Красівський Зеновiй Михайлович (12.11.1929, с. Витвиця, Долинського р-ну Iвано-Франківської обл. – 20.09.1991, смт Моршин Стрийського р-ну Львівської обл.) – громадсько-політичний діяч, поет. Член ОУН-б (1944), Української Гельсінської групи (1979). Нагороджений посмертно орденом «За мужність» 1-го ступеня (2006). Закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (1956-1962).
Навчався в рідному селі у початковій школі, 1942-44 р. Львівській державній гімназії. У 1945 і 1947 тікав під час виселення його родини до Казахстану за співпрацю з ОУН. В 1946 р. закінчив Болехівську середню школу. Поступив у Львівську Політехніку, звільнений. Таємно перебував у Львові, брав участь в боях в Карпатах, поранений. У березні 1949 р. заарештований, засуджений до 5-ти років таборів і довічного заслання. Покарання відбував Каргопольському ВТТ Архангельської обл. В 1953 р. амністований, працював у шахті № 38 в м. Караґанда (Казахстан). У 1957 р. отримав у шахті важку травму і був визнаний інвалідом ІІ-ї групи. Увійшов до місцевої підпільної групи ОУН-б, докладав зусиль для її збільшення чисельності і впливів, сприяв відкриттю українських шкіл та книгарні. В 1959 р. знову заарештований, утік до Львова, де працював у бібліографічному відділі Львівської наукової бібліотеки. Одружився з вчителькою музики Стефанією Юрович (1960), народилися сини Ярослав (1960) і Мирослав (1964). З 1963 р. оселився в м. Моршині разом з Ярославом Меленем.
Співзасновник Українського національного фронту (1964), програма якого передбачала боротьбу за незалежність України; редактор і друкар машинописного журналу «Воля і Батьківщина» (1964–66); «Меморандуму УНФ ХХІІІ з’їздові КПРС» з вимогою переосмислити національні проблеми в СРСР, припинити арешти й переслідування інтелігенції, ввести українську мову в громадські і культурні установи УРСР.
24 березня 1967 р. заарештований, за звинуваченням у антирадянській діяльності, засуджений до 5-ти років тюрми, 7-ми років таборів, 5-ти років заслання. Покарання відбував у Владимирській в’язниці, де написав поетичну збірку «Невольницькі плачі», що в 1984 р. вийшла друком у Лондоні завдяки Ар’є Вудці (перевидано 5 видань). В 1972 р. відправлений на примусове лікування до психіатричної лікарні в м. Смоленськ, від 1976 р. – у Львові. Відтоді ним опікувалася Айріс Акагоші (США). В 1978 р. звільнений, мешкав у Моршині. Домагався права емігрувати.
Шлюбне фото Красівського і Антонів, свідки – Михайло Горинь і Марія Гель
Одружився з Оленою Антонів (26.05.1979). 12 березня 1980 р. заарештований і відправлений у с. Кучино Пермської обл. добувати покарання за вироком 1967 р. – 8 місяців таборів, 5 років заслання в Тюменську обл.
Вербна Неділя у Кучино
В 1985 р. повернувся до Львова. Загалом провів у неволі 26 років (тюрмах, психушках, таборах і на засланні).
В центрі – Стефа Шабатура, позаду біля Красівського – Тарас Чорновіл
В жовтні 1979 р. став членом Української Гельсінської спілки, а з 1988 р. її секретар. Займався ідеологічною (співавтор установчих, програмних, протестних документів) та організаційною (координував стосунки між опозиціонерами, збирав, виготовляв, зберігав і розповсюджував матеріали правозахисного спрямування, розбудовував мережу, опікувався політв’язнями) роботою.
Красівський, Лук’яненко, Чорновіл
З серпня 1990 р. – в Українському правозахисному комітеті «Гельсінкі-90». Організовував процес легалізації УГКЦ і відновлення її парафій, ініціював і керував будівництвом жіночого монастиря у с. Гошів Долинського р-ну Івано-Франківської обл.
Зенко Красівський і Опанас Заливаха. Різдво. Зупа з вушками
КГБ взяв його в різні оперативні розробки і справи (напр. «Блок» та інші), провів проти нього декілька операцій дискредитаційного характеру, які не досягли запланованих результатів. 17.07.1991 р. був реабілітований.
