Після голосування Київрадою за обслуговування в Києві українською, пішли ми з телеканалом ЗІК по магазинах, познімати, чи є в Києві проблеми для українців в обслуговуванні, і як люди ставляться до такого рішення.
Ідемо з камерою з магазину в магазин. Десь переходять продавці на українську, десь не переходять. Почали з крамниці-музею Сиру. Нещодавно їхня працівниця спілкувалася по телефону з клієнтами виключно російською. Музей зауваження врахував, перейшли на українську. Українцям дуже комфотртно в цьому місці. Затишно, смачно і обслуговування українською за замовчуванням.
Заходимо в “ґаджетну” мережу ЦИТРУС. Ну тут всі російськомовні. Патамушта ім так удобнєй. Патамушта ані па-русскі думают. Патамушта нє хатят кавєркать украінскій. Якось я диво-дивне у них знайшла – двох україномовних хлопців. Ото й усе. Політика мережі – російська.
Спускаємося в Метроград.
А там є маленький цукерковий магазинчик-прилавок “Кенді Шоп”, продавчиня якого вже раз верещала про мовних фашистів. На неї була написана скарга і власниця магазину у відповідь вибачилася, написала, що провела профілактичні бесіди з продавчинею.
Кажу ЗІКУ, що підемо зараз знімемо на завершення позитивний репортаж, як по-маленьку міняється світ на краще: було непорозуміння і його вичерпали.
Підходимо до цукеркової стійки.
– Добрий день!
– Здрастє.
Цікавий початок.
– Можна попросити у вас книгу скарг і пропозицій, хочемо зняти відповідь вашої хазяйки.
– Я нічєво нє знаю, я пєрвий дєнь на работє, – обманює і не червоніє.
– Гаразд, не страшно, що ви не знаєте, книгу скарг нам дайте.
– На каком аснаваніі я далжна вам єйо давать?
– На «том аснаваніі», що така книга повинна лежати у вільному доступі і кожен покупець може її взяти.
– Нєту такова закона! – починає підверескувати продачиня.
– Є такий закон. Давайте книгу. І я б попросила Вас обслуговувати мене українською.
– Што ета такоє! – верещить продавчиня. – Я карєнная кієвлянка, я нє знаю етай вашей мови. Ета фашизм. Памагітє іздєваюцца!
До нас біжать охоронці. Чоловік 5. В чорних формах, беруть у кільце.
– Що ви тут знімаєте? Припиніть зйомку! Ви не маєте права!
– Ми в громадському місці, тому право маємо!
– Це не громадське місце! Це приватна власність!
– Почекайте, це ж не спальня чиясь, це торговий центр. Це громадське місце.
– Поліція! – викликає по рації охорона.
З усіх магазинчиків навколо, як собаки з будок, повисовували голови продавці. Залишити товар не можуть, тільки голови стирчать, якісь гавкають, якісь сичать по-зміїному.
– Атстаньтє ат нєйо! Іздєваюцца са сваєй мовай!
– Ізвєргі!
Навколо збирається натовп. Ми в кільці охорони, навколо кільце людей. Всі захищають «жертву», яка волає: «Памагітє!»
– Что ви пріцепіліся к чєлавєку. Ну нє знаєт ана вашєй мови. Какая Вам разніца! Ви што нє панімаєтє па рускі?
– Ні, я не розумію російською.
– Ну то виучітє!
– Та ні, навпаки, це продавчиня повинна вивчити державну мову.
– Нєту такова закона, чтоби українскій учіть!
– Та ні, є! По закону кожен українець має право отримати інформацію українською мовою.
– Прі чьом здєсь інфармація?
– Та при тому, що я хочу купити цукерки і мене цікавить термін придатності, ціна, а ще мені треба знати, з чого вони зроблені, може в мене алергія. Як мені продавець пояснить, якщо мови не знає?
– Нєт такіх законов, чтоби обязивалі украінскій знать!
– Як це нєт, якщо є! А Конституції вам мало? У ній сказано, що державна – українська. А Закону Вашого ж Ківалова мало? Навіть за цим уродським законом українська мова обов’язкова до застосування на всій території України. А Закону про захист прав споживачів вам мало?
