У пошуку «Української Альтернативи»

1 листопада 2012 в Центрі національного відродження ім. Степана Бандери у Києві відбулася дискусія-круглий стіл «Причини поразки спроб висунення “демократичної альтернативи” на виборах Верховної Ради України 2012 року та висновки на майбутнє», участь у якій взяли, зокрема: Андрій Вальчишин, Андрій Гордієнко, Богдан Дубас, Ігор Луценко, Валерій Малькін, Андрій Новак, Сергій Пантюк, Анатолій Пінчук, Тарас Рондзістий, Єгор Соболєв, Олександр Солонтай, Олексій Толкачов, Володимир Огризько, Ігор Харченко та інші.

Завдання модератора дискусії виконував заступник голови Громадського об’єднання «Українська справа» Олексій Кляшторний.

На обговорення були винесені наступні питання:
1. Якими є основні причин невдачі спроб висунення “демократичної альтернативи” на щойно завершених виборах Верховної Ради України?
2. Якими є найбільш реалістичні шляхи подолання цих проблем?
3. Які дії мали б бути виконані у найближчому майбутньому?

Подаємо тут короткі матеріяли відповідей, які на вказані вище питання дали учасники дискусії.

Олександр Палій, український історик, один з учасників громадського списку партії «Собор» на виборах 2012:

1. Я не ваажаю, що цілі «громадського списку «Собору» цілком не виконані. Вдалося заявити про себе та «створити прецедент». Якби список не було знято, ми мали б не менше одного відсотка голосів.

2. Ми «не влізли в телек». Це ключове. Ми, також, не довели, точніше, не переконали людей, що «це – всерйоз». Люди хочуть «радикальних простих рішень» і голосували за «найсильнішу відому їм альтернативу» до діючої влади.

3. Потрібні гроші. Не “великі”, але “якісь”, тобто мінімально достатні для організаційної діяльности.

Поки що завдання – «тримати опозицію в тонусі». Подавати певні суспільні меседжі, щоб вони не забували, «для чого туди прийшли».

Володимир Огризко. Колишній міністр закордонних справ України. Лідер громадського списку партії «Собор»:

1. На мою думку, варто було б говорити не про “демократичну альтернативу”, а “національно-демократичну альтернативу”. Чому це наразі не вдалося? Якщо коротко, причин дві: відсутність часу та обмаль фінансів. Разом з тим, участь у кампанії продемонструвала наявність у суспільстві запиту на національно-демократичну політичну силу.

2. На мою думку, варто йти двома шляхами: створення широкого національно-демократичного руху громадськості, з одного боку, та кристалізації політичної структури відповідної ідеології, – з іншого. Це – нешвидке рішення. Воно потребуватиме кількох років планомірної та системної роботи. Але дасть головне – довіру людей.

3. Слід повернутися обличчям до громадських організацій, організовувати майданчики для спілкування та опрацювання конкретних планів дій. Мережа має охопити не лише обласні, але й районні центри. Має бути відпрацьована система “соціального ліфту” для громадських активістів та знайдено способи взаємної підтримки між громадськістю та відповідною політичною силою.Чіткий зв’язок між ними є обов’язковою передумовою майбутнього успіху.

Ігор Найда, лідер об’єднання «Демократична Київщина». Голова партії «Третя сила» :

1. Лідери списків 3-х опозиційних сил (більшою мірою А. Яценюк та В. Кличко) разом зі своїми командами думають вже про наступні президентські вибори, тому були зацікавлені у жорсткому контролі над своїми кандидатами. Залучення нових облич, котрі були б носіями вільнодумства, їм не на руку. Тому й змарновано можливість формування більшості у парламенті.

Тим часом, громадянське суспільство не розвинене, громадські утворення ще недостатньо потужні. Розвитку громадянського суспільства становить бар’єр відсутність середнього класу як носія духу вольностей та відповідного фінансового ресурсу.

2. Потрібне поєднання зусиль українців, які:
– дотримуються принципів і цінностей гуманістичного спрямування і не скомпрометували себе;
– мають активну життєву позицію;
– беруть участь у тій чи іншій громадській роботі;
– можуть показати суспільству конкретні результати роботи у тій чи іншій сфері.

3. Вже найближчим часом можливо діяти у напрямках:
– координації роботи в громадському секторі та у спектрі непарламентських політичних партій;
– розроблення альтернативних владі та опозиційним парламентським партіям підходів до вирішення нагальних питань сьогодення;
– контролю за діями влади та опозиції і донесення до громадян України своєї позиції.

