Покоління нескоренних вже майже відійшло від нас. Із сотень тисяч рішучих юнаків та дівчат, які в 1920-1950-ті відважно піднялися на боротьбу сьогодні залишилися одиниці. Час, жорстокий і невблаганний, відсуває їх в історію саме тоді колі їх так бракує у сьогоденні. Розмови про те що нам геть не потрібен їх досвід як застарілий самі раптом і дуже швидко застаріли. Зухвала впевненість у тому що нам нічого не загрожує відвійшла, оголивши брак їхньої віри у свої сили. Місток між поколінням, яке цілком присвятило себе боротьбі за незалежність і тим, яке вже не пам’ятає бездержавності поволі руйнується. Вже ніхто інший не зможе так чітко і наглядно довести сьогоднішній молоді ціну свободи. Без надриву і пафосу просто тихим спогадом про пережите.
Василь Кук, один із кращих в поколінні нескорених, чудово розумів це. Тому його невеличка квартира на Дарниці постійно була наповнена гамірною молоддю. Тому він не переставав до останнього спілкуватися із журналістами, давати для них інтерв’ ю та коментарі. Тому він писав та видавав книги та брошури про своїх побратимів. Він і далі командував боротьбою, залишався генералом.
Я належу до тих кому доля нам дарувала унікальний шанс – можливість спілкуватися з Василем Куком. Не з документів чи старих світлин, а з перших уст чути про боротьбу українців за свободу, про діяльність підпілля в Галичині, на Волині та Дніпропетровщині, про його соратників Степана Бандеру, Романа Шухевича та багатьох інших. Цим дарунком я ділився щедро – більшисть моїх друзів, які бодай раз були в Києві побували і в Куковій квартирі на Чудновського. З часом це стало своєрідним обрядом ініціації для “своїх”. До кожної людини Кук підходив особливо – до когось суворим командиром, до когось мудрим філософом, до когось хитрим дідусем. Незмінним залишався результат – банальні і затерти слова про патріотізм оживали по новому, означення “націоналіст” переставало лякати не залежно від того хто де народився.
Як йому це вдавалося? Феномен Кука подягав у тому, що він чітко знав чого хоче і докладав усіх зусиль для досягнення мети. Чітка спрямованість дій, незважаючі на перепитії життєвого шляху, яскраво проявляється у всій біографії. Він був одним із тих, для кого справа визволення його народу не була чимось абстрактним, а цілком конкретним і особистим дороговказом.
Василь Кук, незалежно від обставин, завжди йшов синхронно із часом: він у дев’яносто років вільно користувався інтернетом та електронною поштою, стежив за подіями політики, економіки й історії. До останніх днів читав новітні історичні, психологічні, філософські світові дослідження мовою оригіналів: Кук вільно володів сімома іноземними мовами.
Він мав, що сказати своїм співрозмовникам і вмів чудово це робити. Тому його слухали студенти і професори, військові і політики, економісти і психологи. Для кожного він був своїм. Кук протягом усього життя із власного набутого чи з чужого вивченого досвіду відбирав найважливіше. Таким чином він сформував квінтесенцію своєї життєвої мудрості, яка полягала у двох поняттях патріотізм і професіоналізм. Пишу двох, хоча для нього вони були чимось єдиним. Він передав нам цю мудрість і тепер настав наш час показати як ми її засвоїли. Настав наш час здати іспит перед генералом Куком та сотнями тисяч його побратимів.