– Ви садісти! Націсти!
Прибігає поліцейський. Ми показуємо на продавчиню, мовляв, вона порушує наші права. Охорона, продавчиня і перехожі показують на нас.
– Покажіть документи! – каже до нас поліцейський.
Журналісти ЗІКУ показують посвідчення, поліцейський їх фотографує.
– Ваші? – повертається до мене полісмен.
– Немає, – відповідаю, – в машині.
– Тоді пройдемо до машини, покажете.
– Нікуди я з Вами не піду, Ви свої документи не пред’явили, не представилися. Може ви клоун, а це ваш карнавальний костюм.
– Ось мої документи, – показує мельком посвідчення.
– Давайте я сфотографую, пошлю чоловікові на всякий випадок, хтозна куди ви мене заведете.
– Не можна фотографувати, – каже полісмен.
– А чому їхні можна? – киваю на журналістів.
– Для суда! – каже поліцейський.
– Для якого “суда”?
– Ну я ж не можу визначити, винні ви чи ні, це суд визначить.
Я дивуюся.
– Якщо Ви не можете нічого визначить, чому ви затримуєте мене, а не їх? Тоді всіх затримуйте!
– В суд її! – біснується молода парочка.
– В суд її! – показує на мене хлопець, – Я карєнной львавянін, я знаю мову, але ж не можна людину отак узяти й заставити вивчити!
– Да! – підстрибує дівчина. – Ви что, нє відітє, жєньщіна училась в савєцкай школє, то што єй теперь, павєсіцца?
– Для чого вішатись, мову нехай вивчить, – відповідаю.
– Жіночко, пройдемо, – каже мені поліцейський.
– Ви взагалі розумієте, що зараз грубо порушуєте мої права? – питаю в поліцейського. – Ви розумієте, що Ви зараз підтримуєте порушників закону? Ви розумієте, що своїми діями вселяєте в них упевненість, наче вони праві?
– Суд рішить, – відповідає поліцейський і повертається до пари – Ви готові бути свідками?
– Да! Да! – кричить дівчина, – вот маі дакумєнти.
– І я гатов в суд іті, – каже хлопець.
Тицяє на мене.
– Я сам слишал, как она сказала продавщіце: «Разваварівайтє са мною па україінскі»!
– Суд розбереться, – каже авторитетно поліцейський і бере мене вище ліктя.
Я сміюся.
– Я з Вами нікуди не піду. Ви не поліцейський.
– Мені що, викликати наряд?!
– Та як хочете.
Поліцейський викликає наряд, коротко описує ситуацію. Слухає, що йому відповідають у трубку і каже:
– Ясно. Ну, я пішов (!!!)
– Як це пішов?! – виходять із трансу журналісти. Ці бідосі мабуть бачать таке вперше. Їм же ж на каналах розповідають, що це проблема виключно окремих стурбованих націоналістів.
– Ваші дані я записав, – каже поліцейський до парочки, підете свідками на суді.
– Ваші теж я документи для суда маю, – дивиться суворо на журналістку.
– Почекайте! А в суд хто подаватиме, ви? – приголомшено вигукує журналістка до поліцейського.
– Охорона, – киває поліцейський і відчалює.
Занавіс.
п.с. Ви мабуть думаєте, що я зараз напишу, що пожартувала. Пишу. Це реальна подія. Метроград. 21 квітня 2017 року десь 17.00
п.п.с. Українці, не спіть, прокидайтеся. Ви розумієте, що рускій мір не буде підкорятися жодним прийнятим Вами законам? Вони будуть нас заганяти в цей дурдом глибше і глибше, нав’язуючи нам думуку про нашу параною. Вони мали в носі КОНСТИТУЦІЮ, в якій чорним по білому написано “Державна мова в Україні – українська”. Для язиких це порожній звук. Думаєте якийсь інший закон допоможе, якщо Ви самі нічого не робитимете? Ніхто крім ВАС не вимете хату. І мести повинен КОЖЕН навколо себе. Пам’ятаєте Чорноволове? УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ.
