Роман Мац – вояк УПА зі скрипкою в руках

З нагоди 80-річчя українського повстанця

В переддень уродин колишнього вояка УПА Романа Маца, який натепер замешкав у США, слід зазначити, що протягом кількох останніх років було видано кілька книг його споминів. Це, власне, чотири видання, які вишли друком у Дрогобичі, Львові та США, – ошатні книжки в твердій обкладинці, з добре вдокументованими та ілюстрованими свідченнями фраґментів з історії нашої національно-визвольної боротьби 1940-50 років, є в цих книгах чимало фото з життя та діяльности їх автора. Останнє ж видання споминів Роман Мац написав англійською мовою, яке стало на американських теренах майже бестселером. В самій Америці він є часто запрошуваний на літературні вечори, де читає уривки, – після чого слухачі ведуть жваву участь дискусію. Багато разів пан Роман виступав в бібліотеках, куди багато студентів були запрошені на презентацію його споминів, а у січні цього року він мав цілу годину інтерв’ю на одній із поважних радіостанцій США, що буває доволі рідко, коли йдеться про нашу визвольну боротьбу. З огляду на те, що він трохи пізніше одержав з польських архівів цікаві світлини про відділи УПА з його околиць, то тепер він планує їх помістити у п’ятім виданні в Амазон Kindle. До речі, спомини Романа Маца репрезентовано також в Нью Йорку та в українській амбасаді у Вашінгтоні.

Однак, як на мене, досить вдалим є те, що одне із видань Романа Маца побачило світ мовою північного сусіда (!), тобто російською, що, як мені видається, являє собою досить ориґінальний підхід до вивчення проблеми для російськомовної частини населення в Україні, на Кубані, в Криму, Далекому Сході та Тюмені, де замешкало чимало вихідців із наших теренів , які, очевидною, трохи позабували нашу мову калинову, та мало знають про правдиву українську історію й особливо про діяльність та бойові дії клітин ОУН та відділів УПА, які боролися не лише проти німецьких чи польських, але й супроти московсько-большевицьких зайд.

Мною раніше вже було надіслано книги Романа Маца до дослідників світової та української найновішої історії, як також до краєзнавців й небайдужих осіб до Ханти-Мансійську та Ноябрьску в Західному Сибіру, до Москви та Санкт-Петербургу, українських міст з поки що російськомовного Криму.

Надзвичайно цікавою й насиченою подіями та пригодами видається й біографія самого автора споминів.

Роман Мац народився 26 квітня 1932 року в селі Молодич Ярославського повіту (тепер у складі Польщі). У сім’ї було шестеро братів і дві сестри. Від самого початку Другої світової війни він став свідком жорстокого бомбардування німцями його села. Коли ж у 1939 році туди прийшла совєцька влада, то бачив вивезення нічим не винних селян на Сибір. Часто вночі людей його бу­дила стрілянина на совєцько-німецькому кордоні, який проходила лише за три кілометри на захід від центру села. До школи малий Роман почав ходити в 1938 році, а продовжив навчання вже під час совєцької окупації. Протягом 1942-1944 рр. школа пра­цювала, як згадує автор, час від часу, а потім була взагалі закрита. Влітку 1944 року після вигнання німців Красною Армією се­ляни мусили боронитися від грабіжницьких нападів озброєних польських банд. Для цього в селі створили самооборону, до якої включився пізніше й зовсім ще юний Роман.

Через кілька місяців обласний провідник ОУН Лунь прийняв хлопця за його бажанням виконувати підпільні доручення, а від весни 1945 р. – розвідчі завдання для сотень УПА Шума і Калиновича, а також для надрайонового провідника Корнійчука. В 1947 році Корнійчук доручив Романові виїхати разом з депортованим населенням за кордон, щоб підготувати умови для леґалізації членів боївок ОУН і вояків відділів УПА. За рік сотенний Туча через свого посланця запропо­нував юному Романові Мацу долучитися до його групи з метою перейти до Західної Німеччини. У серпні 1948 р. його група, в якій також були дві жінки і троє чоловіків, прибули до Тішенройту. Після двотижневої затримки американськими військовими чинниками їх перевезли до переселенчого табору в Реґенсбурзі. Там хлопця прийняли до таборової української гімназії. Через рік він переїхав до табору в Міттенвальді.

Для нас, мешканців Полтавщини, спогади Романа Маца є цікаві тим, що автор зустрічався з багатьма нашими земляками в таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині – лікарем проф.Борисом Андрієвським, викладачем математики проф. Полікарпом Порфировичем Плюйком (пізнішим письменником та поетом Полем Половецьким, книгу праць якого мною було видано щойно у 2012 році), як також – з видатним громадсько-політичним діячем і дипломатом інж.Дмитром Андрієвським, близьким співробітником Полковника Євгена Коновальця (прах нашого земляка нещодавно було перепоховано на Личаківському цвинтарі у Львові). Очевидно, УПівець Роман Мац знав також й про творчість художника світового рівня мистця-лохвичанина Михайла Дмитренка, й, безперечно, – про інших вихідців з полтавських теренів – хорового дириґента Нестора Городовенка та діяча гетьманського руху й публіциста Антона Кущинського.

Коли ж влітку 1950 року табір для переміщених осіб ДіПі зліквідували, то чимало його поселенців вивезли до Америки. У Нью-Йорку Роман працював й продовжував навчання у вечірній школі. Під час Корейської війни був покликаний в американську армію. У 1960 році пан Мац закінчив музичний факультет Колюмбійського університету. Працював дириґентом і вчителем, згодом відкрив підприємство з виробництва аксесуарів для музичних інструментів, яке діє й дотепер.

26 квітня 2012-го Роман Мац святкує свої уродини, своє 80-річчя. Раніше він вже передав свій бізнес іншим, отже відтепер у нього є усі можливості зосередитися більше на написанні споминів, благодійній допомозі та сприянні українознавчим й просвітницьким заходам в материковій Україні. Принагідно зазначу, що ще від 1991 року його фірма налагодила торговельні зв’язки з українськими підприємствами. Працюючи на музичному полі, Роман Мац десятки років матеріально підтримував Міжнародний музичний фестиваль у Києві, допомагав своїми музичними виробами музичній школі ім.С.Крушельницької, музичній ака­демії ім.М.Лисенка, Одеській філармонії, багатьом музичним училищам та дитячим музичним школам Полтавської області, у тому числі й у Лохвиці.

Тож, з роси й води Вам, дорогий пане Романе! І знайте, що правдиві українські патріоти шанують Вас і будуть пам’ятати про і Вашу боротьбу, і про жертовність!

Олександр Панченко, адвокат, м.Лохвиця

 

Опубліковано Національна пам'ять.