Ігор Луценко, громадський активіст, учасник боротьби проти незаконних забудов у місті Києві, кандидат-самовисуванець на виборах 2012:

Люди орієнтувалися лише на партії. «Запиту на особистостей» не було. Ми не задовільнили «запиту на силу».

Єгор Соболєв, один з лідерів об’єднання САМ:

1. У громадських активістів не було ресурсів, політичного імені та цілей, яким б ясно розуміли та підтримували люди. Нема чіткого розуміння: «А що ми хочемо зробити?» Тобто політикою треба займатися професійно – спроби є спроби.

2-3. Зайнятися цим професійно. Вступити гуртом в існуючу чи створити партію, запропонувати ясні та чіткі цілі, яких ми хочемо домогтися, та почати роботу по набору голосів людей.

Олександр Солонтай, експерт Інституту Політичної Освіти, один з лідерів об’єднання «Молодіжна Варта»:

1. В широкому значені демократична альтернатива на цих виборах була відсутня. Наразі нема в Україні політичних сил, які мають важливе значення, вагу на рівні окремих територій, і при тому працюють демократично. Фінанси, способи прийняття рішень, стратегічне та поточне планування, а також ідеологічні аспекти розкривають нашу політику, як систему антидемократичну. Те саме можна сказати і про наявних політиків.

2-3. Вихід з ситуації – зміна поведінки існуючих політиків, а також прихід в політику нових людей. Створення політичних команд та політичних сил на демократичних засадах. Для цього в найближчому майбутньому всі люди, які усвідомлюють що демократичну та розвинуту Україну можуть збудувати демократично налаштовані та розвинуті особистості, повинні подбати про створення в Україні нової політичної сили на демократичних засадах! Тоді будуть і перемоги!

Андрій Вальчишин, член Президії ГО «Українська справа»:

1. Є ті, хто “завоювали монополію” на «опозиційність» та «демократичність». Водночас, кадрова політика основних опозиційних сил абсолютно непрозора.

2. Треба “контролювати опозицію” і працювати з “новими людьми”, які прийшли до ВРУ.

Анатолый Пінчук, президент ВГО «Українська стратегія»:

1. Причиною стала неготовність активної частини громадянського суспільства та бізнес-середовища над створенням такої сили.

Необхідне створення системи донесення своїх меседжів до ширшого кола людей, а це коштує грошей. Влада виграє за рахунок монополізації грошових потоків та комунікаційних ресурсів.

2-3. Зараз потрібне творення «інтелектуального ядра», «організаційного ядра», узгодження спільного бачення оптимальної моделі для України, комплексна оцінка теперішнього стану та напрямків діяльності щодо зміни цього стану в напрямку наближення до визначеної моделі.

Слід визнати, що влада певною мірою «опанувала» ситуацію в країні, контролює її, контролює «порядок денний». «Альтернативна політична сила» має шанси лише за умови, що запропонує, зокрема, принципово іншу організаційну модель.

Ігор Харченко, директор ГО «Центр розвитку суспільства», один з лідерів ініціативи «Український цивілізаційний проект»:

1. Основною причиною невдачі спроб створити до минулих виборів якийсь “альтернативний суспільний проект” є те, що жоден з цих проектів не реалізовувався правильно з точки зору менеджменту і маркетингу.

Також не було чіткого ідеологічного позиціювання цих проектів, що робило їх невиразними (зрештою, це теж – маркетинг). Не велася системна робота до виборчої кампанії (менеджмент).

2. Потрібно чітко планувати свою роботу і концентрувати зусилля та ресурси на тих напрямках, які є найбільш перспективними. А відтак, найбільш реалістичним є шлях об’єднання цих проектів в один. З новою назвою, чіткою ідеологією, професійним менеджментом, багаторівневим маркетингом. Вірогідність дуже мала, що це станеться, але це залежить від того, хто проводитиме цей об’єднавчий процес.

3. Аудит, аудит, і ще раз аудит! Комплексний: кожного середовища і кожної кампанії…

Формування ядра нового проекту. Формулювання спільної Мети та Місії, цілей та завдань. А відтак – визначення методів і засобів їхнього досягнення. Це може бути громадський рух, який працюватиме з кількома партіями.

Олексій Толкачов, президент Європейської Асоціації Українців:

1. Як на мене, частина проблеми в тому, що “національно-демократичні цінності” у їхньому ”традиційному вигляді” до значної міри втратили вже сьогодні свою актуальність та суспільну привабливість. Відтак, влада в багатьох аспектах є сьогодні адекватнішою реальній ситуації, ніж опозиція.