Від березня 1990 р. очолював Провід ОУН-б в Україні, мав тримісячне (січень-березень) турне відвідавши Лондон, Мюнхен, Рим. З липня 1991 р. член Головного Проводу ОУН-б. 27-28.04.1991 р. співініціатор створення Всеукраїнського Братства вояків ОУН-УПА ім. Р. Шухевича – «Тараса Чупринки», член Головної Булави. Один з засновників політичної партії «Державна самостійність України» (7-8.04.1990), журналу «Українські проблеми» та газети «Заграва» (Стрий, 1991). Організатор багатьох масових мітингів і маніфестації, виголошував промови під час мітингів, доповіді на конференціях, партійних зборах і з’їздах, як в УРСР, так і за кордоном, здійснював організаційне і технічне забезпечення тих заходів. Узгоджував взаємини між представниками українського визвольного руху, опозиціонерами з республік СССР, діаспорою. Розуміючи необхідність ведення проукраїнської агітації, 9.05.1990 р. у м. Стрий відкрив одну з перших в Україні друкарень, де видавалася література патріотичного і духовного змісту, самвидавні й дисидентські матеріали.
Зенко Красівський на мітингу біля пам’ятника І. Франка
Автор рукописних збірок «На сполох», «Литаври», «Месник» (1950–60-х рр.), історичного роману «Байда» (1965–66), поеми «Тріумф Сатани» (кін. 1960 – поч. 1970-х рр.). Його твори охоплювали націоналістичну проблематику, сформульовано новітні бачення ідейних концепцій, розкрито історію поневолення українців, визначено умови здобуття та становлення УССД, схарактеризовано тяглість і перспективи революції та націоналістичного чину, окреслено програму державного будівництва, в основі якої інтереси і потреби титульної нації. Творчість пройнята болем за недолю України, непримиренністю до будь-якої форми рабства, відразою до духовного сервілізму.
Лист Красівського з неволі
Упорядковано його листування з А. Акагоші «Перегук двох над безвістю» (Харків, 1995), а також за її мотивами створено виставу «У.Б.Н.» (Національний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, Львів, 2000, режисер М. Гринишин). Найповнішим зібранням творів є видання «Благословенні душі, що вміють випромінювати… (Зеновій Красівський і Олена Антонів) / упоряд. Любов Маринович, Юрій Зайцев. Львів: Свічадо, 2015. 960 с.».
В гостях у Люби Лемик
Валерій Островський захистив дисертацію на тему «Суспільно-політична діяльність Зіновія Красівського (1929–1991 рр.). Івано-Франківськ, 2015».
На його честь названо вулиці у Стрию, Моршині та с. Витвиці, де в 11.11.1995 р. встановлено пам’ятник (скульптор Богдан Романець, архітектор-художник Любов Витвицька-Бабенчук, архітектор Роман Козій) та відкрито музей. Також у Стрию становлено пам’ятний знак авторства Ярослава та Святослава Ільківих (14.10.2010). 8 листопада 2020 р. у Моршині відкрито пам’ятник авторства скульптора Василя Заляско. Поруч із монастирем Сестер-служебниць у Гошеві, який збудовано за його ініціативою та при його діяльній допомозі, відкрито хрест-пам’ятник Зіновію Красівському.
Зіновій Красівський займає особливе місце в історії України ХХ ст. Сформувавши свій світогляд в дитячих роках, не змінював їх упродовж життя. Розвиваючи ідеї чинного націоналізму ОУН-б, в дисидентському русі формував його національно-визвольні, правозахисні, релігійні і культурницькі аспекти діяльності. Дбав про зростання самосвідомості українців, спонукав до опору тоталітарній радянській системі, щоденної праці для здобуття незалежності та захисту інтересів нації.
ПС. “Журавлі” слова Зіновія Красівського, музика і виконання внучки Оксани Красівської
Микола Посівнич
P.P.S І трохи про Росію та російський менталітет. Вулиця Леніна в Луговскому, де відбував заслання Красівський. Зенко зробив це фото спеціально для нас, йому і так давно було все ясно.
