Фіаско операції Армії Крайової «Остра Брама» у липні 1944 року

У проекті польських паспортів, що мають бути надруковані до листопада 2018 року, тобто до століття відновлення Другої Речі Посполитої, передбачено зображення імперських історичних символів – Острої Брами у Вільно (Вільнюсі) й Цвинтаря Орлят у Львові.

ostrabrama_html_2929f900

«Остра Брама» – символ польської влади над Вільно від квітня 1919 року – як і операція Армії Крайової від 7 до 13 липня 1944 року під аналогічною мало відомі широкому українському загалу. Одним із небагатьох польських істориків, які посміли заявити в пресі, що операція «Остра Брама» стала безсумнівним виразом польської драми і совєцького віроломства, був Станіслав Мацкєвіч (псевдонім Cat-Mackiewicz).

С. Мацкєвіч належав до так званих «віленських поляків» і в браку патріотизму його важко звинуватити. Походив із поміщицької родини, був членом «Союзу польської молоді» і Польської військової організації, під час польсько-більшовицької війни 1919-1920 років – добровольцем партизан- ського загону на Віленщині, в 1922-1939 році – редактором польської газети «Слово» у Вільно. В 1931 році на основі подорожі по СССР видав критичну книжку. В 1928-1935 роках був послом до Польського Сейму. В березні 1939 року його заарештували за критику санаційного режиму й навіть кинули на 17 днів до концтабору в Березі-Картузькій. Від кінця жовтня 1939 року перебував на еміграції в Франції, а пізніше у Великобританії. Гостро критикував політику Прем’єр-міністрів Владислава Сікорского і Станіслава Міколайчика, вважаючи її капітулянтською щодо Іосіфа Сталіна і СССР.

Коротко про операцію Армії Крайової «Остра Брама», що розпочалася 7 липня 1944 року при підході до Вільнюса Червоної армії. Частини АК вийшли з укриттів і розпочали атаку на німецький гарнізон міста. Про масштаби польської операції свідчать дані, що в першому наступі брали участь 1-й, 3-й, 5-й і 6-й батальйони 77-го полку піхоти, 3-я, 8-а і 9-а бригади, а в резерві були 13 бригада і менші відділи. 13 липня німці відступили з міста. 14-15 липня вулицями Вільнюса ходили спільні польсько-совєцькі патрулі. Нижче наведено ключові положення статті С. Мацкєвіча «Powstanie wileńskie – czyli akumulacja nielogiczności» (Віленське повстання чи акумуляція нелогічності) із видання 1945 року в Лондоні, передрукованої в № 4 варшавського часопису «Bunt mlodych duchem» за 2006 рік.

ostrabrama_html_89f7c0f2

Спільний патруль червоноармійців і вояків Армії Крайової на вулиці Вільно (Вільнюса), зруйнованого в боях із німцями. 15-16 липня 1944 р. http://historia.wp.pl/title,Pakt-Armia-Krajowa-Abwehra.html

С. Мацкєвіч писав у 1945 році в Лондоні: «Згідно інформації, що дійшла з Вільно до Варшави і Лондона, польську хоругву два рази закріпляли на Замковій горі й два рази її знімали совєцькі солдати. Після закінчення боїв польських офіцерів [офіцерів АК] запросили на обід з совєцькими офіцерами. Там їх заарештували і невідомо, що з ними сталося. Заарештували і вивезли до Калуги 7000 вояків. Приводом для арешту могла бути відмова від вступу до Польської армії генерала Зигмунта Берлінга [в Збройних силах СССР] і заяви, що підкоряються тільки наказам командування підпілля з Варшави і Польського Уряду з Лондона».

Аналізуючи події липня 1944 року у Вільнюсі, С. Мацкєвіч падкреслив: «Ці факти не можна пояснити звичайною логікою. Віленці віддавна знають, що Росія вважає Вільно совєцьким містом. Віленці допомагають росіянам здобути Вільно. Таким чином хочуть належати до Совєцького Союзу, запитає, логічно розмишляючи, кожен чужоземець. О, ні! Навпаки відмовляються від співпраці з Берлінгом і підуть до російського концтабору.

Вільняни тоді не мали приводу боронити своє місто спільно з німцями проти росіян, але ще менше мали причин для допомоги росіянам. Німецька окупація минула, а совєцька заповідалася на постійну. Першийй раз вільняни проливали свою кров, щоб росіяни вступили до міста. Перед тим завжди було навпаки. Підемо далі в ствердженні нелогічності подій. Московська конференція в жовтні 1943 року дала право Росії до окупації цілої Польщі, в на початку січня 1944 року росіяни перейшли наш кордон, трактуючи наші території, як власні. Нормально, коли інша країна входить на твою територію, не спішити надавати їй військову допомогу…

В січні 1944 року всі вже знають, що німці розбиті, але Армія Крайова від хвилини вступу росіян на терен Речі Посполитою приступає до великих бойових акцій на основі розпоряджень Уряду з Лондона і власної ініціативи, використовуючи при цьому англійські зброю і гроші. А росіянам у той час дуже залежало на ускладненні руху німецьких транспортів і дезорганізації тилу. Поляки самі відкрили ворота до свого краю.

Подібна нелогічність притаманна Варшавському повстанню. Чому після повстання у Вільно, яке показало, що росіяни заарештовують вояків Армії Крайової, не враховуючи досвіду інших подібних подій [найбільша з них операція «Буря у Львові 22-27 липня 1944 року], Варшавське повстання розпочалося, коли росіяни наблизилися до столиці? На що опиралася надія, що росіяни після здобуття Варшави самими поляками поведуть себе інакше, ніж у Вільно? В тому й полягають найбільш засадничі речі в цілій польській трагедії».

Варто навести також відомості про переддень операції «Остра Брама» на підходах до Вільно («Bunt mlodych duchem» № 4 за 2017 р.). Поручник АК Януш Козакєвіч («Єреміаш») вказував, що його «відділ поляків з Ковеньщизни» (Ковно – польська назва Каунаса) за кілька днів після мобілізації під час маршу до Вільно повністю розбило в 3,5-годинному нічному бої прекрасно озброєне велике угрупування совєцьких військ». Інший учасник акції «Остра Брама» Євстахи Пєткєвіч («Стах») згадував, що «5 липня 1944 року його невелика група підвідділу «Курклє» приєдналася до добре озброєної 2-ої бригади АК Віленської округи під командою поручника Віктора Корицкого («Казюка»). Після боїв з білоруською поліцією та німецькими військами, що відступали з Вільна, бригаду 13 липня оточили і роззброїли частини Червоної армії. Вояків бригади кинули до концтабору в Мєдніках і вивезли до Калуги».

Переклад, короткі уточнення й ілюстрації Ярослава Середницького.

Опубліковано Національна пам'ять.