУ, отримала кошти від СКУ на публікацію збірки. Редактором проекту став професор Філологічного ф-ту Лісабонського університету – Жозе Едуардо Франко. Після узгодження змісту та виконнання формальностей робота почалася. Для української громади в Португалії, видання цієї збірки було надважливим. Адже напередодні, комісія з міжнародних зв’язків Португальського парламенту, відхилила петицію української громади про визнання Голодомору – геноцидом. І коли, після відхилення, я і ще двоє представників громадських організацій зустрілися з головою комісії, він пояснив таку позицію у відсутності достатньої наукової інформації про Голодомор.
На жаль, робота над збіркою припала вже на період президенства Януковича, а отже, і вже інше ставлення української влади до трактування Голодомору. Новий посол – Никоненко, писав статті до португальських видань, де свідомо забував слово – геноцид. Русский мир – активно просував на Захід ідею про те, що Ющенко підняв питання Голодомору виключно, щоб розсваритися з Москвою.
Отож, коли професор Жозе Франко повідомив про готовність збірки до друку, зрозуміло, що я попросив надіслати мені матеріал для узгодження. Те, що я побачив, нагадало часи СССР. Першими у збірці виявилися раніше не узгодженні статті українського посла і ще декількох авторів, які відображали промосковську позицію щодо Голодомору.
Очевидно, що ми зупинили процес. Далі, були зустрічі і купа телефонних розмов. В кінцевому результаті, все перейшло у відверте хамство з боку професора Жозе Франко, коли він назвав мене неуком і вказав, що я нічого не розуміюся на академічних виданнях. На що, я відповів, що мені байдужа його думка про мене, але мені точно небайдужа справа Голодомору. Закінчилося все нашим зверненням до адвоката, який аргументував професору, що він порушує контрактні умови і може понести за це цивільну відповідальність.
Ми перемогли. Перемогла наша правда. Декілька років по тому, Португалький парламент визнав Голодомор – геноцидом.
Звичайно, що не всі країни, через внутрішні, чи геополітичні причини готові говорити офіційно про Голодомор. Для кожної країни потрібно окремий підхід і обов’язково із широким залученням місцевої української громади.
Але, в чому я абсолютно переконаний, що краще чекати відповідної ситуації, але ні в якому разі, не змінювати іншого трактування Голодомору українцями, а ніж так, як це прописано в українському законодавстві. Так, як це прописано пам’яттю про мільйони невинних жертв.

Опубліковано Українці в світі.