2. Потрібно полюбити той народ, у якому ми живемо, та спробувати зрозуміти, чого він справді прагне, що йому потрібно. Ми ж сьогодні часто несемо «народу» певні ілюзорні цінності, в які віримо самі в тому чи іншому вузькому колі.

3. Передусім потрібна зміна якості відносин всередині самого «суб’єкта», творення середовища з новою якістю відносин. Як можна принести «суспільству» те, чим ми не володіємо самі?

Підсумовуючи дискусію, директор ЦНВ, голова ГО «Українська справа» Тарас Рондзістий зазначив:

Суспільство потребує альтернативи до існуючої і влади і опозиції. Але окрім семи партій: провладних і опозиційних ніхто за парламент по-справжньому не боровся. Те, що три партії, які вважають себе опозиційними, не матимуть більшості у Верховній Раді, не можна назвати невдачею “демократичної альтернативи”. Опозиція, декларуючи, що треба усунути режим Януковича, насправді отримала те, що хотіла отримати. Бо реально знала свої можливості.

Потрібні великі сучасні ідеї, амбітні цілі, нові люди, нові смисли і нарешті політична сила нової якості не з розрахунку “аби лише пробратися в парламент”. Треба кардинально змінити існуючий стан у справі відстоювання українських національних інтересів. Засилля совка в українській спільноті не дало можливості зараз це зробити. Треба розуміти, що зміни потребуватимуть часу.

Вихід – крок за кроком творити політичну силу, яка представляла би інтереси більшості українців, а не окремої групи. Ця політична сила має складатися з як мінімум з двох компонентів: громадської мережі (руху) і партії, (можливо двох партій). Творчий процес має відбуватися від низу до верху, від громадського до партійного. Не ставити за мету створити все до 2015 року. У 2015 році є кому грати від української сторони і вони мають свою місію виконати до кінця. Зараз треба творити майданчики для комунікації однодумців за інтересами, за напрямками діяльности.

Дехто з осіб, запрошених до участи у круглому столі, з різних причин не зміг взяти в ньому участь, але надіслав свої думки в письмовому вигляді.

Остап Кривдик, політичний експерт:

1. Причинами того, що опозиціонери зі «Свободи», УДАРу та «Батьківщини» не змогли завоювати більшість у новій Верховній Раді стали:
– виборчий закон;
– взаємопоборення на мажоритарках і на всеукраїнському рівні;
– неготовність захистити вибори в усіх округах.

Якщо говорити про нові політичні сили, або спроби створення таких, то можна додати ресурсну, кадрову і репутаційну слабкість, неможливість досягнути «бар’єру впізнаваности».
2. Прийняти те, що є, і йти у 2015-й рік. Революція сьогодні неможлива, її треба готувати.
3. Що треба робити зараз? – Кадрова і організаційна розбудова, пошук людей, з котрими можна виграти місцеві вибори у 2014-му і на їх репутації збудувати перемогу 2015-го.

Павло Жовніренко, голова правління ГО «Центр стратегічних досліджень»:

1.Відсутність системи у висуненні «так». Крім неї були відсутні або не були задіяні всі необхідні складові: наявність авторитетних лідерів, експертна розробка та обговорення єдиної стратегії, ресурси (люди, медіа, фінанси). Нерозуміння з боку “системної опозиції” критичної важливости в першу чергу для неї самої суспільних позапартійних ініціатив та їх підтримки (або небажання розуміння і підтримки – тоді це доводить ідентичність поглядів «влади» та «опозиції» на суспільство).

2-3. Аналізувати помилки, приходити до консенсусу у стратегії, зберігаючи і навіть заохочуючи самостійність у тактиці відповідно до можливостей кожного учасника – як колективного, так і індивідуального.

Таким чином, думки більшости учасників дискусії звелися до констатації як ресурсно-організаційної слабкості пропонованих «альтернатив», так і, передусім, розмитости й невиразності, поки що, їхнього ідейного обличчя.

Вислідом дискусії стала думка про необхідність формування, з прицілом на місцеві вибори 2014 та президентські 2015 року широкого національно-демократичного громадського руху, котрий включатиме як окремих осіб, так і громадські об’єднання та організації, а також – одну або декілька партій.

Перший етап цього процесу – безумовно широка дискусія про «цілі та принципи», отже розмова, започаткована 01 листопада, неодмінно буде продовжена.

До участи в ній запрошуються всі національно свідомі та відповідальні «нові українські громадяни».

До зв’язку зацікавлених подаємо контактні дані ГО «Українська справа» та Центру національного відродження ім. Ст. Бандери у Києві: 044 2344943, 067 5487728, 050 8004546, ukr.cause@gmail.com

Опубліковано Головне, Громадське життя.